Довгий час Гране й Енгр були добрими знайомими, особливо в молоді роки. Обидва провінціали, вони пробилися у майстерню паризького художника Жака-Луї Давіда, повні надій на приємне майбутнє. Обидва засвоїли настанови класицизму і французького академізму[1], хоча їх індивідуальні манери суттєво відрізнялись від манери Давіда.
Гране перебував в майстерні Давіда всього декілька місяців, а потім працював самостійно у Франції і в Італії. Вже на початку 1800-х років Гране виборов перше визнання у художніх критиків і колекціонерів, хоча його обдарування виявилося помітно меншим і за обдарування Давіда, і за здібності Енгра[1]. Він створював псевдоісторичні композиції побутового жанру («Кардинал Массімо у ліжка помираючого Пуссена в Римі») і замальовки архітектури та інтер'єрів (« Інтер'єр монастиря капуцинів в Римі»).
Енгр, навпаки, затримався в майстерні Давіда на декілька років і працював пліч-о-пліч з уславленим майстром, навчався довго і наполегливо, замальовував для себе його композиції і портрети, відвідував музей Лувр і бібліотеки[1]. 1801 року, представивши на конкурс власну картину «Посланці Агамемнона у Ахілла» (нині — Школа красних мистецтв, Париж), Енгр виборов Велику римську премію. Вона повинна була забезпечити 4-річне перебування молодого художника в Італії за кошти держави. Але наполеонівська Франція готувалася до війни і кошти були потрібні саме для війни. Енгр потрапить до Італії, але пізніше.
Енгр і Гране зустрілись в Римі. Разом працювали і разом замальовували краєвиди і куточки папської столиці[1]. Ще в Парижі Енгр почав створювати портрети за замовами, аби заробляти на життя. Портретну практику успішно продовжив і в Римі.
Енгр подав Франсуа Гране на передньому плані наближеним до глядача. Фігура заповнює площину картини настільки, що для опрацювання оточення залишає мало місця. Тим не менше оточення є і ретельно пророблене. Портретований перебуває перед парапетом на якомусь узвишші, звідки добре видно краєвид міста.
В Римі, окрім живопису Рафаеля з мадоннами і коштовних фресок різних італійських художників, Енгр постійно цікавився архітектурою Риму. Краєвиди Риму, його різні куточки й окремі споруди постійно присутні в безлічі його малюнків. Але присутні як тло для портретів в малюнках старих і молодих французів, що мешкали в Італії на хвилі військових захоплень дрібних італійських князівств (малюнки-портрети).
На портреті художника Гране — теж краєвид Риму. Ретельно відтворений Квірінальський палац, його видовжена частина, вибудована в стилі римського бароко 17 століття за проектом Лоренцо Берніні[1]. Римляни іронічно прозивали видовжену частину палацу «Довгий рукав»[1], а невдалу прибудову двох дзвіниць Берніні до Пантеону — «ослячими вухами».
Енгр ретельно і точно відтворив обличчя Гране, не спокусившись і на цяточку компліментів (обличчя Гране далеке від канонів класицизму). Досить точно передані і модний одяг митця, і модна зачіска, з пасмами волосся на лобі, наче розбурхана і кинута туди вітром. В руці Гране — папка з малюнками і напис прізвища художника з перевернутою догори дригом латинською літерою «N». Поряд — підпис Енгра[1]. Автор подав Гране натхненим і ніби в раптовому русі. За даними дослідників Енгр переписав лише небо, зробивши його похмурим, переддощовим, що перегукувалось із романтичним образом на полотні[1].
Джерела
[1] звіт про виставку портрета в Ермітажі 2009 року.
Rifkin, Adrian. Ingres Then, and Now. New York: Routledge, 2000
Rosenblum, Robert. Ingres. London: Harry N. Abrams, 1990. ISBN 0-300-08653-9
Ternois, Daniel. Ingres: Le portrait de monsieur Bertin, éd Réunion des Musées Nationaux collection solo, 1998. ISBN 2-7118-3749-1
