Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(червень 2018)
Назва села походить від двох слів «Гута» — промисел з виготовлення скла, та «Пеняцька» — від назви давнього села Пеняки, розташованого неподалік.
Історія
За попередніми даними, перші письмові згадки про населений пункт датуються XVIII століттям (у Йозефинській метриці 1786 року записано, що Гута-Пеняцька — «село ново осіле»[1]). Припускається, що початково населений пункт виник як місце склодувного промислу та був заснований вихідцями з села Пеняки. Першими поселенцями були майстри-склодуви, а згодом почали селитися й інші люди. Правдоподібно, що поява цього села пов'язана з включенням Галичини до складу Австрії та колонізацією прикордонних земель, яку провадив уряд Марії Терези.
У 1931 році в селі було 172 двори, де мешкало 760 осіб.
База польських та радянських партизанських формувань
Під час німецько-радянської війни село стало, зокрема, з весни 1942 року головною базою радянської партизанської групи, створеної військовим лікарем, більшовиком П. К. Кундіусом, який 1941 року втік з табору радянських військовополонених у Сасові. У серпні 1943 року загін налічував 96 осіб, 1944 року — 600 осіб у складі трьох рот.
Командиром польської самооборони та місцевої боївки Армії Крайової був Казимир Войцеховський, який підпорядковувався окружному відділку Армії Крайової у Золочеві.[2]
22 лютого 1944 року 9-й батальйон радянських партизанів загону імені Чкалова під командуванням Бориса Кореневського полишив Гуту-Пеняцьку.[3]
Трагічна доля села
28 лютого 1944 року в селі були знищені всі 172 будинки та замордовано мирних мешканців (за різними оцінками від 500 до 800 осіб, включно з жінками та дітьми). Врятуватися вдалося одному поляку, який зумів утекти через дверцята, якими випускали з хати дрібну живність (зимою її тримали у хаті). Босим, у кальсонах, він зумів дістатися через ліс і яри до іншого польського села — Гутища. Обморозив пальці ніг — все це вплинуло на психіку та мову. За його словами — солдати були у німецьких військових одностроях та розмовляли поміж себе німецькою мовою.
За свідченнями старожилів села Підгірці, що у спаленні Гути-Пеняцької брали три німецькі частини, що розташовувалися: на місцині «Кам'янка» біля с. Підгірці, с. Ясенів та між селами Ясенів і Чишки, підняті по тривозі. Причиною знищення села було зникнення двох німецьких офіцерів поблизу складів з боєприпасами, які розміщувалися у Підгірцях в місцині «Лісовики». Німці знали, що у Гуті-Пеняцькій радянські партизани з загону «Переможці» після тривалого перебування там залишили своїх агентів та багато зброї.
У польській літературі поширена теза про винищення польського населеного пункту Гута-Пеняцька у лютому 1944 року частиною дивізії «Галичина». Разом із тим, за твердженням дослідника Андрія Боляновського, у той час тут не діяв жоден із куренів галицької дивізії.[4]
У 1950—1960-х роках про діяльність радянських партизанів у Гуті-Пеняцькій писали у своїх книгах радянські письменники Степан Маківка, Микола Струтинський, але нічого не згадували про знищення цього села. Не писали на цю тему і Віра Варягіна та Гаврило Вакуленко в книзі «Народна гвардія імені Івана Франка: сторінки героїчної боротьби підпільно-партизанської організації західних областей України. 1942-1944 роки», що 1979 року вийшла друком у львівському видавництві «Каменяр», хоча там були окремі розділи, присвячені діяльності радянських партизанів у Гуті-Пеняцькій. Якби там були хоча б якійсь згадки про причетність ОУН-УПА, вояків дивізії «Галичина» до знищення села, то радянська пропаганда із задоволенням використала б ці обставини. Але цього не було і всі добре знали, що Гуту було знищено під час каральної операції німцями проти радянських партизанів.[5]
Галерея
Костел в Гуті-Пеняцькій
Гута-Пеняцька, пам'ятник убитим полякам
Гута-Пеняцька, перша з двох стел, на яких викарбувано імена загиблих
Каліщук О. Проблема Гути Пеняцької: історіографічний зріз // Брідщина — край на межі Галичини й Волині. Випуск 5. Матеріали шостої краєзнавчої конференції, присвяченої Міжнародному дню пам'яток історії та культури, 20 квітня 2012 р. — Броди, 2012. — С. 72—76.
Чобіт Д. Трагедія Гути Пеняцької. Причини, перебіг, наслідки // Культура і життя. — 2018. — Ч. 17 (27 квітня). — С. 7—10; Ч. 18 (4 травня). — С. 7—10; Ч. 19 (11 травня). — С. 10—11; Ч. 20 (18 травня). — С. 7—10; Ч. 21 (25 травня). — С. 9—11; Ч. 22 (1 червня). — С. 6—7, 10—11; Ч. 23 (8 червня). — С. 10—11; Ч. 24 (15 червня). — С. 10—11; Ч. 26 (29 червня). — С. 7—10; Ч. 28 (13 липня). — С. 8—9.
Чобіт Д. Трагедія Гути Пеняцької. Причини, перебіг, наслідки // Культура і життя. — 2018. — Ч. 33 (17 серпня). — С. 7.
Шишка М. Жахлива доля села // Голос відродження. — 29 вересня 1993 р.
Шишка М. Трагедія Гути Пеняцької // Броди і Брідщина. Історико-мемуарний збірник. — Книга ІІ. — Броди, 1998. — С. 269—272.
Варягіна В. Д. Народна гвардія імені Івана Франка: сторінки героїчної боротьби підпільно-партизанської організації західних областей України. 1942-1944 роки / В. Д. Варягіна, Г. С. Вакуленко. — Львів: Каменяр, 1979. — 229 с.
