Наталія Федорівна Меклін (після одруження Кравцова) (8 вересня 1922, Лубни — 5 червня 2005, Москва) — радянська льотчиця, Герой Радянського Союзу (1945), після війни — перекладач, письменниця, член Спілки письменників СРСР.
Народилася 8 вересня 1922 року в місті Лубни, Лубенський повіт, Полтавська губернія, УРСР (нині Лубенський район Полтавської області, Україна) у сім'ї службовця. Шкільні роки провела у Харкові, згодом мешкає у Києві, де 1940 року з відзнакою закінчила середню школу № 79[1]. У старших класах захопилась планеризмом. Записалась в аероклуб при Київському Палаці піонерів.
У 1941 році закінчила перший курс Московського авіаційного інституту. Після початку німецько-радянської війни на початку жовтня 1941 року зарахована згідно з особистою заявою у жіночу авіаційну частину, яка формувалась за ініціативою Героя Радянського Союзу Марини Раскової. У 1942 році Наталія Меклін закінчила Військову авіаційну школу пілотів (місто Енгельс).
З травня 1942 року була старшим льотчиком 46-го гвардійського нічного бомбардувального полку (325-та нічна бомбардувальна авіаційна дивізія, 4-та повітряна армія, 2-й Білоруський фронт).
На рахунку командира ланки Наталії Меклін — 980 бойових вильотів[2] на бомбардування важливих об'єктів у тилу ворога, скупчень його живої сили й бойової техніки, із завданням йому значних втрат. За три роки війни жіночий полк пройшов бойовий шлях від Терека до Берліна. Льотчиці піддавали нищівним бомбовим ударам позиції німців у передгір'ях Кавказу, на Кубані, на Таманському півострові, у Криму, Білорусі, Польщі, Німеччині. Літали вночі на легкомоторних літаках По-2, проти яких діяли ворожі прожектори, зенітки та нічні винищувачі.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року гвардії лейтенанту Меклін Наталії Федорівні надано звання Героя Радянського Союзу[2].
Після війни закінчила Військовий інститут іноземних мов (1948–1953). Працювала в інформаційному відділі управління Генштабу Радянської армії перекладачем-референтом, потім у видавництві військово-технічної літератури іноземними мовами перекладачем, редактором.
У січні 1956 року одружилася з Юрієм Кравцовим (льотчик, на той час офіцер Головного штабу ВПС СРСР), та взяла його прізвище.
У вересні 1957 року вийшла у відставку у званні майора.
З 1972 року — член Спілки письменників СРСР, член Клубу товаришів «Військового інституту іноземних мов Червоної Армії».
Жила у Москві. Трагічно загинула 5 червня 2005 року[2].
Похована на Троєкурівському цвинтарі.
Портал «Полтавщина»