Едіт Мері Фланіген народилася 28 січня 1929 року в місті Баффало, Нью-Йорк. Вона та її дві сестри, Джоан і Джейн, зацікавились хімією в школи, завдяки своєму учителю. Три сестри продовжували вивчати хімію в коледжі Д'Ювіль.[4] Після коледжу Джоан та Едіт отримали ступінь магістра з хімії в Сіракузькому університеті.[4] У 1952 році Едіт Фланіген отримала ступінь магістра з неорганічної фізичної хімії.[5]
Кар'єра
У 1952 році Едіт Фланіген влаштувалася до компанії Union Carbide.[6] Спершу займалася ідентифікацією, очисткою і виокремленням різних силіконових полімерів. У 1956 році вона перейшла до відділу молекулярних сит.[5] У 1973 році вона стала першою жінкою в Union Carbide, яка отримала посаду корпоративного наукового співробітника, а в 1986 році — старшого корпоративного наукового співробітника. В 1988 році Фланіген перевелася в UOP (спільне підприємство Union Carbide і Allied Signal), де вона була призначена старшим науковим співробітником. У 1994 році вона пішла на пенсію, але ще до 2004 року надавала консультантські послуги компанії.[7]
За 42-річну кар'єру в Union Carbide Едіт Фланіген винайшла понад 200 різних синтетичних речовин, була авторкою або співавторкою 36 публікацій, і отримала принаймні 109 патентів на винаходи.[8]
Внесок у хімію
У 1956 році Flanigen почала працювати над молекулярними ситами.[5]Молекулярні сита - це кристалічні сполуки з порами молекулярного розміру, які можуть фільтрувати або відокремлювати дуже складні речовини. Едіт Фланіген винайшла цеоліт Y. Цеоліт Y є спеціальним типом молекулярного сита, який міг би очистити нафту. Цеоліт Y був ефективнішим за свого попередника цеоліт X. При рафінуванні сирої нафти, цеоліт розділяв її на різні фракції. Цеоліти, які відкрила Фланіген, використовуються як каталізатори для підсилення хімічних реакцій. Цеоліт Y є каталізатором, який підвищує кількість бензину, який фракціонується з нафти, роблячи нафтопереробку безпечнішою і продуктивнішою. [9]
На додаток до своєї роботи на молекулярних ситах, Фланіген є співавтором винаходу синтетичного смарагду[10]. Смарагди використовувалися, в основному, в мазерах (попередниках лазерів) та у ювелірній справі. [11]
Структура силікаліта, форми діоксиду кремнію, яку відкрила Фланіган.[12]
У 2014 році було засновано премію Едіт Фланіген від Берлінського університеті ім. Гумбольдта. Нагороду призначають щорічно видатному вченому на ранньому етапі його кар'єри. Першу нагороду отримала Наташа Крінс з Паризького університету.[13]
↑E. M. Flanigen, J. M. Bennett, R. W. Grose, J. P. Cohen, R. L. Patton, R. M. Kirchner, J. V. Smith (1978). Silicalite, a New Hydrophobic Crystalline Silica Molecular Sieve. Nature. 271: 512—516. doi:10.1038/271512a0.
↑The Edith Flanigen Award 2014. Humbold University of Berlin. Процитовано 17 січня 2015.[недоступне посилання з серпня 2019]
Moriarty, Barbara. Dr. Edith Marie Flanigen. The American Chemical Society, Chicago Section, Women Chemists Committee. Архів оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 5 січня 2014.
Marsh, Andrea C. (1992). "Short List, In the Chemistry". Syracuse University Magazine. 9 (2): 7. Архів оригіналу за 26 червня 2019. Процитовано 26 червня 2019.
US 3306922, Flanigen, Edith M .; Річард М. Баррер & Patrick J. Denny, «Молекулярні ситові адсорбенти», опубліковано 22 березня 1961 р. видано 28 лютого 1967 року
US 3341302, Flanigen, Edith M. & Аллан Тейлор, «Метод флюсового розплаву для вирощування монокристалів, що мають структуру берилу», опубліковано 6 жовтня 1964 р. видана 12 вересня 1967
