PROFILBARU.COM

Мані
Мані
арам. 𐭌𐭀𐭍𐭉; невизначена 𐭬𐭠𐭭𐭩; невизначена 𐮋𐮀𐮌𐮈; невизначена 𐫖𐫀𐫗𐫏
Прізвисько	Mar Mani hayya і Maître Mani, le Vivant
Народився	14 квітня 216; Ктесифон, Парфія (тепер Ірак)
Помер	276 або 277 ; Гундешапур, Держава Сасанідів (тепер Іран); ·Здирання шкіриd
Країна	Парфія; Держава Сасанідів
Діяльність	богослов, письменник, пророк, релігійний лідер, філософ, поет
Відомий завдяки	пророк, засновник маніхейства
Конфесія	Маніхейство
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мані (значення).

|опис_зображення=

Мані (перс. مانی, [mɔːˈniː], східноарамейська Mānī ḥayyā «живий Мані», грец. Manichaíos, лат. Manes або Manichaeus; 14 квітня 216, Мардіна, неподалік від Ктесифону — 14 лютого 276 або 26 лютого 277, Гондішапур) — засновник маніхейства, релігії, названої його іменем.

Біографія

Мані жив у перській державі Сасанідів й провів дитинство у християнській секті хрестителів. У дорослому віці він покинув секту і заснував власну громаду, яка сповідувала близьке до гнозису вчення абсолютного дуалізму добра і зла та світла й пітьми. Проголошуючи своє вчення, Мані посилався на боже откровення, якому він завдячує своїм знанням про світ.

Мані вважав себе продовжувачем вже існуючих релігій (Християнство, Зороастризм, Буддизм), засновників яких він вважав своїми попередниками. Свою релігійну громаду він організував за ієрархічним принципом за зразком християнської церкви. Місіонерська діяльність Мані спершу мала підтримку перських правителів, маніхейство за короткий час поширилося на багато регіонів. Та пізніше Мані зазнав поразки у конфлікті з зороастрійськими жрецями, які домоглися арешту й ув'язнення Мані. Всупереч легенді про його страту на хресті, Мані помер у в'язниці.

Джерела

Джерела про життя і діяльність Мані можна поділити на дві групи: антиманіхейські тексти, в яких, як правило, різко викривається вчення Мані, та маніхейські тексти, в яких представлено легендарний життєпис Мані. Попри те, що Мані залишив після себе низку праць, які мали фундаментальне значення для маніхейців, самі оригінали цих творів були віднайдені лише в 20 столітті. У ранній новий період та в 19 столітті були відомі виключно антиманіхейські твори, в яких траплялися окремі цитати з маніхейської літератури. Маніхейські твори у переважні більшості були знищені в античні часи та в епоху середньовіччя, оскільки в усіх регіонах, в яких свого часу було поширене маніхейство, це вчення в пізніші часи переслідувалося й було витіснене іншими релігіями. Лише в 20 столітті було знайдено більшість відомих сьогодні маніхейських рукописів, хоча нерідко йдеться лише про фрагменти праць, які погано збереглися. Частина знайдених і ще недосліджених маніхейських рукописів загинула під час Другої світової війни.

В антиманіхейських працях вчення Мані переважно подане в спотвореному вигляді, проте й самі маніхейські книги лише певною мірою можуть бути використані як біографічні джерела, оскільки вони були створені для літургійних потреб і представляють Мані в легендарному світлі.

Найважливішими антиманіхейськими текстами є такі:

Арабський літературний каталог «kitāb al-Fihrist», створений 988 року шиїтським ученим Ібн ан-Надімом у Багдаді. Джерелом цього твору так само, які і пізніших творів арабських авторів є втрачений маніхейський рукопис Абу Іса аль-Варрака, створений у 9 столітті.
Праця «Збережені пам'ятки минулих поколінь» (відома також як «Хронологія»), створена перським вченим Аль-Біруні близько 1000 року.
«Acta Archelai»^[2] отця церкви Гегемонія з 4 століття. Цей полемічний твір проти маніхейства повністю зберігся лише в латинському перекладі з грецького оригіналу. У праці йдеться про два диспути Мані та християнського єпископа Архелаоса. Автор твору намагається створити враження автентичності переданих ним диспутів та насправді вони є вигаданими. «Acta Archelai» дослідники розглядають як загалом літературну фікцію, проте деякі біографічні дані, очевидно, походять з маніхейського джерела. Праця «Acta Archelai» мала великий вплив на пізнішу антиманіхейську літературу, вона стала підґрунтям для всіх текстів грецькомовних авторів, в яких йшлося про життя Мані.

Серед маніхейських текстів найважливішими є такі:

Фрагменти найдавнішої маніхейської літератури з оази Турпан у Східному Туркестані, що були знайдені німецькими дослідниками в 1902—1914 роках. Турпанські тексти створено почасти іранськими мовами (парфянська мова, середньоперська мова, согдійська мова), почасти уйгурською мовою.
Маніхейські тексти китайською мовою, знайдені на початку 20 століття біля міста Дуньхуан. Для біографії Мані особливо важливим є «Fragment Pelliot».
Тексти з маніхейських рукописів коптською мовою, знайдені в Медінет Маді в Єгипті в 1933—1940 роках. Ці тексти були створені в 3-4 століттях, тобто відносно близько в часі до описуваних подій. Серед коптських текстів є декілька маніхейських проповідей, одна з яких особливо цінна своїм детальним описом обставин смерті Мані.
«Кельнський кодекс Мані» — грецький рукопис на пергаменті, що походить з Єгипту. Був виявлений у одному з антикваріатів у Каїрі й придбаний 1969 року інститутом антикознавства Кельнського університету. Кодекс містить пізньоантичну біографію Мані під назвою «Про становлення його життя», скомпільовану з раніших джерел. У біографії наводяться висловлювання Мані, наведені зі слів його учнів. Кельнський кодекс Мані дозволив уточнити й доповнити епізоди з життя Мані, відомі з інших джерел.

Примітки

↑ ^а ^б Encylopédie des religions — 1 — Encyclopædia Universalis, 2002. — P. 122. — 657 с. — ISBN 2-85229-922-4
d:Track:Q1340194 d:Track:Q29720027
↑ Англійський переклад праці «Acta Archelai». Архів оригіналу за 30 березня 2013. Процитовано 1 вересня 2013.

Див. також

Маніхейство

Література

Nahal Tajadod, Mani le bouddha de lumière, catéchisme manichéen chinois, Éditions du Cerf, 1991, ISBN 2204040649 (з текстами Мані)
François Decret, Mani et la tradition manichéenne, Seuil, collection : Les maitres spirituels, Paris, 1974.
Michel Tardieu, Le manichéisme, collection :Que Sais-Je ? n° 1940, Paris, Presses Universitaires de France, 1981, 128 p., друге видання — 1997.
Michel Tardieu, Mani et le manichéisme. Le dernier prophète, in l'Encyclopédie des religions, Bayard Éditions, 1997, T1 pp. 225–230. ISBN 9782227011007 Publié sous la direction de Fr. Lenoir, Y. Tardan-Masquelier, M. Meslin et J.-P. Rosa.
François Favre, Mani, Christ d'Orient, Bouddha d'Occident, Editions du Septénaire, 670 p. ISBN 291512005
Manfred Hutter: Mani und die Sasaniden. Der iranisch-gnostische Synkretismus einer Weltreligion. Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck, Innsbruck 1988 (Scientia 12)
Manfred Hutter: Manichäismus. In: Reallexikon für Antike und Christentum, Band 24, Lieferung 186, Hiersemann, Stuttgart 2010, Sp. 6-48
Ludewijk Josephus Rudolf Ort: Mani. A religio-historical description of his personality. Brill, Leiden 1967
Jürgen Tubach: Manis Jugend. In: Ancient Society 24, 1993, S. 119–138
Amin Maalouf, Les jardins de lumière, Editions J.-C. Lattès, 1991 ISBN 9782253061779 (роман, присвячений постаті Мані)