Політичний популізм в Україні — політика і окремі дії, що ґрунтуються на пропаганді простих рішень задач, які таких рішень не мають, і використанні зазначеної пропаганди для протиставлення широких мас населення і політичних організацій та критики останніх.
З розпадом СРСР та переходом від авторитарно-тоталітарної системи до демократії в Україні утворилися нові політичні партії та рухи. В результаті утилізації залишків комуністичної системи, проти якої була направлена більшість діяльності нових політиків, подальшого руйнування пострадянської економіки, відсутності політичної культури та демократичних традицій у населення, новоутворені партії та рухи взяли на озброєння популізм.
Популізм в країнах сталих західних демократій сповідують окремі невеликі партії, які не відіграють помітної ролі в політичному житті, що дозволяє втримувати політичну систему сталою. Популізм в Україні характерний для більшості великих політичних партій, що загалом свідчить про низький рівень політичної культури населення[1] та є наслідком контрпродуктивної діяльності багатьох ЗМІ.
В 2011 році український економіст і політик Віктор Пинзеник зазначив, що українська влада намагається розмовляти з населенням «мовою шлунка». При цьому важлива з точки зору стану національної економіки інформація ставала недоступною[2], що дозволило представникам влади застосовувати маніпулятивні технології управління.
Після Помаранчевої революції популізм став ледве не панівним напрямом у політичній практиці. Під гаслами популізму пройшли виборчі кампанії до Верховної Ради 2006 і 2007 років. Після 2005 року політичний клас перестав впроваджувати реформаторські стратегії та перемикнувся на перерозподіл власності та рекламу численних соціальних обіцянок населенню[3].
Революція гідності не дозволила перебороти високий рівень популізму в українському суспільстві та політиці. Ба більше, популізм став домінувати політичному житті та створювати негативний вплив на суспільні та політичні процеси маючи своїм наслідком погану прогнозованість політичних процесів та зростання ризиків в процесах управління державою. Популізм ускладнює структурні реформи в економічній, політичній та соціальній сферах. Таким чином, політичний популізм стає все більшою загрозою для цінностей та принципів України як правової держави та становить загрозу національній безпеці країни[4].
Колишній Президент України, Віктор Ющенко таким чином оцінив економічну політику, яку провадили українські уряди після проголошення незалежності України:
Пропаганда простих рішень для розв'язання складних проблем дозволяє приходити до влади особам, які відкрито або неявно сповідують жорсткі методи управління. Так, українська письменниця і громадський діяч Оксана Забужко вважає, що Юлія Тимошенко є не тільки популісткою, але і «ідеальною моделлю популістського диктатора»[6].
Американський філософ, професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма в березні 2018 року зазначив[7]:
Поширення популізму ускладнює довгострокове прогнозування в економіці, стає на заваді реформам та унеможливлювало залучення в економіку серйозних довгострокових інвестицій.