Майбутній скульптор народився в бессарабському містечку Фалешти (за іншими даними в сусідньому селі Старий Альбінец — тепер Фалештський районМолдови) в сім'ї вчителя Іцка (Іцхока) Дубіновського. У 1917 році сім'я переїхала в Бєльци, де він вступив до гімназії і зайнявся малюванням в гуртку вчителя місцевої гімназії І. В. Савіна. Ліпити почав самостійно.
У п'ятнадцятирічному віці був прийнятий в Бухарестську академію мистецтв, де навчався з 1925 по 1930 рік в класі Оскара Хана — ательє Дімітріє Пачурі. Одночасно, в 1927—1930 роках, брав уроки вокалу у професора Бухарестської консерваторії Георге Фолеску (ліричний тенор)[2]. У 1929 році стажувався в академії Гранд-Шомьер в Парижі у Антуана Бурделя. У 1930 році повернувся в Бєльци і влаштувався викладачем малюнка в приватну гімназію.
Почав виставлятися на салонах Бессарабського товариства образотворчих мистецтв, організованих Шнеєр Коганом. Перша персональна виставка відбулася в Яссах в 1939 році. Уже тоді проявляється особливий інтерес скульптора до портретистики: серед іншого в експозиції виставлені портрети румунських професорів А. Філіппіде і Г. Ібреіляну. Після приєднанняБессарабії до СРСР в 1940 році працював головним художником Будинку Червоної Армії в Бєльцях.
До 1951 року працював начальником управління образотворчих мистецтв комітету у справах мистецтв Молдавської РСР. У 1964-1972 роках був головним редактором художньо-експертної колегії міністерства культури МРСР.
У 1951—1953 роках — в Москві в майстерні Є. В. Вучетича, в тому числі в складі скульпторскої групи, яка працювала над монументальною скульптурою Сталіна для Волго-Донського каналу. Відразу після повернення працює над кінною статуєю комбрига Григорія Котовського, встановленої в центрі Кишинева в 1954 році. У сезон 1956—1957 року брав участь в постановці першої молдавської опери «Грозован» Д.Г.Гершфельда на сцені Молдавського театру опери, балету і драми імені А. С. Пушкіна (роль Хрісовергі).
Для Музею єврейських громад Румунії в Бухаресті зробив пам'ятник жертвам нацизму: віддаляючі босі сліди двох виживших в'язнів концтаборів на простій цементній доріжці, що веде в далечінь до сірої як дим, порожнистої та неочерченої жіночої фігури. У 1977—1982 роках працював над своєю останньою скульптурою « Реквієм», присвяченій Катастрофі європейського єврейства. Зображений на ній одягнений в талес, що молиться єврей ніби підводить підсумок творчого шляху самого скульптора.
молдавський скульптор Сергій Лазаревич Дубіновський (1946—2002);
молдавський геолог Веніамін Лазарович Дубіновський (рід. 1935), доктор геолого-мінералогічних наук, автор 7 наукових монографій, в 1962—2008 роках старший науковий співробітник Інституту геології і корисних копалин АН Молдавії[4].
Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1954), почесний член Спілки художників Румунії (1961), Народний художник Молдавії (1963), лауреат державної премії МРСР (1971). Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1948) і Леніна (1960). Серед учнів Дубіновського скульптори Лев Штейнман (нар. 1945) і Григорій Потоцький (нар. 1954).
Роботи Дубіновського зберігаються в Національному художньому музеї Молдови, в Державній Третьяковській галереї (портрет академіка К. І. Скрябіна), Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі і в деяких інших галереях. На основі дарованих Дубіновським 13 скульптур в Фалештах в 1979 році був заснований музей історії та етнографії, де скульптурам Дубіновського виділений другий поверх.
Скульптура з дерева героя молдавського фольклору Стримба Лемне [Архівовано 15 серпня 2018 у Wayback Machine.] («Деревогиб») робота Дубіновського (посольство Росії в Люксембурзі, 1945) була використана Цехановичем і Новаком в офіційній емблемі міста Бєльци радянського періоду.
Пам'ять
У 2005 році урядом Молдови було прийнято рішення встановити на будинку Дубіновського в Кишиневі (колишня вулиця Леніна, 132) меморіальну дошку на його честь.
На могилі Дубіновського в 1984 році був встановлений бронзовий портрет скульптора роботи Валерія Ротаря (1945—1986, див. Тут [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.], в кінці 1990-х років демонтований разом з надгробної табличкою). Також в 1991 році були знищені пам'ятники Марксу і Енгельсу, Максиму Горькому і горельєф «Мистецтво Молдавії» на фронтоні Національного театру Міхая Емінеску в Кишиневі. Також втрачено бронзовий бюст над могилою Ліли Дубіновської (1910—1966), його ж роботи.
М. Я. Лившиц «Лазарь Исаакович Дубиновский». Картя молдовеняскэ: Кишинёв, 1960.
М. Я. Лившиц «Лазарь Исаакович Дубиновский». Советский художник: Москва, 1961.
«Дубиновский Лазарь Исаакович. Выставка произведений». Каталог. Советский художник: Москва, 1962.
Е. Костина «Лазарь Дубиновский». Советский художник: Москва, 1969.
С. Бобернага «Лазэр Дубиновский» (на молдавській мові). Култура: Кишинёв, 1970.
«Дубиновский Лазарь Исаакович. Каталог выставки произведений». Тимпул: Кишинёв, 1971.
Е. В. Барашков «Лазарь Дубиновский». Литература артистикэ: Кишинёв, 1980.
М. Я. Лившиц «Лазарь Дубиновский (скульптура)». Советский художник: Москва, 1987.
Vladimir Bulat «Lazăr Dubinovschi». Художественный альбом в серии «Maestri basarabeni din secolul XX» (бессарабские мастера XX столетия). ARC: Кишинёв, 2005. (недоступная ссылка)
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 2 березня 2019. Процитовано 14 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
↑В 1977 году защитил кандидатскую диссертацию по теме «Геологическое строение верхнего структурного яруса и особенности неотектонического развития кодр Молдавии».
↑Указ Президиума Верховного Совета СССР от 30 апреля 1980 года № 2012—Х «О награждении скульптора Дубиновского Л. И. орденом Октябрьской Революции» // «Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик». — № 19 (2041) от 7 мая 1980 года. — Ст.361.
.svg){kind=small}
