Миросла́в-Дани́ло Ні́мців (13 вересня1910Перемишль) — український архітектор. Проживаючи на еміграції, продовжував і розвивав українські традиції будівництва церков, перервані московською окупацією на батьківщині. Автор проєкту храму УГКЦ у Люрді (Франція).
Біографія
Народився 13 вересня1910 року в Перемишлі. Там же навчався у початковій школі і закінчив гімназію (1928). Завдяки допомозі митрополита Андрея Шептицького вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки. Поза навчальною програмою вивчав тогочасне українське церковне будівництво, та його історію. Виконав ряд проектів. Співпрацював як практикант із Євгеном Нагірним на при спорудженні церкви в Перемишлі (1934-1935), а пізніше із Оттоном Федаком при будівництві церкви в Миколаєві (нині Львівська область). Завершив навчання 1937 року. Працював асистентом на архітектурному факультеті Політехніки (1940—1941). Від 1944 року переїхав до Відня. Там пройшов навчання у «Школі майстрів архітектури» Віденської політехніки (1945—1946), а наступного року здобув диплом художника-декоратора у Віденській академії мистецтв. 1948 року переїхав до США. Працював у різних проектних організаціях. 1955 року отримав громадянство США, а 1957 року — право на самостійну архітектурну практику у штаті Каліфорнія. 1962 року став членом Американського інституту архітекторів. Брав участь у проектуванні та спорудженні низки громадських та житлових споруд. За проектами Данила Німціва збудовано 12 церков у США, а також у Бразилії та Франції. Як результат досліджень була видана праця «Традиція архітектури українських церков» (1982). Підготував рукопис монографії «Церкви Перемишля», котра містить ряд реконструкцій, що базуються на історичних та археологічних даних.
Будівлі
Церква Успіння Богородиці у Лурді
Греко-католицька церква Богоявлення у Рочестері, штат Нью-Йорк (1971). Хрещатого типу із дуже вкороченими приділами. Увінчана п'ятьма грушоподібнии банями. У цокольному поверсі влаштовано громадський центр із залом на щонайменше 425 місць та рядом допоміжних приміщень.
Греко-католицька церква Пресвятої Богородиці у Лякаванні, штат Нью-Йорк (1974). Являє собою варіант тридільної церкви. Незвичним є трапецієподібний план, який можна вписати у прямоутник розмірами 22 × 23 м. Висота храму — 13,5 м. Фасад почленований елементами, які імітують контрфорси. Громадський центр оформлений у вигляді будівлі, яка примикає до лівого крила.
Греко-католицький собор Пресвятої Родини у Вашингтоні, збудований 1982 року за конкурсним проектом від 1975. Комплекс складається із храму та окремої дзвіниці. У цокольному поверсі храму влаштовано громадський центр із рядом приміщень найрізноманітнішого призначення. Центр займає велику площу і його перекриття утворюють терасу навколо церкви, на якій розміщено дзвіницю. Сам храм прямокутний у плані, однак його силует і членування фасадів створюють враження тридільності.
Православний собор святого Андрія Первозванного у Вашингтоні, дільниці Сільвер-Спрінг (1986). Витягнутий однонавний храм із розмірами плану 13 × 25 метрів. Окрім головного входу має два бічних. П'ятиглавий, однак з навою єдиний простір творить лише центарльна глава. Має прибудовану паламарку, ризницю та притвор. Поруч збудовано окрему споруду громадського центру із залом на 550 місць, гардеробом, офісами, технічними приміщеннями. Разом споруди утворюють єдиний комплекс.
Церква Святої Трійці у Кампо-Муаро, штат Парана, в Бразилії.
Церква Богородиці у м. Ітапара, провінція Парана, Бразилія (1982).
Церква Василія Великого в Брагатінзі, Бразилія (1986).
Дерев'яна церква Архістратига Михаїла у Дженкінтауні, штат Пенсільванія (1992). Хрещата у плані, розмірами 27 × 23 м. Висота 17,5 м. Формами наслідує дерев'яні церкви гуцульського типу. Увінчана центральною банею із прозорим (заскленим) барабаном і ліхтарем. На гребенях дахів розміщено ще чотири сліпі ліхтарі.
Нереалізовані проекти
Два конкурсні необарокові проекти відбудови семінарської церкви Святого Духа у Львові на вулиці Коперника (1942).
Нагорода за проект пам'ятника Шевченкові у Вашингтоні (1962, скульптор В. Сімянцев).[2]
Хто розвалив Успенський собор у Києві // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2002. — № 12.
Примітки
↑Дідух Л., Бондаренко М. Музей української імміграції «Тисячоліття» м. Прудентополіс (Бразилія) // Українознавство. — 2010. — № 3. — C. 234.
↑Драган А. Будеш, батьку, панувати. До історії пам'ятника Шевченкові у Вашинґтоні // Шевченківський альманах Українського Народного Союзу на 1964 рік. — Джерзі Ситі—Ню Йорк : Свобода, 1964. — С. 28.
Липка Р. М. Архітектор Мирослав-Данило Німців // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Секції мистецтвознавства. — Львів, 1994. — Т. CCXXVII. — С. 341—345.
Проскуряков В. І., Кучер А. М. Місце архітектури українських церков М.-Д. Німціва в контексті сакрального проектування та будівництва в Україні та світі // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2006. — № 568. — С. 226—231.
