Олексіївське комерційне училище

Олексіївське комерційне училище
Тип	комерційне училище
Країна	Україна
3°03′46″ пн. ш. 33°25′12″ сх. д.
Засновано	1905
Закрито	1917 (перетворено в технікум)
Адреса	Кременчук, вул. Харчова (Олексіївська, нині — Шевченка)

Олексіївське комерційне училище Міністерства торгівлі і промисловості — комерційне училище, яке діяло в місті Кременчук Полтавської області до російської революції. Будівля училища зруйнована під час Другої світової війни.

Історія

Метою комерційних училищ в Російській імперії було надання середньої освіти для роботи в сфері торгівлі і комерції. Кременчуцьке комерційне училище Міністерства торгівлі і промисловості було відкрито в 1905 році: «почин у справі порушення питання про відкриття середньої комерційної школи в м. Кременчук зроблений місцевою громадою купців, а заслуга самого відкриття належить Кременчуцькій міській думі»^[1]. Одним з громадських діячів, які виступали за відкриття училища, був гласний думи, хірург Богаєвський Оксентій Трохимович^[2]. Ізюмов Андрій Якович, громадський діяч і майбутній голова міста, з власних коштів заснував стипендію для кращих учнів училища^[3].

Будівля до переїзду в неї комерційного училища (кут Харчової і Миколаївської)

Засноване училище зайняло колишню будівлю технічного залізничного училища Південних залізниць, розташоване вздовж Харчової вулиці (нині — Шевченка), на перехресті з Миколаївською вулицею. Технічне залізничне училище переїхало в 1904 році в нові корпуси на Ново-Олександрівській вулиці (нині — Леонова), де й розташоване тепер. Будівля на Харчовій вулиці, передана комерційному училищу, була побудована в 1878 році за проектом інженера Брусницького в псевдоготичному стилі^[4].

Першим навчальним роком в училищі став 1905/06 рік. В училищі викладалася математика, комерційна арифметика і кореспонденція, бухгалтерія, політична економія, законознавство, фізика, хімія і товарознавство, Закон Божий (для православного і юдейського віросповідання), російська мова і словесність, каліграфія, креслення, малювання, космографія, французька мова, німецька мова, історія і географія, гігієна^[5], а також гімнастика^[6].

2 травня 1909 року указом імператора Миколи II було задоволено клопотання Міністерства торгівлі і промисловості про присвоєння комерційному училищу імені «Олексіївське»^[7], на честь цесаревича Олексія Миколайовича. Оздоблення церкви при училищі в 1911 році оформляв російський архітектор Шехтель Федір Осипович.

При Олексіївському училище була створена футбольна команда, яка брала участь в першому футбольному матчі в Кременчуці в 1912 році і в матчі 1913 року, виступаючи проти збірної технічного залізничного училища^[8].

Випускникам комерційного училища присвоювалося звання особистих почесних громадян. У 1913 році відбувся перший випуск: училище закінчили 25 учнів^[6]. У тому ж році вулиця Харчова, на якій розташовувалося училище, була перейменована в Олексіївську^[9].

Після революції 1917 року і громадянської війни система освіти була реформована зі скасуванням навчальних закладів Російської імперії. Олексіївське комерційне училище було перетворено в торгово-кооперативний технікум^[9].

Під час Другої світової війни будівля училища була зруйнована, як і більшість інших будівель міста. У післявоєнний період на місці училища був збудований багатоквартирний житловий будинок (вулиця Шевченка 19/3).

Відомі випускники

• Гуревич Михайло Юхимович (1906—1960) — інженер-будівельник, учасник будівництва каналу Москва — Волга, гребель в Магнітогорську, перший заступник голови Держбуду СРСР, лауреат Сталінської премії за видатні винаходи і корінні удосконалення методів виробничої роботи (1946), ордена Леніна (1943,1945, 1952), Трудового Червоного Прапора (1954), нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1946). Випускник Олексіївського училища в 1919 році.
• Добровольський Микола Миколайович (1906—1983) — професійний фотограф, близько 50 років пропрацював в конструкторсько-експериментальному інституті при Горьківському автозаводі, учасник всіх заводських випробувальних автопробігів, член Спілки журналістів СРСР, нагороджений орденом «Знак Пошани» (1966, 1982) і медаллю «Заслужений автозаводець» (1976)^[10] .

Примітки

1. Л. Н. Велиховский, Т. Н. Кандаурова. Социокультурные практики Российских предпринимателей: основа развития коммерческого образования // Из истории коммерческого образования. Архівовано з джерела 22 лютого 2018.
2. Богаевский Овксентий Трофимович - деятельность в Кременчуге (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 23 червня 2017.
3. Коли у Кременчуці краще жилося? Думки трьох хранителів історії. Все новости Кременчуга на сайте ТелеграфЪ (рос.). Процитовано 23 червня 2017.
4. Т.В. Киреева. Архитектура зданий коммерческого образования юга России XIX — НАЧАЛА XX вв. // Вестник Волгоградского государственного архитектурно-строительного университета.
5. Справочная книжка по Полтавской губернии на 1908 год (рос.). histpol.pl.ua. Процитовано 25 червня 2017.
6. Кременчук 100 років тому, 6 червня 1913 року. Вісник Кременчука. 6 червня 2013. Архів оригіналу за 21 лютого 2018. Процитовано 23 червня 2017.
7. Полное собрание законов Российской империи. Собрание третье Отделение I. От № 31330-32882 и дополнения. — Directmedia, 2013-03-15. — 1053 с. — ISBN 9785445800712.
8. Ширай В.А. История Кременчугского футбола (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 23 червня 2017.
9. Хронологическая история города Кременчуг (рос.). Окраины Кременчуга. Процитовано 25 червня 2017.
10. Добровольский Николай Николаевич | Централизованная библиотечная система Автозаводского района г. Нижнего Новгорода. lib-avt.ru. Процитовано 24 червня 2017.