Грамота Верховної Ради України « За заслуги перед українськім народом» № 287 30 квітня 2010 року — за вагомий особистий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність.
Людмила Михайлівна Загорська (нар. 14 січня 1973, Вінниця, Українська РСР) — українська акторка театру та кіно.
Народилася Людмила взимку 1973 року, в ніч з 13 на 14 січня в місті Вінниця, на мальовничих берегах Південного Бугу. Дитинство її мало відрізнялося від життя інших радянських дітлахів. У півтора року мама змушена була здати дівчинку в яслі, оскільки потрібно було йти заробляти гроші.
Уже в дитячому садку Людмила вирішила стати акторкою і розпочала серйозну підготовку до майбутньої професії. В три роки Люся навчилася читати, а в 5 років її вже «позичали» в молодшу ясельну групу, щоб вона дітлахам розповідала казки на пам'ять... Це і був її перший глядач. У 4-ри роки Люся вмовила батьків віддати її в танцювальний гурток, де решта дітей були не молодше 7-ми. Але манюня так старалася, що їй дозволили плутатися в ногах у інших. Незабаром Людмила почала робити чималі успіхи в хореографії і в 7 років її прийняли в найпрестижніший ансамбль у місті при Вінницькому Палаці дітей та юнацтва.
До школи Людмила пішла азартно й радісно. У молодших класах була круглою відмінницею. Тягнула на собі хор, заняття скрипкою, самодіяльність класу, школи та району, брала участь у міських олімпіадах з алгебри, геометрії та літератури. Її фотографії висіли на дошках пошани школи і міста. Але, незважаючи на всі шкільні успіхи, всі свої сподівання і прагнення пов'язувала з ансамблем танцю «Барвінок», у якому протанцювала до 17-ти років. За ці десять років стала солісткою, об'їздила з концертами безліч міст Союзу та на кордоном. За цей час ансамбль став лауреатом багатьох республіканських і міжнародних фестивалів, його нагородили статусом «Зразкового» і без його виступів не обходився жоден урядовий концерт. Але ця щаслива пора закінчилася, разом із дитинством. Прийшов час реалізовувати те, до чого Людмила так довго готувалася - вступати до театрального інституту...
І вступила. У 1990-му році. З першого разу. Досі вважає це найщасливішою подією в житті й вдячна викладачам, які розгледіли щось у провінційній дівчинці в маминій вишиванці - Булизі Олександру Олексійовичу, Щоголєву Валєнтину Васильовичу, та народному артистові СРСР Юрію Миколайовичу Мажузі.
Навчалася Людмила жадібно, натхненно. Перший курс закінчила з одними п'ятірками і їй суттєво підвищили стипендію. Вона зрозуміла, що на задоволенні можна навіть заробляти, і відучилася чотири роки на відмінно, з іменною стипендією розміром з викладацьку зарплату. Ну і, звісно, червоний диплом на додачу... У дипломних виставах виконала одразу дві головні ролі: тендітну Лізоньку у п'єсі «Не було ні гроша та раптом алтин» та потужну комедійну Секлиту Лимариху у виставі «За двома зайцями» (за п”єсою Михайла Старицького). Обидві з великим успіхом.
1994 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.
Ще на третьому курсі Людмилу запросили взяти участь у виставі Київського ТЮГу на Липках. Вона пропрацювала там два роки, але після закінчення інституту була спроба створити театр на базі курсу, на якому вона навчалася, і Людмила пішла туди. Педагоги курсу поставили там кілька вистав, але прокатувати їх було клопітно, не дуже прибутково, і скоро ця справа зовсім зів'яла... Потім Загорська потрапила ще в кілька приватних театрів, з успіхом гастролювала школами і селами... З останньої гастролі трупа змоталася, не заплативши за нічліг, оскільки зовсім прогоріла... Лихі -90-ті... Остаточно зневірившись, володарка червоного диплома зібрала небагаті манатки і повернулася в рідну домівку... І там, у Вінниці, несподівано для себе, потрапила до експериментального театру, що тільки зароджувався. Їх було всього троє - режисер та двоє артистів, які випустили і з успіхом грали три вистави. Вінницька публіка ломилася на ці спектаклі. Але і цей театр не вижив. Сцену відібрали, трупа розлетілася хто куди.
І через чотири роки, у 1998, Людмила Загорська знову опинилася в Київському ТЮГу на Липках.. Цьго разу їй запропонували зіграти роль Марійки у виставі «Ніч на полонині» за Олександром Олесем (реж. В. Скакун), слідом Костянтин Михайлович Дубінін покликав у танцювальну комедію за Нілом Саймоном «Танцюй під свою дуду», - одразу на дві головні ролі Коні та Пеггі. І того ж року Загорська отримала там ще дві цікаві ролі - Магда у виставі «Камера Обскура» (реж. Євген Курман) та Маша у «Чайці» в постановці Віктора Сергійовича Гирича. Чотири великі ролі за один сезон - це небувала радість для актриси-початківця. Тому не дивно, що Людмила Загорська служить у цьому театрі до цього часу.
Шлях до ролей в кіно був набагато довший. Свій перший епізод Людмила Загорська зіграла лише напочатку 2000-них, в фільмі «Богдан-Зиновій Хмельницький» — знятий Київською кіностудією імені Олександра Довженка. Там вона не промовила жодного слова, лише танцювала на балу в ролі польської шляхтянки. До першої великої ролі довелося чекати ще чотири роки. Це був телевізійний фільм “Полювання за тінню” (2004 р.) де Людмила зіграла роль Світлани - подруги головного героя. Далі була велика роль Вікторії у фільмі “Стара подруга” вже в 2006 році. Глядачам також запам”яталась Людмила Загорська в дуже драматичній ролі Оксани Сараніної в серіалі “Вчора закінчилась війна”, і милої та смішної Ілони в першому україномовному серіалі “Тільки кохання” (2010 рік). Найбільш значущі ролі прийшли до Людмили вже у зрілому віці. Це Зося в історичному українському фільмі “Століття Якова”, провідниця Оля в серіалі “Провідниця”, кумедна Даша в серіалі “Тато Ден”. А ще цікаві ролі в серіалах “Друге дихання”, “Квіти дощу”, “Прислуга”, “Німа” та інші…
Дуже важдива для Людмили робота у фільмі “Генделик” режисера Тараса Дударя (2019 рік), де вона не лише зіграла одразу три ролі, а і була співавтором сценарію. Фільм довго не міг дійти до свого глядача через пандемію та карантини і вийшов на екрани вже під час війни в 2023 році. Наразі акторка має в творчому доробку багато цікавих та різноманітних ролей, самого різного амплуа.
Відома як «Зося» з міні-серіалу «Століття Якова». В 2018 році номінована на премію «Телетріумф» як краща акторка за роль у серіалі «Тато — Ден»
2025 - Тілоохоронець - Рита, головна роль
2024 - Крашанка - Валька-поштарка,