«По улиці вітер віє…» — вірш Тараса Шевченка, написаний 1848 року на Косаралі.
Написання
Збереглося два чистових автографи у «Малій книжці»[1] та у «Більшій книжці»[2]. Автографи не датовано[3].
Вірш датується дослідниками за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 року та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848—1849 роках на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 року, місце написання — Косарал[3].
Найраніший відомий текст — чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 32 у сьомому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849-го чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Під час переписування Шевченко закреслив описку в рядку 13. Згодом, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, він виправив рядок 5. У 1858 році, не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, вірш перенесено з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з суттєвими змінами (знято останні чотири рядки, замінено рядок 14 та слова в рядках 1, 3, 16, в рядку 5 Шевченко повернувся до первісного варіанта «Малої книжки»). Редакційна робота поета була спрямована на усунення дидактичних моментів у розповіді про матір, на посилення внутрішнього ліризму[3].
Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 1850-х років, що належав Л. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Кониський. До вірша «По улиці вітер віє…» він навів варіанти, що, за одним винятком, збігаються з текстом «Малої книжки» (рядки 14 та після 16), проте охоплюють не всі розбіжності між «Малою книжкою» і «Більшою книжкою»[4][3].
Публікація
Вперше вірш надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862 рік, № 1, стор. 3). Вперше твір введено до збірки творів у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» (СПб., 1867 рік, стор. 479) і того ж року — у виданні: «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867 рік, том 1, стор. 247). Відомі дослідникам списки походять від першодруку в «Основі»: у рукописних «Кобзарях» — 1865 року, переписаному Д. Демченком[5] та другої половини XIX ст.[6][3].
Сюжет
У цій психологічно-побутовій соціально загостреній мініатюрі, як і в поемах «Сова» і «Сом» («У всякого своя доля»), Шевченко звернувся до теми бідної вдови, єдиного сина якої віддали в солдати. Вірш немов розгортає тему двох останніх рядків поезії «Ой виострю товариша», записаної безпосередньо перед ним у «Малій книжці». Окремими мотивами вірш перегукується з рекрутськими піснями, зокрема — з піснями «До вдовиного двора лежить дорожка нова…»[7], «А звечора, уночі сходилися багачі…»[8]. Мотив рекрутування єдиного вдовиного сина розроблявся Шевченком також у поемах «Сова» та «Москалева криниця»[3][9].
Музика
На музику вірш поклали І. Левицький, Я. Ярославенко[9].
Примітки
- ↑ ІЛ, ф. 1, № 71, с. 322
- ↑ ІЛ, ф. 1, № 67, с. 149
- ↑ а б в г д е «По улиці вітер віє…» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847—1861. — С. 130; 628—629.] litopys.org.ua Процитовано 30 серпня 2024
- ↑ О. Кониський порівнював так званий список Л. Жемчужникова з надрукованим за «Більшою книжкою» текстом вірша у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка». — Львів, 1893. — Т. 2. — С. 41; див.: Кониський О. «Варіанти на декотрі Шевченкові твори» // ЗНТШ. — 1901. — Кн. 1. — С. 17
- ↑ ІЛ, ф. 1, № 81, арк. 56 звор. — 57
- ↑ ІР НБУВ, І. 7450, арк. 14 звор.
- ↑ Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем. — М., 1834. — Ч. 1. — С. 157—158
- ↑ Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. — С. 977
- ↑ а б «По улиці вітер віє…» [ Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 111—133.] litopys.org.ua Процитовано 30 серпня 2024
Посилання
.png)
