На момент приходу монголів під Козельськ містом правив дванадцятирічний козельський князь Василь Іванович[ru]. Місто було добре укріплене валами та дерев'яними мурами на них. Проте монголи володіли потужною облоговою технікою, яка могла легко знищити всі міські укріплення.
Дізнавшись про прихід ворогів під Козельськ, міщани зібрались на віче, на якому одностайно вирішили[1]:
Якщо і князь наш малолітній, то помремо за нього
Оригінальний текст (ст.-слов.)
Аще и князь нашь мал есть н[о] умрем за нь
Монголи взяли місто у облогу, що тривала сім тижнів.
Козельськ опирався довго і потужно. Завдяки стінобитним машинам монголи змогли знищити частину дерев'яних захисних мурів, зведених навколо міста на земляних валах, та піднятися на них. Як повідомляє Никифорівський літопис, міщанами було прийнято рішення влаштувати вилазку[ru] за місто. У ході вилазки було вбито близько 4000 монголів.
І ті, хто вийшов з міста, поруйнували метавки і спалили їх, і напали на табір їхній, і вбили татар 4000, самі будучи вбитими... І вбили у татар синів темників трьох...
Оригінальний текст (ст.-слов.)
И изъшедше из града, и исъсЂкоша пращаа их и огню прЂдаша, и нападоша на плък их, и убишя от татар 4000, сами же избьени бышя... И убиша От татар сыны тимничи 3...
Перський історик Рашид-ад-Дін Фазлуллах, розповідаючи історію взяття Козельська, повідомляє, що воно було взято тільки після приходу під місто сил Када'ана та Бурі[2]. Літопис повідомляє, що Козельськ був захоплений і жорстоко спалений Батиєм, а його населення було вирізано повністю.
За повідомленням літопису, після облоги Козельська хан Батий назвав його «Злим містом» за довгу і відчайдушну боротьбу міщан проти знищення свого міста.
Козельськ оборонявся протягом семи тижнів. Серед усіх міст Руси за тривалістю облоги монгольськими війська Козельськ поступається тільки Києву, де облога тривала від 11 до 13 тижнів.
Наприкінці XIX століття, під час будівництва залізничної дороги, поблизу Козельська було знайдено поховання з 267 черепів[3].
↑Рашид ад-Дин. Сборник летописей / Пер. с персидского Ю. П. Верховского, редакция проф. И. П. Петрушевского. — М., Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1960. — Т. 2.
↑Чивилихин В. А. Память. Роман-газета № 16-17 (950—951). Госкомиздат, 1982