За однією з версій, у V тис. до н.е. спільнота села Мартинківці однією з перших на теренах сучасного Городоцького району Хмельницької області приручила коней, а сама назва села утворена від поєднання санскритських слів мард+атя+іна+їв+ці, що означає «полюванням на коней багато живуть»[1].
Згідно з камеральним і топографічним описом поселень Проскурівського повіту Подільської губернії 1797-1799 рр., село мало назву Мартынковцы і належало одній із найвідоміших жінок в Речі Посполитій XVIII століття, княгині Ізабелі Любомирській. В селі знаходилась дерев’яна православна церква Святого Архистратига Михаїла[2].
Зараз у селі є каплиця, а по дорозі на Сатанів — три кургани[3].
Герб та прапор затверджені 22 грудня 2017 р. рішенням №14 XIV сесії сільської ради VII скликання. Автор — П.Б.Войталюк.
Щит поділений срібною нитяною ламаною в три згини кроквою. У першій синій частині золоте шістнадцятипроменеве сонце, у нижній золоте кільце, від якого розходяться три золотих хрести. Щит вписаний у декоративний картуш і увінчаний золотою сільською короною. Унизу картуша напис "МАРТИНКІВЦІ".
Ламана кроква — стилізована перша літера назви села, золоте сонце — символ Поділля, пробите кільце з хрестами — родовий символ Ліпінських, колишніх власників села.
Туризм
Село Мартинківці — бальнеологічний пункт у межах Збручанського бальнеологічного підрайону, де ключовим курортом є смт Сатанів[5]. Сюди приїжджають заради мінеральної води «Збручанська» типу "Нафтуся". Тут також знаходяться відпочинкові комплекси "Мартинківці", "Софія" і "Заграва". Є невелике водосховище, де можна порибалити чи покататися на катамаранах[6].
У 2022 р. в рамках проєкту «Будуємо Україну разом» у Мартинківцях відремонтовано покинутий дитячий табір "Над Збручем" для відпочинку родин-переселенців[7].
Відомі люди
Народилися
Анатолій Заблуда (нар. 1953) — український художник-графік, літератор.
↑Осецький, Й.П. (2017). Закономірності становлення і господарсько-екологічної діяльності доісторичних спільнот на землях Городоччини: дані системного аналізу. 2. Подільська старовина. с. 169—175.