Турніри чоловічих команд з волейболу стоячи на Паралімпійських ігах проводилися з 1976 по 2000 роки, з волейболу сидячи з 1980 по теперішній час. Жіночі команди вперше почали брати участь в Паралімпіадах з 2004 року і тільки у волейболі сидячи. Волейбол стоячи для спортсменів з вадами опорно-рухального апарату практикується й досі, але не за програмою літніх Паралімпійських ігор.
Спочатку до участі в змаганнях допускалися лише гравці з ампутацією кінцівок. Залежно від характеру й ступеня обмеження, гравці могли були віднесені до однієї з дев'яти доступних категорій. Кожна категорія мала оцінку інвалідності, що давало команді певну кількість балів. Сумарно в гравців на полі повинно було бути принаймні 13 балів. У 1984 році цю систему скасували й до участі в змаганнях стали допускати гравців з іншими ураженнями опорно-рухового апарату. У 1988 році паралімпійський волейбол прийшов до єдиної системи класифікації, що охоплює всі паралімпійскі види спорту.
Найбільшу кількість медалей на Паралімпійських ігах завоювали німецький волейболіст Манфред Коль, який є 4-кратним паралімпійським чемпіоном з волейболу стоячи (1988—2000), та іранець Алі Гулкар Азханді, який виграв у складі своєї збірної на змаганнях з волейболу стоячи три «золота» (1992—2000) і одне «срібло» (2004).