Нещадименко Марко Петрович

Марко Петрович Нещадименко
Марко Нещадименко у випускному альбомі Київського медичного інституту (1924) Марко Нещадименко у випускному альбомі Київського медичного інституту (1924)
Народився	2 січня 1869(1869-01-02) Сердегівка Черкаського повіту
Помер	1 жовтня 1942(1942-10-01) (73 роки) Київ
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія,  СРСР
Діяльність	лікар
Alma mater	Університет Святого Володимира
Галузь	мікробіологія, епідеміологія
Заклад	Київський бактеріологічний інститут, Київський медичний інститут
Вчене звання	професор, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук
Науковий ступінь	доктор медицини
Відомі учні	С. С. Дяченко
Членство	НАНУ
Батько	Петро Леонтійович Нещадим
Мати	Варвара Федорівна
Нагороди	Орден Святого Станіслава 2 ступеня Орден Святої Анни 2 ступеня
Роботи у Вікіджерелах

Марко Петрович Нещадименко (2 січня 1869, Сердегівка — 1 жовтня 1942, Київ) — український мікробіолог та епідеміолог, доктор медицини (з 1910 року), професор, член-кореспондент ВУАН по відділу мікробіології (з 1929 року).

Життєпис

Родина

Народився 2 січня 1869 року в селі Сердегівці^[1] (нині Шполянського району Черкаської області) в сім'ї православного селянина.

Батько — Петро Леонтійович Нещадим.

Мати — Варвара Федорівна.

Брат — Петро (нар. 2 січня 1873, Сердегівка).

Брат — Іван (нар. ? — пом.30 січня 1880, Сердегівка), помер однорічним малятком.

Сестра — Анастасія (нар. 4 січня 1881, Сердегівка — пом. 1 січня 1882, Сердегівка).

Сестра — Євдокія (нар. 1 березня 1883, Сердегівка — пом. 13 січня 1886, Сердегівка).

Брат — Іван (3 вересня 1885, Сердегівка — 17 квітня 1967, Смоленськ) — український радянський патофізіолог, доктор медичних наук, професор.

Сестра — Харитина (нар. 5 жовтня 1887, Сердегівка^[2] — пом.25 квітня 1926, Київ) — українська радянська актриса.

Навчання

Провчився 10 років у Златопільській чоловічій гімназії та 1889 року склав іспити і отримав атестат зрілості^[3].

У 1896 році закінчив медичний факультет Університету святого Володимира і влаштувався на роботу у щойно створений Київський бактеріологічний інститут.

У 1902–1908 роках навчався в навчальних закладах країн Європи, де у бактеріологічних інститутах і лабораторіях знайомився із методами виготовлення сироваток і вакцин.

Лікарська діяльність

У 1910 році опублікував монографію про патогенез інфекційних захворювань на основі вивчення дії дифтерійного токсину на організм, подав її як дисертаційну працю і 9 лютого 1910 року захистив її в Університеті святого Володимира.

У 1917–1918 роках брав участь у формуванні Українських лікарських організацій та медичних видань, зокрема журналу «Українські медичні вісті», який почав виходити у 1918 році. Був одним з організаторів медичного факультету Українського державного університету, керівником кафедри загальної патологічної анатомії і бактеріології. Першим в Україні почав викладання бактеріології українською мовою.

У 1919 році його призначили директором Київського бактеріологічного інституту. Після реорганізації інституту в Київський інститут епідеміології і мікробіології до 1941 року обіймав посаду заступника директора з наукової роботи. Продовжуючи педагогічну діяльність, у 1919 році організував та очолив у Київському медичному інституті першу в Україні кафедру мікробіології, якою керував до 1941 року. Викладав три курси: «Загальна мікробіологія», «Медична бактеріологія» та «Спеціальна епідеміологія».

У 1920–1925 роках працював у Медичній секції ВУАН. Займався питаннями епідеміології черевного тифу, аналізував заразливість на різних стадіях хвороби — основи епідеміології черевного тифу та найактивніші шляхи боротьби з ним. У 1925 році його призначили керівником науково-дослідної кафедри теоретичної медицини. Арештовувався та перебував під слідством при підготовці процесу Спілки визволення України. 1932 році на базі доцентського курсу організував і очолив кафедру епідеміології Київського медичного інституту.

Перша світова війна

З початком Першої світової війни у чині Колезький Радник виконує обов’язки консультанта Київського військового шпиталю, за що отримує державні нагороди. 2 жовтня 1916 року як Колезький Радник та Головний лікар Волочиського обсерваційного пункту для військовополонених отримує чин Статський Радник.

Нагороди

• Орден Святого Станіслава 2 ступеня (22 листопада 1915 року затверджене нагородження 9 січня 1915 року Головнокомандувачем арміями – фронту за відмінно-ретельну службу та працю виявлену під час військових дій);
• Орден Святої Анни 2 ступеня (22 листопада 1915 року затверджене нагородження 2 березня 1915 року Головнокомандувачем арміями – фронту за відмінно-ретельну службу та працю виявлену під час військових дій).

Останні роки життя

Помер в Києві 1 жовтня 1942 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Наукова діяльність

Одним з перших вивчав дію дифтерійного токсину на організм, у 1926 році застосував анатоксин для профілактики дифтерії, специфічної профілактики туберкульозу за допомогою вакцини БЦЖ. Запропонував нові методи мікробіологічного дослідження, разом зі своїм учнем С. С. Дяченком вивчав роль стрептокока в інфекційній патології людини.

Автор близько 50 наукових праць, присвячених актуальним питанням мікробіології. Серед них:

• Специфическая профилактика туберкулеза по Кальметту. — 1929;
• Цереброспинальный менингит. — К., 1935 (співавтор);
• Дифтерия. — К., 1936;
• Стрептококк. — К., 1937.

Примітки

1. Державний архів Кіровоградської області. Список учнів і сторонніх осіб, які бажають скласти іспит зрілості в 1889 році. Ф. 499 опис 1 справа 431 С. 4 [Архівовано 30 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)
2. Державний архів Черкаської області. Метрична книга Різдво-Богородицької церкви села Сердегівка. Ф. 931 оп.1 спр.3454 С.13 [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.](рос. дореф.)(рос. дореф.)
3. Державний архів Кіровоградської області. Протокол іспитів зрілості для учнів і сторонніх осіб в 1889 році. Ф. 499 опис 1 справа 431 С. 55 [Архівовано 30 листопада 2016 у Wayback Machine.](рос.)

Література

• Дяченко С. С. Профессор М. П. Нещадименко (1869—1942) // Врачеб. дело. — 1963. — № 6. — С. 150—152;
• Ганіткевич Я. В. Марко Нещадименко — засновник української школи мікробіологів та епідеміологів: До 130-річчя від дня народження // Львівський мед. часопис. — 1999. — Т. 5, № 2. — С. 103—107.
• Чорноіван О. Златопільська чоловіча гімназія у Першій світовій: краєзнавча пам'ятка. — Львів : ТзОВ «Галицька видавнича спілка», 2018. — 302 с. — ISBN 978-617-7363-70-4.

Див. також

• Златопільська чоловіча гімназія