Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у формі головної команди країни 80 матчів.
Кар'єра тренера
1983 року розпочав тренерську кар'єру, очоливши тренерський штаб команди клубу «Ханіл Банк», з якою пропрацював протягом п'яти сезонів.
1988 року прийняв пропозицію попрацювати зі значно амбітнішою командою «Хьонде Хорані», яка під його керівництвом 1991 року стала віце-чемпіоном Кореї.
А вже у липні наступного 1992 року став головним тренером збірної Південної Кореї, тренував національну команду два роки. Головним завданням на цій позиції був вихід збірної до фінальної частини чемпіонату світу 1994 року. Вийшовши до фінального раунду відбору, корейці, попри поразку в особистій зустрічі проти збірної Японії, зуміли обійти її за кращою різницею голів і стати одним з двох представників Азії на світовій першості.
Безпосередньо на полях США, де проходила фінальна частина чемпіонату, команда Кім Хо розпочала виступи з вольової нічиєї у грі проти Іспанії, програючи ще за п'ять хвилин до завершення гри з рахунком 0:2. У своєму другом матчі у групі азійська команда зіграла унічию 0:0 проти болівійців. У вирішальній грі групового етапу Корея після першого тайму поступалася 0:3 збірній Німеччини, а в другій половині зустрічі відквитала два м'ячі, чого, утім, виявилося недостатньо аби здобути бодай одне турнірне очко. В результаті команда Кім Хо стала третьою у своїй групі лише з двома балами, що зробило її найгіршою серед усіх команд, які посіли треті місця у групах, і не дозволило продовжити боротьбу на континентальній першості.
Залишивши після «мундіалю» корейську збірну, повернувся до тренерської роботи на клубному рівні, ставши 1995 року головним тренером команди «Сувон Самсунг Блювінгз», з якою пропрацював дев'ять років. Протягом цих років двічі, у 1998 і 1999 роках, приводив команду до перемоги у К-Лізі.
Згодом протягом 2007–2009 років тренував команду «Теджон Сітізен», а восени 2017 року обійняв посаду президента цього клубу.
