PROFILBARU.COM

Дараган Софія Юхимівна
Дараган Софія Юхимівна
	Полотно невідомого художника, олія. 60 x 48. Нині прикрашає експозицію Чернігівського обласного художнього музею.
Титул	княгиня
Конфесія	православна
Рід	Дарагани
Батько	Дараган Юхим Федорович
У шлюбі з	Хованський Петро Васильович
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дараган.

Софія Юхимівна Дараган, в шлюбі Хованська (рос. Софья Ефимовна Дараган; пом. 2 серпня 1819) — донька київського полковника Юхима Федоровича Дарагана та Віри Григорівни Розумовської^[1], племінниця єлизаветинського фаворита.

Життєпис

Софія, хоча і народилась в Україні, ще зовсім малою була взята дядьком до імператорського двору в Санкт-Петербурзі (грудень 1749), де виховувалась під наглядом такої собі мадам Шмідт. Згідно з указом государині від 30 травня 1752 їй, власне як і кузині Софії Закревській, був пожалуваний щорічний оклад в розмірі 200 рублів, а 3 лютого 1758 вона вступила на дійсну фрейлінську службу^[2]^[3]. Прикметно, що незвичне прізвище Дараган царедворці переінакшили на свій копил: Дараганова. Схоже, саме його вже французький дипломат Жан-Анрі Кастера перелицював на Тараканова, назвавши так княжну-самозванку, що видавала себе за дочку Єлизавети II від Олексія Розумовського^[2].

25 квітня 1764 року дівчина одружилася з камергером, кн. Петром Васильовичем Хованським. Посадженими батьками з боку нареченої виступили гетьман Кирило Розумовський (її дядько) та графиня Анна Матюшкіна, а з боку жениха — граф Захар Чернишов та статс-дама Катерина Дашкова. Весілля вийшло подвійним: того ж дня побрались Андрій Осипович Закревський (племінник Розумовського по сестрі Ганні) й княгиня Марія Іванівна Одоєвська, фрейліна^[4].

Софія Юхимівна прожила у шлюбі 4 роки, дітей не мала. Була вписана до родовідної книги чернігівського дворянства (1788). Після безпотомної смерті братів разом з сестрою Катериною Галаган успадкувала маєтності на Полтавщині та Чернігівщині. Якийсь час мешкала в Москві, де володіла будинком і земельною ділянкою в кінці Воронцовського поля (пізніше її придбав Г. Потьомкін). Софія нерідко захищала рідних від гніву сестри, а коли по допомогу звернулась племінниця Віра Чорба, збезчещена наклепами мужа в перелюбстві, прихистила дівчину у себе^[5]^[6]^[7]^[8].

В Семиполках жінка започаткувала поміщицькі економії, де вирощувала кращі породи свійських тварин. Для зведення Полтавського інституту шляхетних дівчат вона пожертвувала ділянку в київському районі Печерськ^[9].

У фондах Чернігівського художнього музею зберігся напівпарадний портрет Дараган, «чарівної блондинки … в граціозному старовинному вбранні», як її описав на сторінках юнацького щоденника правнучатий племінник Григорій Галаган, що в 1839 році навідався до родинної садиби Покорщина; картина тоді справила на нього «надзвичайне враження». До наукового ж обігу її ввела мистецтвознавиця Валентина Рубан, на гадку котрої авторство належить Кирилу Головачевському^[7]^[10].

Деякі краєзнавці вважають Софію Юхимівну праобразом головної героїні шевченківської повісті «Княгиня». Похована біля Свято-Георгіївського монастиря (с. Данівка)^[5].

Див. також

Примітки

↑ Хованский С.А. Князья Хованские. — Москва : МЦНМО, 2007. — С. 33. — ISBN 978-5-94057-286-2.
↑ ^а ^б Васильчиков А.А. Семейство Разумовских. Том 1. — СПб : Типография М. М. Стасюлевича, 1880. — Т. 1. — С. 287-288, 324.
↑ Фрейлины императрицы Елизаветы Петровны / Публ. [и вступ. ст.] К. А. Писаренко // Российский Архив: История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв.: Альманах. — М.: Студия ТРИТЭ: Рос. Архив, 2007. — [Т. XV]. — С. 175-179
↑ Тычинина Л. В. Княгиня Дашкова и императорский двор. — Московский гуманитарный институт им. Е.Р. Дашковой, 2006. — С. 33.
↑ ^а ^б Головцов А. Л. PRIMUS INTER PARES (О первых меж равных). Книга первая. — Киев : Альфа Реклама, 2008. — С. 120-122. — ISBN 978-966-288-183-7.
↑ Будзар М.М. «Друга стать»: біографічний світ жінок з роду Ґалаґанів // Українська біографістика. — 2020. — № 20. — С. 27.
↑ ^а ^б Курач С.М. Родинні портрети Розумовських-Дараганів у зібранні Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана // Сіверщина в історії України. — 2019. — № 12. — С. 407.
↑ Архив князя Воронцова. Книга 13. — Москва : Типография Лебедева, 1879. — С. 390.
↑ Черкаська, Ганна (3 квітня 2017). Дарагани. UAHistory (укр.). Процитовано 13 січня 2023.
↑ Материалы для биографии Г. П. Галагана // Киевская старина. — 1898. — № 9. — С. 212