Кара-Мурза Володимир Олексійович

Кара-Мурза Володимир Олексійович
рос. Владимир Алексеевич Кара-Мурза
Ім'я при народженніВолодимир Олексійович Кара-Мурза
Народився24 жовтня 1959(1959-10-24)
Москва, СРСР
Помер28 липня 2019(2019-07-28)[1] (59 років)
Москва, Росія
·тромбоемболія
ПохованняДаниловський цвинтар
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьжурналіст, телеведучий, радіоведучий, редактор
Alma materІсторичний факультет МДУ
Знання мовросійська
ЧленствоАкадемія російського телебаченняd, Солідарність[d] і Mukhomoryd[2]
ПартіяСолідарність[d]
БатькоОлексій Сергійович Кара-Мурза[3]
МатиМайя Вольдемарівна Кара-Мурза[3]
Брати, сестриAlexey Kara-Murzad
У шлюбі зМаргарита
ДітиВолодимир Володимирович Кара-Мурза
Нагороди«Золоте перо Росії» (1995)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кара-Мурза.

Володимир Олексійович Кара-Мурза (нар. 24 жовтня 1959, Москва, Російська РФСР — пом. 28 липня 2019, там же[4][5][6]) — російський журналіст, теле — і радіоведучий[7]. Член Академії російського телебачення з 2007 по 2019 рік.

Біографія

Володимир Кара-Мурза народився 24 жовтня 1959 року в Москві. У 1981 році закінчив історичний факультет МДУ за спеціальністю «викладач історії новітнього часу»[8]. На паралельному потоці з ним навчався Олег Добродєєв[9], з яким Кара-Мурза підтримував дружні стосунки з 1976 по 2001 рік[10][11][12].

Брав участь у діяльності арт-групи «Мухомори», був співавтором магнітоальбома «Золотий диск», виступав у ролі кінооператора (техніку групі негласно надавала Катерина Дьоготь)[13][14][15].

З 1982 по 1992 роки займався приватним репетиторством з історії[16][17][18], працював двірником, кочегаром[19].

Робота в ЗМІ

Телебачення

На телебаченні з 1992 року[20].

У 1992—1993 роках — старший редактор, потім кореспондент щотижневої програми Євгена Кисельова «Підсумки» на РДТРК «Останкіно»[21][22] (нині — «Перший канал»). Робив там матеріали на історичні теми: про Південні Курили та події в Північній Осетії[23]. У вересні 1993 року[24] разом з Кисельовим та іншими журналістами «Підсумків» перейшов до першої в Росії приватної загальнонаціональної телекомпанії НТВ[25], засновану у тому ж році Володимиром Гусинським.

В 1993—1995 роках — кореспондент служби інформації телекомпанії НТВ, робив сюжети для програми «Сьогодні»[26] та «Підсумки»[27]. З 28 квітня 1995[28] по 12 квітня 2001 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичної програми «Сьогодні опівночі» на телеканалі НТВ[29][30]. У 1996 році за свою професійну діяльність удостоєний премії Союзу журналістів Росії «Золоте перо Росії»[31]. З березня 2000 по січень 2002 року — автор і ведучий щотижневої історичної програми «Свідок століття», яка спочатку виходила на НТВ[32], а потім — на «ТВ-6»[33].

Під час конфлікту між власником телекомпанії НТВ Гусинським та її основним кредитором компанією «Газпром» у ніч на 14 квітня 2001 року Володимир Кара-Мурза приїхав до редакції телеканалу на 8-му поверсі телецентру «Останкіно», де вступив у жорстку полеміку з представниками «Газпрому»: Добродеєвим, Йорданом і Кулістіковим[34]. Того ж дня разом з групою провідних журналістів НТВ написав заяву про звільнення з каналу і пішов на канал ТНТ, звідки трохи пізніше перейшов до штату телекомпанії Бориса Березовського «ТВ-6»[35].

З квітня 2001 року по січень 2002 року — автор і ведучий інформаційно-аналітичних програм «Сьогодні опівночі на ТНТ», «Гасіть світло»[36] і «Сьогодні на ТВ-6»[37] (з 3 вересня 2001 року назву було змінено на «Грані») на телеканалах ТНТ і «ТВ-6»[38][39]. Останній ефір на «ТВ-6» провів о 23.00 21 січня 2002 року, за годину до відключення мовлення телекомпанії за розпорядженням судових приставів[40]. Після закриття «ТВ-6» разом з іншими журналістами перейшов до штату новоствореної телеканалу ТВС, який у березні 2002 року виграв конкурс на мовлення та 1 червня 2002 року почав мовлення на шостий кнопці". З червня 2002 року по червень 2003 року[41] Володимир Кара-Мурза — ведучий програм «Грані», «Місце друку»[42] і «Гасіть світло» на телеканалі ТВЗ. Останній ефір на ТВС провів 19 червня 2003 року[43]. Телеканал ТВС був відключений від ефіру за розпорядженням Міністерства друку РФ 22 червня 2003 року[44].

З 11 серпня 2003 року[45][46] до літа 2008 року[47] — ведучий інформаційної програми «Зараз в Росії» на телеканалі RTVi.

Двічі з'являвся в передачах загальнодоступних телеканалів як гість: в телегрі «Сто до одного» («Росія», 11 вересня 2004 року, у складі команди «Ехо Москви»)[8] і ток-шоу «Бабин бунт» («РЕН ТВ», 9 листопада 2007 р.). У 2007 році також з'явився в епізодичній ролі ведучого новин у фільмі «День виборів»[48].

З грудня 2011 року по березень 2012 року — ведучий передачі «Головне за тиждень з Володимиром Кара-Мурзою» на Мережевому громадському телебаченні[49].

Радіо

На «Ехо Москви» у липні 2003 року йшла «Репліка Кара-Мурзи»[50], з 2003 по 2007 рік там же — співведучий програми «Ну і деньок»[51], з 2006 по 1 червня 2019 року (до 2013 року — спільно з телеканалом RTVi) виходила щотижнева авторська підсумкова передача «Грані тижня з Володимиром Кара-Мурзою»[52][53].

З 2005 року працював на «Радіо Свобода» з авторським ток-шоу «Грані часу»[54][55] (з 2005 по 2016 рік щодня по буднях, у 2017 році день через день з Муміном Шакіровим, з жовтня 2017 року по жовтень 2018 року передача виходила двічі на тиждень: у понеділок та четвер)[56]. 29 жовтня 2018 року вийшов останній випуск програми, який провів Володимир Кара-Мурза[57].

Друковані видання

З лютого до червня 2014 2019 року вів колонку про телебачення в газеті «Співрозмовник». За 5 років у виданні вийшло близько 180 нотаток автора[58].

Смерть

В останні роки життя тяжко хворів, переніс кілька інсультів[59]. Помер на 60-му році життя 28 липня 2019 року в Москві «о восьмій ранку, в день своїх іменин», про що повідомив його син Володимир-молодший[60][61]. Причина смерті журналіста — відірвався тромб[62]. Похований 31 липня 2019 року на Даниловському кладовищі поруч з могилою свого батька[63][64].

Громадська позиція

З 2000 року був непримиренним критиком президента Володимира Путіна і взагалі російської влади[8][65]. У 2004 році став одним із засновників опозиційного «Комітету-2008». У тому ж році заявив: «Оскільки я людина з історичною освітою, вважаю, що до 2008 року режим в нинішньому вигляді не зможе проіснувати»[66].

Негативно оцінював факт анексії Криму Росію в березні 2014 року[67][68].

У своїх публікаціях регулярно критикував програми сучасного російського телебачення та їх ведучих[58].

У 2018 році був одним з довірених осіб Григорія Явлінського на президентських виборах[69].

Родина

Батько — Олексій Сергійович Кара-Мурза (1914—1988), історик і фронтовий журналіст, у своїх роботах висвітлював Сталінградську битву. Був головним редактором фахового журналу «Викладання історії в школі»[70].

Мати — Майя Вольдемарівна Кара-Мурза (до шлюбу Бісенікс) (нар. 1934), племінниця латвійського дипломата Георга Бісеніекса, який був звинувачений в підготовці вбивства Сергія Кірова. Внаслідок цього факту вона вважалася дочкою ворога народу і не змогла вступити до жодного з інститутів. Познайомилася з Олексієм Сергійовичем у технікумі, в якому той викладав, і стала його другою дружиною[71]. У 2000-ті роки — активістка товариства нащадків жертв політичних репресій товариства «Меморіал»[72].

Бабуся по матері — Лія Канторович, радянська героїня у німецько-радянській війні.

Був одружений двічі[73].

Син від першого шлюбу — громадський діяч, політик і публіцист Володимир Кара-Мурза-молодший. Виховував також доньку другої дружини від її минулих відносин[74].

Примітки

  1. ↑ а б https://www.mk.ru/politics/2019/07/28/skonchalsya-zhurnalist-vladimir-karamurza.html
  2. ↑ https://specialradio.ru/1000-albomov/muxomor-zolotoj-disk/
  3. ↑ а б Телекнязь Кара-Мурза. Стрингер. 1 травня 2003. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 15 квітня 2021.
  4. ↑ Vladimir Kara-Murza (2019T01:32). Ушёл из жизни Владимир Алексеевич Кара-Мурза (рос.). @vkaramurza. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 28 липня 2019.
  5. ↑ Умер журналист Владимир Кара-Мурза. // meduza.io (рос.). Meduza. 28 липня 2019. Архів оригіналу за 28 липня 2019. Процитовано 28 липня 2019. Журналист Владимир Кара-Мурза умер утром 28 июля. Об этом в твиттере сообщил его сын Владимир Кара-Мурза-младший.
  6. ↑ В Москве скончался журналист Кара-Мурза. Росбалт. 28 липня 2019. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  7. ↑ Jackson, Patrick (10 квітня 2006). Europe | News fuels Russian internet boom. BBC News. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 6 лютого 2011.
  8. ↑ а б в ВЛАДИМИР КАРА-МУРЗА: «ИХ ВЫБРАСЫВАЮТ, КАК ИСПОЛЬЗОВАННЫЙ ПРЕЗЕРВАТИВ». БелГазета. 7 червня 2004. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  9. ↑ Владимир Кара-Мурза: Как гендиректор ВГТРК Олег Добродеев достиг своих высот. Собеседник. 14 листопада 2014. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  10. ↑ Владимир Кара-Мурза: «Я не смог победить наших захватчиков». Радіо Свобода. 5 листопада 2016. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  11. ↑ Островок гласности в российских СМИ. Los Angeles Times. 20 жовтня 2003. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  12. ↑ Владимир Кара-Мурза-ст. (1 грудня 2003). НА ПРИБЛИЖАЮЩИЕСЯ ВЫБОРЫ СМОТРЮ ИРОНИЧЕСКИ. Русский курьер. Архів оригіналу за 22 січня 2021. Процитовано 15 квітня 2021. Ведущим был мой бывший коллега Эрнест Мацкявичус. Меня потрясло, как он, наверное, стремясь угодить своему непосредственному руководителю, председателю ВГТРК, где-то понаслышке узнав, что у нас с ним испорчены отношения, счел лучшим подарком, причем к собственному же дню рождения, ...затыкать рот моему сыну
  13. ↑ "Политики – мертвые, а я хочу жить". Радіо Свобода. 11 лютого 2016. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  14. ↑ БЕЛОЕ ПЯТНО НА АРТЕ РОССИИ. Сначала «Мухоморов» признали искусствоведы в штатском. Новая газета. 12 квітня 2004. Архів оригіналу за 16 липня 2004. Процитовано 15 квітня 2021.
  15. ↑ Мухомор – «Золотой диск». Специальное радио. 1 березня 2017. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  16. ↑ Леонтьев строгал мебель, а Гордон торговал пиццей!. Комсомольская правда. 13 вересня 2002. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  17. ↑ Разборки вокруг НТВ: хищников обезвредят... Собеседник. 28 вересня 2000. Архів оригіналу за 1 березня 2002. Процитовано 15 квітня 2021.
  18. ↑ Владимир КАРА-МУРЗА: НЕ ПОБЕДИЛ, НО УЧАСТВОВАЛ. Литературная газета. 30 травня 2001. Архів оригіналу за 1 січня 2006. Процитовано 15 квітня 2021.
  19. ↑ ОТЛУЧЕНИЕ ОТ ЭФИРА. Вчера тебя знали все. Сегодня — ты не в обойме. Что происходит с телеведущими, выпавшими из «ящика». Владимир КАРА-МУРЗА: "Они боятся перечить и не боятся потерять репутацию". Новая газета. 27 травня 2004. Архів оригіналу за 21 вересня 2004. Процитовано 15 квітня 2021.
  20. ↑ Владимир КАРА-МУРЗА: «ЗА ВЕРСТКОЙ НОВОСТНЫХ ПРОГРАММ СЛЕДИТ ЛУБЯНКА». Новая газета. 27 вересня 2004. Архів оригіналу за 10 жовтня 2004. Процитовано 15 квітня 2021.
  21. ↑ Евгений Киселев: Итого будет... Российская газета. 23 березня 2002. Архів оригіналу за 2 вересня 2002. Процитовано 15 квітня 2021.
  22. ↑ Евгений Киселёв (27 червня 2006). Госстроев. Газета.ру. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  23. ↑ Владимир КАРА-МУРЗА: потомок Чинхгисхана и свидетель века. Антенна-Телесемь. 4 травня 2000. Архів оригіналу за 3 липня 2002. Процитовано 15 квітня 2021.
  24. ↑ Пять лет назад был захвачен телеканал НТВ. Радіо Свобода. 14 квітня 2006. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  25. ↑ Владимир КАРА-МУРЗА: ПЕРВЫЕ ПРИЗНАКИ ЦЕНЗУРЫ ПОБУДИЛИ ОСНОВАТЬ НТВ. Новая газета. 24 лютого 2005. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 15 квітня 2021.
  26. ↑ Память о дне депортации в Чечне приравнена властями к инакомыслию. Кавказский узел. 23 лютого 2016. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  27. ↑ Владимир Кара-Мурза: Опустить Собчак Норкину не удалось. Собеседник. 19 лютого 2015. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  28. ↑ КАРА-МУРЗА Владимир Алексеевич, ведущий программы "Сегодня в полночь", автор и ведущий программы "Свидетель века" на телеканале НТВ. Всё о звёздах. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  29. ↑ Сегодня, но не в полночь. Новая программа Владимира Кара-Мурзы. Сегодня. 11 березня 2000. Архів оригіналу за 2 січня 2002. Процитовано 15 квітня 2021.
  30. ↑ "Сегодня в полночь" - вся неделя как один рабочий день. Вечерняя Москва. Архів оригіналу за 15 липня 2014.
  31. ↑ Лауреаты премий Союза журналистов России за 1996-99 годы. Спілка журналістів Росії. Архів оригіналу за 21 листопада 2016. Процитовано 20 листопада 2016.
  32. ↑ Ночь с Кара-Мурзой. Труд. 3 березня 2000. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  33. ↑ Всё запущено. Всё почти запущено. Известия. 25 квітня 2002. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  34. ↑ Кара-Мурза проник в «Останкино» через чёрный ход в чёрных очках. Комсомольская правда. 17 квітня 2001. Архів оригіналу за 10 вересня 2015.
  35. ↑ Владимир Кара-Мурза. PolitX. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  36. ↑ Куда они все спешат?. Московские новости. 2001. Архів оригіналу за 22 серпня 2001. Процитовано 15 квітня 2021.
  37. ↑ НОВЫЙ НАРЯД КОРОЛЕВЫ. Труд. 7 червня 2001. Архів оригіналу за 15 липня 2014. Процитовано 15 квітня 2021.
  38. ↑ РАДИОАКТИВНОЕ ТЕЛЕВИДЕНИЕ. Семь дней по диагонали. Независимая газета. 9 червня 2001. Архів оригіналу за 24 липня 2001. Процитовано 15 квітня 2021.
  39. ↑ Выпуски новостей на ТВ-6 будут называться «Сейчас». NEWSru.com. 23 серпня 2001. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  40. ↑ ВОЗВРАТ МОНЕТЫ. МК-Бульвар. 17 червня 2002. Архів оригіналу за 3 травня 2018. Процитовано 15 квітня 2021.
  41. ↑ ТВС продолжают хоронить. Независимая газета. 19 червня 2003. Архів оригіналу за 30 червня 2015. Процитовано 15 квітня 2021.
  42. ↑ Елена Афанасьева (10 червня 2002). Лето сурка?. Новая газета. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 28 квітня 2019.
  43. ↑ ПРОГРАММА ПЕРЕДАЧ НА ВЧЕРА. ГОД БЕЗ ТВС. Новая газета. 24 червня 2004. Архів оригіналу за 21 жовтня 2018. Процитовано 15 квітня 2021.
  44. ↑ Минпечати заменило ТВС на "Спорт" "в интересах зрителей". NEWSru.com. 22 червня 2003. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 15 квітня 2021.
  45. ↑ Шендерович вещает на Израиль. Комсомольская правда. 4 серпня 2003. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 15 квітня 2021.
  46. ↑ ВЕЛИКАЯ СТРАНА НЕ МОЖЕТ ТЕРПЕТЬ СЕРОСТЬ ВЛАСТИ. Новая газета. 14 серпня 2003. Архів оригіналу за 25 березня 2020. Процитовано 15 квітня 2021.
  47. ↑ У разбитого эфира. Канал Владимира Гусинского сократил новости и уволил Владимира Кара-Мурзу. Новая газета. 9 червня 2008. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 15 квітня 2021.
  48. ↑ Владимир КараМурза (22 июня 2016). В.Кара-Мурза в роли ведущего, эпизод из х/ф «День выборов» (полная версия). YouTube. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  49. ↑ Началось вещание сетевого общественного телевидения СОТВ.РФ. Лениздат.ру. 2 грудня 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  50. ↑ Архив программы "Реплика Кара-Мурзы". Эхо Москвы. Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  51. ↑ Архив выпусков передачи с участием Владимира Кара-Мурзы. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  52. ↑ Евгений Киселев будет вести телепрограмму. Комсомольская правда. 7 грудня 2006. Архів оригіналу за 28 грудня 2018. Процитовано 15 квітня 2021.
  53. ↑ Венедиктов отыграл Кара-Мурзу. Перегруппировка в либеральных СМИ. Новая газета. 16 червня 2008. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 15 квітня 2021.
  54. ↑ Владимир Кара-Мурза: "Слухи о смерти НТВ явно преуменьшены". Ещё раз о телененавидении. Polit.ua. 30 жовтня 2008. Архів оригіналу за 27 листопада 2014.
  55. ↑ Владимир Кара-Мурза: "Ельцину заткнули рот перед смертью". Свободная пресса. 21 вересня 2009. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  56. ↑ Страница программы Грани времени. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  57. ↑ Грузия не выбрала президента: почему?. Радіо Свобода. 29 жовтня 2018. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  58. ↑ а б Авторы. Кара-Мурза-ст. Владимир. Собеседник. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  59. ↑ Умер журналист Владимир Кара-Мурза — старший. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  60. ↑ Умер журналист Владимир Кара-Мурза. РИА Новости. 28 июля 2019. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  61. ↑ Умер Владимир Кара-Мурза. Газета.Ru. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  62. ↑ В Москве простились с Владимиром Кара-Мурзой-старшим. РИА Новости. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 1 серпня 2019.
  63. ↑ В Москве простились с Владимиром Кара-Мурзой – старшим. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 1 серпня 2019.
  64. ↑ Владимира Кара-Мурзу похоронили на Даниловском кладбище в Москве. НТВ. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 1 серпня 2019.
  65. ↑ Владимир Кара-Мурза: "Уйду с ТВС последним". Собеседник. 28 травня 2003. Архів оригіналу за 8 червня 2003. Процитовано 15 квітня 2021.
  66. ↑ Владимир Кара-Мурза ходит по краю пропасти. Но менять свои убеждения не намерен. Независимая газета. 30 квітня 2004. Архів оригіналу за 9 грудня 2018. Процитовано 15 квітня 2021.
  67. ↑ Путин как турагент. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  68. ↑ Почему был сдан Крым?. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  69. ↑ Доверенными лицами кандидата в президенты Григория Явлинского стали журналист Владимир Кара-Мурза и актер Виктор Балабанов. Урал.Ведомости. 13 березня 2018. Архів оригіналу за 28 липня 2019. Процитовано 15 квітня 2021.
  70. ↑ Мой первый рубль: Владимир Кара-Мурза, телеведущий. Эхо Москвы. 13 грудня 2000. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  71. ↑ ОТЦЫ & ДЕТИ. Московский комсомолец. 26 липня 2001. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  72. ↑ Сотрудники: Владимир Кара-Мурза. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  73. ↑ Владимир Кара-Мурза: «У меня дверь бронированная, но она все время открыта». Московская жилищная газета «Жилищный ряд». Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 15 квітня 2021.
  74. ↑ Владимир КАРА-МУРЗА: потомок Чинхгисхана и свидетель века. Теленеделя. 4 травня 2000. Архів оригіналу за 25 січня 2003. Процитовано 15 квітня 2021.

Посилання

Read other articles:

Sandayū Dokumamushi

Sandayū Dokumamushi Sandayū Dokumamushi (毒蝮 三太夫code: ja is deprecated , Dokumamushi Sandayū) lahir Iyoshi Ishii (石井 伊吉code: ja is deprecated , Ishii Iyoshi) lahir 31 Maret 1936 di Osaka, Jepang) adalah pemeran asal Jepang.[1] Ia memerankan peran Daisuke Arashi seri Ultraman asli (1966-1967) dan Shigeru Furuhashi dalam Ultra Seven. Dia telah menjadi tokoh radio di Tokyo Broadcasting System (TBS) dari tanggal 6 Oktober 1969 hingga saat ini. Program radionya terkenal...

 

Federal Funding Accountability and Transparency Act of 2006

Federal Funding Accountability and Transparency Act of 2006Long titleA bill to require full disclosure of all entities and organizations receiving Federal funds.Acronyms (colloquial)Federal Funding Accountability and Transparency Act of 2006Enacted bythe 109th United States CongressCitationsPublic lawPub. L.Tooltip Public Law (United States) 109–282 (text) (PDF)Statutes at Large120 Stat. 1186Legislative historyIntroduced in the Senate as S. 2590 by Tom Coburn (R–O...

 

Latvijas Tautas fronte

Het Latvijas Tautas fronte (Lets Volksfront of Volksfront van Letland) was een beweging binnen Letland die in 1988 begon als een organisatie die meer autonomie wilde voor Letland binnen de Sovjet-Unie, maar zich later ontwikkelde tot onafhankelijkheidsbeweging. Toen in 1991 het doel was bereikt, brokkelde de steun voor het Volksfront snel af. In 1993 ging het restant op in een christendemocratische partij. Historische achtergrond Voor meer informatie over dit onderwerp zie Geschiedenis van Le...

Hoplobatrachus rugulosus

  Hoplobatrachus rugulosus Estado de conservaciónPreocupación menor (UICN 3.1)[1]​TaxonomíaReino: AnimaliaFilo: ChordataClase: AmphibiaOrden: AnuraFamilia: DicroglossidaeGénero: HoplobatrachusEspecie: Hoplobatrachus rugulosus(Wiegmann, 1834)Sinonimia Rana tigrina ssp. pantherina Steindachner, 1867 [editar datos en Wikidata] Hoplobatrachus rugulosus es una especie de anfibio anuro de la familia Dicroglossidae. Se encuentra en Camboya, China, Hong Kong, Laos, Macao...

 

كيس حشوة

  لمعانٍ أخرى، طالع كيس (توضيح). هذه المقالة بحاجة لصندوق معلومات. فضلًا ساعد في تحسين هذه المقالة بإضافة صندوق معلومات مخصص إليها. هذه المقالة تحتاج للمزيد من الوصلات للمقالات الأخرى للمساعدة في ترابط مقالات الموسوعة. فضلًا ساعد في تحسين هذه المقالة بإضافة وصلات إلى ال

 

Yuri González Vidal

Aquí se muestra a González en medio de una partida de ajedrez. Yuri González Vidal (Marianao, Cuba, 12 de enero de 1981) es un Gran Maestro Internacional de ajedrez cubano.[1]​ Resultados destacados en competición En 1999, ganó el torneo de La Habana. En 2001, ganó el torneo memorial Guillermo García González de Santa Clara, y el primer puesto de La Habana, junto con Yuniesky Quezada y Holden Hernández Carmenates. En 2003, ganó el torneo de Santa Clara. En 2004, ganó el torne...

U-Bahnhof Kreillerstraße

Kreillerstraße U-Bahnhof in München Kreillerstraße Basisdaten Ortsteil Berg am Laim Eröffnet 29. Mai 1999 Gleise (Bahnsteig) 2 (Mittelbahnsteig) Koordinaten 48° 7′ 33″ N, 11° 38′ 49″ O48.12583333333311.646944444444Koordinaten: 48° 7′ 33″ N, 11° 38′ 49″ O Nutzung Strecke(n) Stammstrecke 2 Linie(n) Umstiegsmöglichkeiten Der U-Bahnhof Kreillerstraße wurde am 29. Mai 1999 eröffnet und liegt im Münchner Osten i...

 

Marthe Keller

Marthe Keller Marthe Keller Nome completo Marthe Keller Nascimento 28 de janeiro de 1945 (78 anos)Basileia, Suíça Nacionalidade Suíça Ocupação Atriz e Diretora teatral Atividade 1966 - hoje Filho(a)(s) Alexandre Marthe Keller (Basileia, 28 de janeiro de 1945) é uma atriz e diretora teatral suíça que fez uma carreira internacional, indicada ao Globo de Ouro, em 1977, como Melhor Atriz Coadjuvante pela sua interpretação em Marathon Man. Biografia Marthe Keller estudou balé...

 

Abierto de São Paulo

Aberto de São Paulo ATP Challenger SeriesDatos generalesSede São PauloBrasil BrasilCategoría Challenger SeriesSuperficie DuraCuadro 32S/32Q/16DPremio $ 125,000+H Sitio oficial [editar datos en Wikidata] El Aberto de São Paulo es un torneo profesional de tenis. Pertenece al ATP Challenger Series. Se juega desde el año 2001 sobre superficie dura, en São Paulo, Brasil.[1]​ Es uno de los tres torneos de categoría Challenger que se disputa actualmente en la ciudad de S...

Minato Namikaze

Artikel ini kemungkinan ditulis dari sudut pandang penggemar dan bukan sudut pandang netral. Mohon rapikan untuk menghasilkan standar kualitas yang lebih tinggi dan untuk membuat pemakaian nada yang netral. (Maret 2022) (Pelajari cara dan kapan saatnya untuk menghapus pesan templat ini) Minato Namikaze (波風ミナトcode: ja is deprecated , Namikaze Minato) yang juga dikenal sebagai Hokage Keempat (四代目火影code: ja is deprecated , Yondaime Hokage) adalah tokoh fiktif dalam serial man...

 

Філософія науки

Філосо́фія нау́ки — розділ філософії, який вивчає поняття, границі і методологію науки. Разом з тим, існують більш спеціальні розділи філософії, наприклад: філософія математики, філософія біології, філософія фізики тощо. Як напрямок філософія науки представлена ориг...

 

Tomáš Necid

Tomáš Necid Informasi pribadiNama lengkap Tomáš NecidTanggal lahir 13 Agustus 1989 (umur 34)Tempat lahir Praha, CekoslowakiaTinggi 1,90 m (6 ft 3 in)Posisi bermain StrikerInformasi klubKlub saat ini PFC CSKA MoscowNomor 89Karier junior1994–1998 TJ Sokol Stodůlky1998–2007 Slavia PragueKarier senior*Tahun Tim Tampil (Gol)2007–2009 Slavia Prague 32 (13)2008 → Jablonec (pinjaman) 13 (5)2009– CSKA Moscow 71 (19)Tim nasional‡2004–2005 Republik Ceko U-16 8 (7)2...

The M Machine

American electronic music duo This article has multiple issues. Please help improve it or discuss these issues on the talk page. (Learn how and when to remove these template messages) A major contributor to this article appears to have a close connection with its subject. It may require cleanup to comply with Wikipedia's content policies, particularly neutral point of view. Please discuss further on the talk page. (December 2015) (Learn how and when to remove this template message) This artic...

 

Festive Walk Mall

Mall in Iloilo City, Philippines Not to be confused with Festival Walk or Festival Alabang.Festive Walk MallCoordinates10°43′04″N 122°32′49″E / 10.717732°N 122.546857°E / 10.717732; 122.546857AddressMegaworld Blvd., Iloilo Business Park, Mandurriao, Iloilo CityOpening dateJune 30, 2018; 5 years ago (2018-06-30)DeveloperMegaworld CorporationManagementMegaworld Lifestyle MallsNo. of stores and servicesTBANo. of anchor tenants4Total retail fl...

 

Comedown (song)

This article needs additional citations for verification. Please help improve this article by adding citations to reliable sources. Unsourced material may be challenged and removed.Find sources: Comedown song – news · newspapers · books · scholar · JSTOR (January 2010) (Learn how and when to remove this template message) 1995 single by BushComedownSingle by Bushfrom the album Sixteen Stone B-sideComedown (acoustic)Released26 September 1995Recorded...

Harajuku Girls

Japanese-American group of backup dancers The Harajuku Girls performing on the Harajuku Lovers Tour 2005 The Harajuku Girls are four Japanese and Japanese-American backup dancers featured in stage shows and music videos for Gwen Stefani during her solo pop/dance-record career.[1] The women also act as an entourage at Stefani's public appearances. The Harajuku Girls are Maya Chino (Love), Jennifer Kita (Angel), Rino Nakasone (Music) and Mayuko Kitayama (Baby). The name of the group is ...

 

2016–17 Rhode Island Rams women's basketball team

Intercollegiate basketball season 2016–17 Rhode Island Rams women's basketballConferenceAtlantic 10 ConferenceRecord6–23 (2–14 A-10)Head coachDaynia La-Force (3rd season)Assistant coaches Tom Blake Marcus Reilly Stephanie Tobey Home arenaRyan CenterSeasons← 2015–162017–18 → 2016–17 Atlantic 10 women's basketball standings vte Conf Overall Team W   L   PCT W   L   PCT Dayton † 13 – 3   .813 22 – 10   .688 G...

 

Rambut palsu

Sebuah rambut palsu. Rambut palsu adalah kepala rambut yang terbuat dari bulu kuda, rambut manusia, wol, bulu, rambut yak, rambut kerbau, atau bahan sintetis yang dipakai di kepala untuk mode atau berbagai alasan estetika dan gaya lainnya, termasuk mematuhi budaya dan agama. Kata wig dalam bahasa Inggris adalah singkatan dari periwig dan pertama kali muncul dalam bahasa Inggris sekitar tahun 1675. Beberapa orang memakai rambut palsu untuk menyamarkan kenyataan bahwa mereka botak; rambut palsu...

Département du Commerce des États-Unis

United States Department of Commerce Pour les articles homonymes, voir Ministère du Commerce. Département du Commerce des États-Unis(en) United States Department of Commerce Sceau du département du Commerce des États-Unis. Façade du siège du département. Création 14 février 1903 Siège Édifice Herbert C. Hoover1401 Constitution Avenue NWWashington Coordonnées 38° 53′ 39″ nord, 77° 01′ 58″ ouest Secrétaire du Commerce Gina Raimondo Secrétai...

 

Alfred, Lord Tennyson

The Right HonourableThe Lord TennysonFRSCabinet card by Elliott & Fry, late 1860s Poet Laureate of the United KingdomMasa jabatan19 November 1850 – 6 October 1892Penguasa monarkiVictoria PendahuluWilliam WordsworthPenggantiAlfred AustinMember of the House of LordsLord TemporalMasa jabatan11 March 1884 – 6 October 1892Hereditary Peerage PenggantiHallam Tennyson, 2nd Baron Tennyson Informasi pribadiLahir6 August 1809Somersby, Lincolnshire, EnglandMeninggal6 Oktober 189...

 

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!