Августина Сінькевич[К 1] народилася 30 серпня 1853 року в Санкт-Петербурзі у сім'ї обрусілого поляка, титулярного радника Станіслава Вікентійовича Сінькевича. У ранньому віці осиротіла і виховувалася в родині старшої сестри Олени та її чоловіка стоматологаСамуїла Лінбека. Початкову освіту здобула у Василеострівській жіночій гімназії, яку закінчила 1869 року[4][5][1].
Августина Сінькевич у дитинстві
Давала приватні уроки. У середині 1870-х років разом з Софією Сміттен[К 2] організувала на артільних засадах шевську майстерню на Поштамтській вулиці[ru]. У майстерні проводилися збори, на яких вів революційну пропаганду Михайло Овчинников[ru]. Саме тут з ідеями народництва ознайомився фінський робітник Йоганн Пельконен[fi], згодом один із фігурантів «Великого процесу»[6][7].
У 1874 році перебувала під негласним наглядом, проживаючи у родичів в Харкові. У Харкові Августина познайомилася з народником Порфирієм Войнаральським, пропагувала революційні ідеї, зокрема серед студентів. Стала учасницею ходіння в народ в околицях Чугуєва. Дослідниця Софія Шоломова висловила припущення, що Августині подавав певну матеріальну допомогу уродженець Чугуєва — художник Ілля Рєпін, якого вона знала з юних років[8][2].
Повернувшись до столиці, вона познайомилася зі студентом Орестом Габелем. Він часто бував у неї вдома як репетитор племінника[ru] Самуїла Лінбека. Зблизившись на ґрунті народницького світогляду, Августина Сінькевич і Орест Габель повінчалися 1875 року. У тому самому році вони вирушили до Боснії і Герцеговини, щоб узяти участь в антитурецькому повстанні, однак пробули там недовго[9][1].
У Санкт-Петербурзі Августина Габель увійшла в організований її чоловіком народницький гурток, члени якого готували втечу народників Сергія Ковалика і Порфирія Войнаральського з Будинку попереднього ув'язнення[ru]. На пропозицію члена гуртка Григорія Мачтета, 15 серпня 1876 року вона разом з Надією Бантле та Олександром Клушиним забрала компрометувальні матеріали з квартири нещодавно заарештованої Євгенії Бартошевич. Того ж дня Августину обшукали і заарештували. З 25 вересня по 2 жовтня 1876 року вона перебувала у в'язниці Петропавлівської фортеці, а тоді в лікарні Петербурзького тюремного замку[ru]. Там у грудні народила первістка — доньку Людмилу. Притягувалася до дізнання за звинуваченням «у стосунках з утримуваними в будинку попереднього ув'язнення з метою їх звільнення». Всього під вартою провела чотири з половиною місяці. Справу Августини Габель закрито в адміністративному порядку з найвищого веління[ru] від 2 жовтня 1877 року. У терміні її ув'язнення враховано попереднє перебування під вартою. За Габель встановлено гласний нагляд[10][11][1].
У середині червня 1878 року вона добровільно поїхала за чоловіком у заслання до Східного Сибіру , попередньо отримавши дозвіл від міністра внутрішніх справ. Мешкала з чоловіком у Балаганську[ru]Іркутської губернії, провадила домашнє господарство. Під час перебування на засланні у подружжя народилися три дочки — Олена, Валерія і Марія. 3 травня 1882 Августину Габель звільнено від гласного нагляду, згідно з постановою Особливої наради[12][1].
Дослідниця Ольга Ніколаєнко вказувала на схожість постатей Августини Габель та іншої польки Валерії Білоконської, голови Харківського відділення «Товариства взаємної допомоги працюючих жінок». Ув'язнення та багаторічне заслання стало важливим етапом в житті обох жінок і вплинуло на становлення їх особистостей. Пережиті виклики загартували їх характер та волю і спонукали до пошуку свого покликання. Важливим фактором, який допоміг жінкам пройти всі випробування важких умов заслання, на думку дослідниці, була наявність вірних чоловіків, які кохали їх і завдяки чому дружини могли зосередилися на родинному житті[13].
По завершенні терміну заслання Ореста Габеля, його родина залишила Сибір і в серпні 1887 року прибула до Харкова, де за подружжям був встановлений негласний нагляд[12]. На новому місці у родині з'явилося ще дві дитини — Юрій і Маргарита. У Харкові Августина Габель поринула в культурне життя міста. Разом з чоловіком брала участь у роботі Харківського товариства поширення у народі грамотності[14]. У 1890 році стала членом Харківської громадської бібліотеки, а в 1893—1903 роках працювала в бібліотеці[15][16]. Брала участь у зборах членів бібліотеки, чергувала на абонементі та надавала допомогу читачам у виборі книг. Коли виникло питання про створення філій бібліотеки в робочих районах, Августина входила до складу організаційної комісії та взяла активну участь у відкритті першої та другої філій, зокрема, займалася збором пожертв. Після створення Комітету філіальних відділень, який повинен був забезпечувати роботу філій бібліотеки, Августина була обрана його членом[5][1].
Одним з головних питань, яким вона займалася, було наповнення фондів бібліотеки новими книгами. Августина вела листування з багатьма авторами, просячи їх безплатно вислати книги бібліотеці. Серед її адресатів були письменники Антон Чехов і Лев Толстой[17]. Її лист Чехову, відправлений в 1902 році, зберігся і був включений в каталог Євгена Лейтнеккера[К 3][18]. В листі Августина запрошувала письменника відвідати літературний вечір на честь 25-річчя з дня смерті поета Миколи Некрасова, який планували провести у філіальному відділі Харківської громадської бібліотеки. Точна відповідь Чехова невідома, але дослідниця Софія Шоломова вказувала, що в каталозі першого філіального відділення було багато книг Чехова і, можливо, частина з них була надіслана автором у відповідь на лист Августини[9][1]. Також у 1906 році бібліотека подавала клопотання про присвоєння філіалу назви «Чехівський»[19].
Померла 29 березня 1907 року в Харкові[1]. За віросповіданням була католичкою[20].
В юності спілкувалася з художником Іллею Рєпіним з яким вона, напевно, познайомилася на одній зі студентських сходок. Художник-початківець, тоді ще студент Імператорської академії мистецтв, намалював Августину в п'ятнадцятирічному віці на одному з літературних вечорів, який відбувся 21 квітня 1869 року. Начерк олівцем довго зберігався в родині Габель, поки Маргарита — дочка Августини, не передала його до Харківського художнього музею[21][22]. Вперше малюнок був опублікований мистецтвознавицею Мар'яною Черновою в журналі «Україна» у 1981 році[23]. В музеї він же вперше був виставлений у 2019 році в експозиції з нагоди 175-ї річниці від дня народження Іллі Рєпіна[24].
На малюнку дівчина одягнена в плаття з пелериною, яке підкреслює струнку постать, похилі плечі та гнучку шию. Пишне волосся перев'язане світлою стрічкою, воно відтіняє обличчя з правильними рисами. Мистецтвознавиця Мар'яна Чернова відмічала, що на малюнку Августина перебуває у тривозі, вона, наче тільки на мить, напружено присіла на стілець. Її схрещені руки намагаються стримати внутрішні поривання, а погляд зосереджений та задумливий. На думку дослідниці, Рєпін «зумів підкорити характер малюнка змістові, зазирнути у психологічний стан портретованої»[23]. У виданні «Ілля Рєпін і Харківщина» зазначалося, що у портреті Августини видно характерна для ранньої графіки Рєпіна боязкість і сухуватість малюнка яка ріднить його з іншою роботою художника — портретом Ольги Чаплигіної[25].
Родина
Августина Габель у колі рідних і друзів. Алушта, 1895 рік
Вийшла заміж за Ореста Мартиновича Габеля (1849—1915) — народника, політичного і громадського діяча, члена правління Харківської громадської бібліотеки та Харківського товариства грамотності. У подружжя народилося шестеро дітей[26][1]:
Марія Орестівна Габель-Ющенко (1886—1923) — активна учасниця революційного руху. За радянських часів заснувала в Харкові центральну педагогічну бібліотеку, пізніше названу її ім'ям[1].
Юрій Орестович Габель (1891—1949) — український хімік, доктор хімічних наук (1940), директор Інституту хімії при Харківському університеті[14].
Те що всі доньни подружжя Габель «присвятили себе бібліотечній справі і книгознавству», на думку Ольги Ніколаєнко, свідчило про вагомий статус книги та читання у родині[29].
Примітки
Коментар
↑У літературі трапляються різні варіанти написання прізвища: Сінькевич[1], Сінкевич[2] та Сенкевич[3]
Вовк О. І.Ілля Рєпін і Харківський університет // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки». — 2016. — № 23. — С. 132—137. — ISSN2524-2288.
Гофф И. А. Подруги матери моей // 25-ый подъезд : [рос.] / сост. М. И. Каганов, В. М. Конторович, Л. Г. Фризман. — Харьков, 2011. — С. 32—39. — 66 с.
Камчатний В. Г. Науково-освітній доробок професора І. П. Осипова (1855–1918 рр.) в галузі хімії. — Харків : Золоті сторінки, 2018. — 232 с. — ISBN 978-966-400-465-4.
Мамон В. Є.Життєвий шлях бібліотекаря Валерії Гассельбрінк-Габель // Короленківські читання 2019. «Бібліотеки, архіви, музеї: конвергентна цифрова комунікація, крос-медійність, клієнтоорієнтованість» : матеріали XXII Всеукр. наук.-практ. конф. Харків, 24 – 25 жовт. 2019 р. — Харків : Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, 2020. — С. 184—191. — 269 с.
Ніколаєнко О. О. Польські жінки Наддніпрянщини в другій половині XIX – на початку XX ст.: громадське і приватне життя / Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. — Харків, 2017. — 479 с.
Ніколаєнко О. О.Шляхи і долі польських жінок у громадсько-культурному житті Харкова на початку ХХ ст. // Науково-освітянська еліта та формування інтелектуального потенціалу української нації : матеріали наук. конф., присвяч. 95-й річниці з дня народж. д-ра іст. наук, проф. В. Я. Білоцерківського, Харків, 29 берез. 2023 р. — Харків : ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2023. — С. 164–173.
Никипелова Н. А. «… У памяти в гостях…» или уроки Маргариты Орестовны // 25-ый подъезд : [рос.] / сост. М. И. Каганов, В. М. Конторович, Л. Г. Фризман. — Харьков, 2011. — С. 17—22. — 66 с.
Телегіна С. В.Габель Августина Станіславівна // Бібліотечна енциклопедія Харківщини. — Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка, 2020.
Тунакова К. С. Г. А. Мачтет и революционное движение 70-х годов : [рос.] // Русская литература и освободительное движение. — 1972. — С. 17—43.
Чернова М. В. С автографом великого мастера : [рос.] // Советская культура. — 1980. — № 88 (5408) (31 октября). — ISSN1562-0379.
Чернова М. В. Дружина революціонера // Україна. — 1981. — № 30 (1278) (26 липня). — ISSN0130-5212.
Шалыганова А. Л. Правление Харьковской общественной библиотеки, 1885—1918: биобиблиог. словарь : [рос.]. — Харьков : Федорко, 2016. — 328 с. — ISBN 978-617-7298-43-3.
_by_Blum_brothers.png)
.jpg)
