Лариса Аргоська

Лариса Аргоська
Назва на честь:	Larissa^d
37°38′18″ пн. ш. 22°42′55″ сх. д.
Тип	замок
Статус спадщини	пам'ятка археології Греції^d і будівля, захищена законом Греції^d[1]
Країна	Греція : ISO3166-1 alpha-3:GRC; ISO3166-1 цифровий:300;
Розташування	Аргос-Мікінес
Лариса Аргоська (Греція)
Лариса Аргоська у Вікісховищі

Лариса Аргоська (грец. Λάρισα, також Κάστρο Λάρισα, «Замок Лариса») — древній та середньовічний акрополь Аргоса, розташований на високому скелястому пагорбі (289 м.)^[2], в межах міста. Вершину займають руїни візантійсько-венеційського замку.

Історія

Стародавні часи

У мікенські часи головне поселення та храм знаходилися на пагорбі Аспіс, на північ від Лариси. Східний схил Лариси та рівнинна земля на його сході були заселені дорійцями в бронзову добу, а їх поселення та храм стали ядром древнього Аргоса.^[3]

Довгі мури, аналогічні афінським, що з'єднувались з Нафпліон, збудовані приблизно в 421 році до н.е. та зруйновані під час атаки спартанців.^[3]

Стіни, які з'єднували цитаделі на Ларисі та Аспісі, побудовані пізніше. Далі стіни простягалися навколо акрополів по східних схилах щоб охопити древнє місто. В кожному з основних напрямів були ворота: ворота Дейраса на заході (по дорозі на Мантінею); Немейські ворота на північ по дорозі до Немеї; Елейтуайська брама до Герайону Аргоса та Епідавра та Ворота Кілабріса по дорозі до Нафпліона на схід; і ворота на південь, що вели до Тегеї. Стіни оточували лише важливі частини древнього міста і не намагалися дістатися до моря в районі Нафпліона, як попередні довгі стіни, простягаючи максимум лише 300 метрів на схід від Лариси, перш ніж повернути на північ, щоб врешті-решт завершити свій контур у Аспісі.^[3]

До ІІ століття до н.е., Аргос та Ахейський союз були союзниками з Філіпом V Македонським, який був спочатку противником, а потім союзником Риму. Жителі Агросу були розділені у ставленні до римлян. У 198 р. до н. е. Філіп зустрівся з представниками Ахейської ліги, щоб домовитись про повернення Аргоса та Коринфа під ахейський контроль, але натомість вирішив віддати місто Набісу царю-тирану Спарти, який тоді захопив Ларису та Аспіс. Багатьох аристократів міста він відправив у заслання або до Спарти як заручників. Тоді з ахейцями з'язався римський полководець Тит Квінкцій Фламінін, який вже пообіцяв віддати обидва міста ахейцям, якщо він переможе Філіпа. Після поразки Філіпа в битві при Кіноскефалах, Фламінін рушив до своєї армії, щоб з'єднатися з ахейськими військами після чого вони обложили Аргос. Набіс укріпив обидві цитаделі. Після початку битви Фламінін чекав біля стін, щоб побачити, чи жителі міста підняли повстання проти Набіса; коли вони цього не зробили, він переконав своїх грецьких союзників піти на південь, аби напасти на Спарту, оскільки спартанці були джерелом конфлікту. Врешті-решт цей крок змусив Набіса здати Аргос ахейцям. Римляни спочатку окупували і Ларису, і Аспіс, але Фламінін стримав своє слово і вивів в 194 р. до н.е римські війська з них і з Акрокоринфа.^[3]

Лариса була захоплена остготами під правлінням Аларіха I в 395 р. Багатьох з жителів міста було продано в рабство.^[4]

Середньовіччя

Новий замок на території акрополя було засновано візантійцями у XII столітті. У 1203 році його захопив архонт Нафпліона Леон Сгурос, після смерті якого ним керував Теодорос Анжелос.^[2][5] У 1212 році його захопив хрестоносець Жоффрей де Віллардуен. Далі замок був переданий Афінському герцогу Отто де ла Рошу в обмін на військову допомогу, ставши однією з головних укріплень об'єднання Аргоса і Нафпліона. У XIV столітті замок був відремонтований.

У 1388 році Аргос і Нафпліон були продані Венеційській республіці. Перш ніж Венеція змогла взяти їх під контроль, деспот Мореї Феодор I Палеолог та його союзник та тесть Неріо I Аччаюолі захопив їх за допомогою османської армії під проводом Евреноса. Хоча венеційці швидко змогли витіснити Неріо з Нафпліона, Аргос залишився в руках Федора шість років. У 1393 р. Федора, разом з іншими візантійськими та сербськими васалами, викликав до Сера османський султан Баєзид І. Після того, як інші васали поскаржилися на поведінку Федора у використанні албанських найманців, для захоплення Аргоса та інших місць на Пелопоннесі, Баєзід наказав Феодору супроводжував його у військовій експедиції у Фессалії та віддати Аргос та Монемвасію під контроль османів. Феодор підкорився, але пізніше зумів повернути Монемвасію, але погодився продати Аргос венеційцям, які заволоділи ним 11 червня 1394 р.^[6] Через рік місто Аргос було захоплено військами османами після битви при Нікополі, після його пограбування вони відступили.^[7] Аргос і Лариса залишилися у руках венеційців до тих пір, поки їх знову не завоювали османи під час Першої османсько - венеційської війни 1463 року. Османи володіли замком у XV - початку XIX століть за винятком 1686-1715 років, коли Замок був під контролем венеційців, захоплений Франческо Морозіні.^[2] Близько 1700 р. внаслідок вибуху була зруйнована центральна циліндрична башта замку, яка використовувалась як склад пороху, а на її місці побудували бастіон, збережений донині.^[5]

У 1821 р. під час грецької революції замок був захоплений Деметріосом Іпсіланті, проте це зіграло жодної ролі в наступних військових діях.

Архітектура

Замок складався з цитаделі на вершині та стін, укріплених вежами по периметру. В замку можна знайти кладку різних періодів. У XV столітті з розвитком артилерії замок укріпили циліндричними бастіонами, в яких були цистерни для води. Також була споруджена перегородка, яка відокремлювала південну секцію зовнішньої частини замку, збільшено висоту стін, перекриті ворота, побудовані у візантійські часи, та збудовані нові далі на західній частині стін, в південно-західному куті цитаделі була збудована циліндрична центральна вежа (зруйнована вибухом пороху). У XV столітті замок вважався одним з найпотужніших на Пелопонесі.^[5]

У XVI столітті на південь від воріт цитаделі був доданий ще одни мур, який перегороджував простір замку, що створило внутрішнє подвір’я. На східному краю цього муру споруджений проїзд із подвійними воротами.^[5]

Відновлення і сьогодення

Розкопки замку почалися на початку XX століття Вільгельмом Волграффом та в основному стосувалися дослідженню його інтер'єру.^[5] Фундамент замку було укріплено. Зовнішні укріплення та брама були укріплені 25-м Ефоратом візантійських старожитностей.

На сьогодні збереглися сам замок, зубчасті зовнішні стіни з баштами різної форми (квадратні, круглі, трикутні та восьмикутні), а також невелика візантійська церква на івночі внутрішніх укріалень.^[8]

Галерея

• 
  Венеційський бастіон
• 
  Частина елліністичного укріплення
• 
  Фрагмент укріплення франкської доби
• 
  План фортеці
• 
  Фортеця
• 
  Середньовічне зображення замку

Джерела

• Kelly T. A History of Argos to 500 B. C. — Minneapolis, 1976.
• An Inventory of Archaic and Classical Poleis: An Investigation Conducted by The Copenhagen Polis Centre for the Danish National Research Foundation by Mogens Herman Hansen, 2005

Примітки

1. https://www.arxaiologikoktimatologio.gov.gr/el/monuments_info?id=147476&type=Monument
2. Papathanassiou, Manolis. Castle of Argos. Καστρολόγος (англ.). Архів оригіналу за 8 червня 2020. Процитовано 7 липня 2020.
3. RA Tomlinson (1972). Argos and the Argolid: From the End of the Bronze Age to the Roman Occupation. Ithaca, N.Y.: Cornell University Press. ISBN 0801407133.
4.  Hodgkins, Thomas (1911). Alaric . У Hugh Chisholm (ред.). // Encyclopædia Britannica (11th ed.). Т. V. 1. Cambridge University Press. с. 471. (англ.)
5. Larissa Castle, Argos - Ephorate of Antiquities of Argolida. www.argolisculture.gr. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 7 липня 2020.
6. Treadgold, Warren (1997). A History of the Byzantine State and Society. Stanford, California: Stanford University Press.
7. Le despotat grec de Morée (1262–1460). Т. I. {{cite book}}: |author-first= з пропущеним |author-last= (довідка)^:51ff cited in Ostrogorsky, George (1969). History of the Byzantine State (вид. Revised). Rutgers University Press. ISBN 0813511984.
8. Castle 'Larissa' at Argos - GTP. www.gtp.gr (англ.). Архів оригіналу за 8 липня 2020. Процитовано 7 липня 2020.