Микола Вікторович Пономарьов (нар. 1947 р., Солікамськ, Пермська область[1]) — російський художник, графік та ілюстратор[2], краєзнавець, поет. У 1970 році закінчив Нижньотагільський художньо-графічний педінститут. З 1968 року — учасник міських, обласних, зональних, республіканських і федеральних (з 1994 року) виставок. 1968, 1977, 1982 року — персональні виставки в Солікамському історико-краєзнавчому музеї (нині у філії «Художній музей» Солікамського краєзнавчого музею). У 1992 році — в місті Березники[1].
Витоки творчості Миколи Вікторовича Пономарьова — з дитинства: це двоповерховий будинок на березі річки Боровиці, де в малюванні та музиці хлопчик наслідував одній із своїх сестер. У Нижньотагільському педагогічному інституті на художньо-графічному відділенні з перших років навчання захопився графікою. Матеріал для дипломної роботи був зібраний під час поїздки в Ямало-Ненецький національний округ: п'ять аркушів ліногравюр «Північ» отримали у дипломної комісії оцінку «відмінно»[2].
Після служби в армії, вже з сім'єю, художник повернувся в Солікамськ. Поступив на роботу в педучилищі, вів ізостудію. Працював конструктором, цеховим художником[2]. До 30-річчя перемоги за проектом М. В. Пономарьова (і з його безпосередньою участю) спільно з архітектором Тимофеєвим реконструйований пам'ятник загиблим від ран у Другої світової війни в госпіталях Солікамська. Пам'ятник відлито в Солікамському ЦПК та встановлено поряд з братськими могилами більше ста солдатів і офіцерів. У 1985 році на честь 40-річчя Перемоги біля меморіалу запалили вічний вогонь та встановили танк Т-34 з написом на вежі «555» (на честь ювілею Солікамська в 1985 році)[4].
Для Музею солі Росії виконав погруддя першовідкривача калійних солей Миколи Павловича Рязанцева, а для Народного театру Солікамського целюлозно-паперового комбінату оформив виставу. Кілька років працював художником-експозиціонером у Солікамському краєзнавчому музеї: оформляв виставки, каталоги, афіші, створював значки, медалі, сувеніри. Обраний головою міського об'єднання художників[5][2]. Викладав у міському художньому коледжі[6].
Напередодні святкування 270-річчя ботанічного саду Григорія Демидова створив музейну експозицію в Солікамському еколого-біологічному центрі[7], раніше — в музеї ВАТ «Солікамськбумпром» та міській Раді ветеранів[6]. 14 листопада 2006 року в Солікамську було створено краєзнавче товариство, та М. В. Пономарьов увійшов у її Раду правління[8].
Захоплюється живописом, скульптурою, прикладним мистецтвом, графікою і промграфікою, малюнком, фотографією, різьбленням по дереву (природа, люди, стародавня архітектура), краєзнавством і поезією[9], оформляє тематичні стенди та інтер'єри[10] (наприклад, зал міського відділу Солікамського Загсу[6] та ін). Майстер кольорового естампу[6]. Плавав по Волзі, побував у кількох експедиціях, пройшов по Бабіновській дорозі з метою створити пам'ятник Артемію Бабінову (вже розроблений його ескіз)[11]. Працював над скульптурною композицією на честь Василя Тьоркіна для Смоленська, над проектами скульптури Лізи Чайкіної та пам'ятника воїнам-афганцям[6].
Роботи неодноразово[6] виставлялися в картинних галереях Москви, Пермі, Свердловська (Єкатеринбурга)[5], Березників, Нижнього Тагілу, Уфи[10] та інших міст. Працював над серією гравюр «Архітектурні пам'ятки Солікамська», «Земля Уральська», серією картин маслом за башкирськими начерками та ін. Роботи придбані Солікамським краєзнавчим музеєм, Пермською художньою галереєю[2][12], експонуються в Музеї солі Росії[6].
{{cite web}}
|description=
|accessyear=
|access-date=