Гімнастка зі стрчкою на марці Укрпошти «Ігри XXV Олімпіади в Барселоні» (1992)
Гімна́стика — система фізичних вправ, яка сприяє загальному розвитку організму та зміцненню здоров'я. Назва походить від вигляду, в якому тренувалися чоловіки стародавньої Греції: gymnos (γυμνός) — в перекладі з грецької означає «голий»[1] («неодягнений, без одягу, оголений»).
Гімнастика (від грец.γυμνάζω — «перебуваю оголеним, треную») — система тілесних (фізичних) вправ, яка склалася у Давній Греції за багато віків до нашої ери. Метою гімнастики були загальний всебічний фізичний розвиток та самовдосконалення. Іншою версією походження слова гімнастика є від грец.γυμνός — «оголений» (як відомо, стародавні греки займались тілесними вправами оголеними). Крім загальнорозвиваючих і військових вправ, вправ з верхової їзди, плавання, імітаційних та ритуальних танців, гімнастика стародавніх греків включала і вправи, з яких проводились публічні змагання — біг, стрибки, метання, боротьба, кулачний бій, їзда на колісницях, які, в свою чергу, включалися в програми Олімпійських ігор, що проходили з 776 року до нашої ери по 392 рік н. е. протягом 1168 років.
Стійка на прямий руці головою донизу.
Витоки гімнастики розпочинаються з третього тисячоліття до нашої ери. Найдавніші згадки про систему гімнастичних вправ існують в Індії, адже саме там почала свій шлях славнозвісна система індійських йогів. Є зображення тих часів, на яких показані гімнасти, які брали участь у ритуальних святах, демонструючи свою силу і спритність. В той же час, на теренах стародавнього Китаю гімнастичні вправи використовували як лікувальний і профілактичний засіб.
Неоціненний внесок у розвиток і поширення гімнастики зробили стародавні греки.
Усім відомо, що в стародавній Елладі панував культ здорового, гарного тіла. Заняття спортом були невіддільною частиною життя, в якому гімнастика займала особливе місце. Адже гімнастика розвивала силу, мужність, витривалість і духовну впевненість, нею починали займатися ще з дитинства. Були створені спеціальні школи — гімназії, де з дітей виховували справжніх атлетів. А викладачів гімназій того часу називали гімнасіархами. Гімнасіархи були шанованими і поважними представниками еллінського суспільства. У гімнастів був свій бог-покровитель — Гермес, на честь якого щорічно влаштовувалися пишні свята. На цих святах молоді елліни складали іспити на спритність, біг, боротьбу і метання спису. Але крім цих незаперечних вмінь, молоді люди повинні були мати гарну, пропорційно розвинену мускулатуру. А у формуванні гарного пропорційного тіла гімнастика відіграє найпершу роль.
З розквітом Стародавнього Риму гімнастика теж займала ведучі позиції у вихованні міцних і мужніх воїнів-легіонерів. Але «римська гімнастика» дещо відрізнялась від «грецької». Римляни почали використовувати прообрази сучасних гімнастичних снарядів. Так, наприклад, дерев'яний кінь використовувався для навичок верхової їзди, а дерев'яний стіл — для опорних стрибків. Майбутні воїни навчалися долати можливі перепони під час бою. Популярними були акробатичні вправи і вправи на рівновагу. До речі, в епоху античності, гімнастика була суто чоловічим видом спорту.
З приходом християнства, гімнастику оголосили «сатанинською», оскільки вона мала плотський, тобто гріховний початок, під яким насамперед малося на увазі оголене тіло атлетів. І у 393 році нашої ери гімнастику було офіційно заборонено. Майже на тисячу років гімнастику намагалися знищити. У часи Середньовіччя гімнастичні вправи мали суто вузький практичний характер — під час підготовки лицарів і розвитку грубої фізичної сили. Античні ідеї гімнастики — гармонія тіла і духу — були забуті.
Стрибки літньої людини з двох ніг.
У часи Ренесансу гімнастика набула нового поштовху ідей античності. В систему виховання поступово входить фізичне виховання — гімнастика. Значну роль у її відродженні відіграли твір італійського лікаря Ієроніма Меркуріаліса (1530—1606) «Про мистецтво гімнастики», погляди на виховання французького письменника, автора роману «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле (1494—1553), швейцарського педагога Песталоцци (1746—1827), французького філософа-просвітителя Жана-Жака Руссо (1712—1778), чеського педагога Яна Амоса Каменського (1592—1670).
Саме з початком епохи Відродження починають більше використовуватись гімнастичні снаряди — кінь та поперечина. Фізичне виховання молоді знову вийшло на перший план системи освіти, а широке використання гімнастичних снарядів і розвиток акробатики стали основою спортивної гімнастики, розвиток і становлення якої почалися вже у XVIII—XIX сторіччях. Спочатку в Німеччині, а потім у Швеції, Франції і Росії.
Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Німеччині в педагогіці під впливом ідей гуманістів склалась течія філантропістів. У створених ними школах — філантропінах — важливе місце зайняла система фізичного виховання — гімнастика, яку розробили і викладали Г. Фіт (1763—1836), І. Гутс-Мутс (1759—1839). Завершив створення системи німецької гімнастики Ф. Л. Ян. Він значно розширив «гімнастичну область» і винайшов нові вправи і снаряди (включаючи поперечину та бруси), заклавши тим самим основи сучасної спортивної гімнастики. Він розробив гімнастичну систему, названу «турнен», яка збагатила німецьку гімнастику вправами на поперечині (турніку), кільцях, брусах і коні. 1811 року Ян відкрив перший гімнастичний майданчик (неподалік від Берліна), а через 5 років опублікував — разом з одним зі своїх учнів Е. Айзеленом — книжку «Німецька гімнастика»: у ній містились опис основних вправ та необхідні методичні рекомендації. Приблизно до того часу відносяться і перші публічні виступи гімнастів.
В середині століття в Німеччині з'являються перші гімнастичні закриті зали (до того часу діяли лише відкриті майданчики). У другій половині XIX ст. Європа, а пізніше і Америка переживають справжній гімнастичний бум.
Саме це був той час, коли закладалися основи нинішньої гімнастики, методика навчання і особливості стилів цього виду спорту. Так, наприклад, Німецька гімнастична система відрізнялась чітким виконанням рухів, прямими лініями і багаторазовими повторами тих самих вправ на спортивних снарядах. Шведська система тяжіла до вільних вправ, а Російська гімнастична школа пропагувала природно-прикладний, майже індивідуальний підхід до гімнастичних вправ.
Оригінальні системи гімнастики були створені: у Франції Ф. Аморосом (1770—1847), у Швеції (шведська) П.-Г. Лінгом (1776—1839), а у Чехії (сокольська) — Мирославом Тиршем (1832—1884).
В середині XIX сторіччя в Чехії, під керівництвом професора Празького університету Мирослава Тирша було засноване спортивне товариство «Сокіл». Саме «Сокіл» став засновником чеської гімнастичної школи, основу якої становили вправи на снарядах, вправи з предметами, вільні вправи і піраміди. Тут приділялося більше уваги естетиці форми, красі і гармонії рухів, логічній завершеності гімнастичних комбінацій. Сокольська гімнастика завершила формування основних елементів спортивної гімнастики, що стало поштовхом для її поширення у багатьох країнах, зокрема, в Росії. Значну роль у науковому обґрунтуванні системи фізичного виховання зіграв російський вчений П. Ф. Лесгафт.
Гімнаст у Скоп'є, початок ХХ століття
У своєму розвитку спортивна гімнастика пройшла кілька етапів: з часом змінювались вимоги до неї, і відповідно, її зміст. Історія гімнастики XIX ст. переважно визначалась протистоянням двох принципово різних систем: шведської і німецької.
Визнаним видом спорту гімнастика стала в 1896 році, коли ввійшла до програми перших сучасних Олімпійських ігор. Хоча сучасна програма гімнастичних змагань визначилась далеко не відразу. До того ж проходили вони незвичайно. Змагання гімнастів не рідко організовували на відкритому повітрі. Не існувало спочатку і єдиних технічних вимог щодо гімнастичних снарядів: дуже часто збірні команди приїжджали на міжнародні змагання з власним «реквізитом».
У 1896 році, на відроджених П'єром де Кубертеном 1-х Олімпійських іграх в Афінах, спортивна гімнастика знову заявила про себе. Програма перших змагань складалася з виступів на різноманітних гімнастичних снарядах: кінь, кільця, опорний стрибок, бруси, поперечина, лазіння по канату. На той час фактично не було командних змагань і не розігрувалась абсолютна першість. Не було на 1-й Олімпіаді і змагань серед жінок, на гімнастичний помост виходили тільки чоловіки. Вперше жіноча гімнастика дебютувала на 9-й Олімпіаді в Амстердамі у 1928 році. Правда, наступні, Х Ігри (1932, Лос-Анджелес) вони пропустили, але з ХІ Ігор (1936, Берлін, Німеччина), брали участь постійно у всіх іграх. Спочатку жінки змагались лише у командній першості, а з XV Ігор (1952, Гельсінкі, Фінляндія) виступають в особистій першості в багатоборстві — опорні стрибки, бруси, колода, вільні вправи — і з окремих видів.
З ХІ Ігор програма змагань у чоловіків стабілізувалась і набула сучасного вигляду — вільні вправи, кінь, кільця, опорні стрибки, бруси, поперечина.
Перший чемпіонат світу зі спортивної гімнастики відбувся 1903 року в Антверпені. Його переможцем став француз Жорж Мартіне. Жінки вперше взяли участь у світовій першості 1938 року.
Основна гімнастика (гімнастика для всіх)
Це відносно самостійний вид гімнастики, який використовується в фізичному вихованні людей різного віку. Має виховне та розвиваюче значення, що пояснюється впливом вправ на всі функції організму людини: поліпшенням працездатності органів і систем, формуванням правильної осанки, розвитком естетичних здібностей.[2]
Спортивна інструментальна гімнастика
Джейд Барбоза під час вільних вправ на дошці
Це вид спорту. В програмі фізичного виховання представлений вільними вправами і окремими — на спортивних приладах. Вільними вправами є комбінації різноманітних рухів, в поєднанні з ритмічною музикою. Це естетичне виховання, виховання швидкості, витривалості, гнучкості, спритності, виразності рухів.
Жіноча гімнастика — різновид основної гімнастики, зміст якої враховує особливості жіночого організму, перш за все функції материнства.[2] Багато вправ спрямовані на зміцнення м'язів тазу (малого тазу і тазового дна), м'язів черевного пресу. Жіноча гімнастика спрямована на розвиток пластики, естетичної виразності рухів, почуття ритму і темпу, а також на розвиток рухових якостей: спритності, гнучкості, витривалості та набуття прикладних навичок.[2] Завдяки жіночій гімнастиці поліпшужться осанка (постава), фігура стає стрункішою, покращується хода.
Художня гімнастика — це складно-координаційний вид спорту, під музичний супровід, що виконує одна гімнастка, або команда із п'яти дівчат з кількома ручними предметами по черзі: м'ячем, скакалками, булавою, обручем і стрічками. Це рухи тіла, рівноваги, стрибки та стрибкові комбінації з підручними засобами або без них. Художня гімнастика є олімпійським видом спорту.
Постановка пари акробатичних гімнасток
Спортивна акробатика
Ще одним популярним видом спорту є спортивна акробатика, в якій вправи виконуються двома, трьома, або чотирма спортсменами під музику. Ця спортивна дисципліна передбачає виконання комплексів гімнастичних вправ високого ступеня складності, включаючи вправи для чоловіків і жінок у парах і групах, а також індивідуальні та синхронні вправи з використанням батутів і доріжки, серед іншого.
Організації
Головним органом, який опікується розвитком гімнастики у світі, є Міжнародна федерація гімнастики (ФІГ, фр.Fédération Internationale de Gymnastique). Вона встановлює правила й проводить змагання зі спортивної гімнастики, художньої гімнастики, аеробіки, спортивної акробатики та стрибків на батуті. В Україні справами гімнастики займається Федерація гімнастики України.
Гімнастика в Україні
Україна належить до провідних гімнастичних держав світу. Найвизначніша гімнастка всіх часів — Лариса Латиніна народилася в Херсоні й тренувалася в Києві. В радянські часи чимало інших спортсменів, які представляли на міжнародній арені СРСР, жили й тренувалися в Україні. Найвизначніша українська гімнастка часів незалежності — Лілія Подкопаєва, олімпійська чемпіонка Атланти.
Значні успіхи українців у стрибках на батуті. Миколаєвець Юрій Вікторович Нікітін — олімпійський чемпіон Афін.
Примітки
↑Umberto Quattrocchi. CRC World Dictionary of Plant Names Common Names, Scientific Names, Eponyms, Synonyms, and Etymology. — Published November 29, 1999 by CRC Press. 728 Pages. ISBN 9780849326738 (Стор.: 1131)
↑ абвАйунц Л.Р. Гімнастика. (Коротко про головне) Методичні матеріали до теоретичної підготовки студентів факультету фізичного виховання і спорту. — Житомир: Вид-во ЖДУ, 2008. — 62 с.
