Камені передміхурової залози — щільні органічні й неорганічні утворення, розташовані в протоках та ацинусах передміхурової залози.
У віці до 35 років камені передміхурової залози зустрічаються менш, ніж в 10% випадків. З віком зустрічаються частіше, досягаючи 80% серед пацієнтів старше 50 років[1]. У групі пацієнтів з каменями передміхурової залози відзначається перевага такої патології як аденома простати (ДГПЗ) і хронічний простатит.
Тривалий стаз інфікованого секрету простати на тлі обструкції (закупорки) проток залоз простати є головним чинником, що сприяє каменеутворенню. Кристалографічний аналіз простатичних конкрементів свідчить про те, що основними компонентами є складові сечі, а не секрету простати. Це підтверджує концепцію про роль інтрапростатичного рефлюксу сечі у формуванні каменів передміхурової залози[2]. З іншого боку, існує точка зору про первинне значення саме компонентів секрету передміхурової залози у формуванні конкрементів[3]. Відповідно до цієї концепції відкладення каменеутворючих неорганічних компонентів (фосфат та карбонат кальцію) відбувається на амілоїдних тільцях, які є результатом простатичної секреції і служать ядром каменеутворення, що призводить, у кінцевому рахунку, до формування каменів простати. Локалізуючись в ацинусах і вивідних протоках залоз простати, конкременти надають травмуючий вплив на навколишні тканини, сприяють порушенню мікроциркуляції і підтримують запальний процес за рахунок мікроорганізмів, що знаходяться в самому камені.
Основними симптомами у хворих з каменями передміхурової залози є дизуричні розлади, больовий синдром в області таза, домішки крові в сечі (гематурія), домішки крові в спермі (гемоспермія), утруднене сечовипускання. Неінфіковані камені простати можуть себе ніяк не проявляти. У хворих на простатит камені, як правило, інфіковані і є джерелом персистування інфекції та рецидивуючого характеру перебігу запального процесу. Ступінь вираженості симптомів у пацієнтів з каменями передміхурової залози доцільно оцінювати за Шкалою оцінки симптомів хронічного простатиту NIH-CPSI[4].
Діагноз встановлюється на підставі пальцевого ректального дослідження простати, даних ультразвукового та рентгенівського дослідження. При пальцевому ректальному дослідженні виявляють щільну ділянку в тканині передміхурової залози, в ряді випадків визначають крепітацію. Можлива відсутність будь-яких змін при пальцевому дослідженні простати. Зміни, виявлені при дослідженні передміхурової залози пальцем, необхідно диференціювати з раком і туберкульозом передміхурової залози. При Ультразвукове дослідження простати (трансректальном або трансабдомінальне) виявляються гіперехогенні ділянки в передміхуровій залозі з формуванням акустичної доріжки. розміри каменів варіює від 3 до 25 мм і більше. Множинні камені спостерігаються приблизно в 70 % випадків. При рентгенівському дослідженні виявляють близько 30% каменів передміхурової залози, оскільки більшість каменів рентгеннегатівнві[1]. Як додаткові методи візуалізації можуть бути використані комп'ютерна томографія та МРТ таза. Наявність безсимптомних каменів простати само по собі не впливає на обсяг передміхурової залози і рівень ПСА в сироватці крові[5].
За безсимптомного перебігу захворювання лікування не потрібно. За наявності скарг та наявності каменів на тлі запального процесу в простаті лікування проводиться як при простатиті. Особливістю лікування є те, що при каменях передміхурової залози масаж простати протипоказаний через його потенційну травматичность для тканин передміхурової залози у цієї категорії пацієнтів. У разі вираженої симптоматики і відсутності ефекту від консервативного лікування деяким пацієнтам може бути рекомендована трансуретральна резекція простати або простатектомія.