PROFILBARU.COM

Жан Лоррен
Жан Лоррен
Jean Lorrain
	Фото Жана Лоррена
Ім'я при народженні	Поль Дюваль
Псевдонім	Жан Лоррен
Народився	29 серпня 1855; Фекан, Приморська Сена, Франція
Помер	30 червня 1906 (50 років); Париж, Франція; ·перитоніт
Громадянство	Франція
Національність	француз
Діяльність	письменник, поет
Мова творів	французька
Напрямок	символізм
Жанр	новела, вірш, роман
Автограф
	Жан Лоррен у Вікісховищі
	Роботи у Вікіджерелах

~~|Ukrcenter=~~ ~~|Примітки=~~

Жан Лорре́н (фр. Jean Lorrain; справжнє ім'я — Поль Дюваль; *29 серпня 1855, Фекан, Приморська Сена, Франція — †30 червня 1906, Париж, Франція) — французький письменник і поет символістського спрямування.

Біографія

Поль Дюваль народився 29 серпня 1855 року в курортному містечку Фекан на півдні Франції. Вивчав право, але полишив студії.

У 1870-х переїхавши з провінційного Фекана до Парижа, майже відразу став кітчевою і одіозною (за визнаннями сучасників) особою. Вже хворий на той час, П.Дюваль оселився у самісінькому середмісті Парижа — на Монмартрі і відтоді вів нестримне богемне життя, часто епатуючи паризьку публіку, виставляючи напоказ свої нетрадиційні вподобання. Він є частим відвідувачем салону Родольфа Саліса і кабаре «Чорний кіт».

У цей початковий паризький період П. Дюваль видає кілька поетичних збірок і скандальний роман «Родина Лєпільє» (1885). Відомий публіцист, він входть до кола обраних і заможних письменників — серед його друзів Едмон де Ґонкур, Жюль Барб'є д'Оревільї, Леон Блуа, Марсель Пруст.

Життя П. Дюваля (Жана Лоррена) вже тоді оповите чутками, домислами і скандалами. Вважається, що ще у феканський період життя він користався з фінансової допомоги відомої письменниці Жудіт Готьє, дочки Теофіля Готьє. Також за свідченнями, закоханий у Сару Бернар, Лоррен пише для неї декілька п'єс («Вівіана», «Янтіс» — визнаних сучасниками невисокого художнього значення). Одна з них — «Надто російський» провокує скандал — дуель з Гі де Мопассаном (за те що того, начебто, у цій п'єсі виведено в одному з персонажів у негативному світлі). Достеменно, відомо, що Лоррен любив «експериментувати» — вживав наркотики, вів вільне статеве життя тощо.

Успіх у літературній царині «знайшов» Жана Лоррена після виходу в світ першої збірки новел «Соньєз» (1891). Потому він майже завжди здобував прихильність критків і читачів — у 1890-і пише і видає збірки новел і казок «Принцеса за склом» (1896), «Лорелея» (1897), «Моє містечко» (1898), «Історії масок» (1900), «Дванадцять жінок» (1903).

1896 року Ж.Лоррен вхлдть до складу першої Ґонкурівської Академії.

У 1897 році критики привітали його з вдалим романом «Пан де Буґрелон». Вщент розкритикувавши «Втіхи та дні» Пруста, Лоррен проводить з ним дуель.

На початку 1900-х років серцева хвороба Лоррена прогресує, і він переїздить на Лазурне узбережжя до Ніцци. Тут 1901 року з'явились головні твори у доробку Лоррена — романи «Пан де Фока» і «Торговий дім Філібера». Тоді ж написані «Порок, що блукає» (1901), «На Корсиці» (1905), «Пан Монпалу» (1906), «Еллен» (1906).

Помер Жан Лоррен 1906 року в 50-річному віці.

Творчість

Жан Лоррен був типовим декадентом, у деяких творах відчутним є символізм, подеколи його новели — суміж міських переказів, фольклору і маскультури, що на той час вже активно формувалася.

Лоррен займався також публіцистикою і журналістикою — він писав, преважно про мистецтво і театр, у «Журналь», «Евенеман», «Еко де Парі», публікував дорожні нотатки тощо.

Після смерті Лоррен тривалий час лишався у забутті, і лише останніми десятиліттями (від 1990-х рр.), як у самій Франції, так і за рубежем до Лоррена виник інтерес як до одного з яскравих представників літературного процесу і культурного життя Парижа і Європи на межі XIX і ХХ століть (т.зв. «Красива доба» фр. Belle Époque). Починаючи від 1996 року у рідному для письменника Фекані діє Товариство друзів Жана Лоррена.

Вибрані твори

La forêt bleue (1883, вірші)
Sonyeuse (1891, роман)
L’ombre ardente (1897, вірші)
Histoires des masques (1900 роман)
Monsieur de Phocas (1901, роман)

Публікації українською мовою

У журналі «Всесвіт» (№ 11-12 за 2008 рік, стор. 101—118) у перекладі українською Івана Рябчого вміщено низку новел Лоррена: Одна з них, Розповідь одного студента, Лілеї, Білосніжка, Покоївка, Пані Ґоржібюс.

Література

Рябчий Іван Жан Лоррен: Одноманітність драматичного життя // «Всесвіт» № 11-12 за 2008 рік, стор. 101—103
Gaubert E. Jean Lorrain. Paris: E. Sansot & cie, 1905 (фр.)
Kyria P. Jean Lorrain. Paris: Seghers, 1973 (фр.)
Jullian Ph. Jean Lorrain ou Le satiricon 1900. Paris: Fayard, 1974 (фр.)
Santos J. L'art du récit court chez Jean Lorrain. Paris: Nizet, 1995 (фр.)
Winn Ph. Sexualités décadentes chez Jean Lorrain: le héros fin de sexe. Amsterdam; Atlanta: Rodopi, 1997 (фр.)
Anthonay Th. d'. Jean Lorrain: miroir de la Belle Époque. Paris: Fayard, 2005 (фр.)