Веллінгтон (гавань)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Веллінгтон.
Веллінгтон
англ. Wellington Harbour
маор. Te Whanganui-a-Tara

Вид на північний схід на гавань Веллінгтон з протоки Кука. Зліва направо: гавань Ламбтон, півострів Мірамар і вхід у гавань
41°16′04″ пд. ш. 174°50′19″ сх. д. / 41.267655° пд. ш. 174.838536° сх. д. / -41.267655; 174.838536
Прибережні країни Нова Зеландія
РегіонВеллінгтон
Довжина11 км км
Ширина9,25 км
Площа76 км²
Максимальна глибинапонад 20 метрів
Вливаються
  • Te Awa Kairangi / Hutt Riverd і Пакуратагіd
    • Міста та поселенняВеллінгтон
    ідентифікатори і посилання
    GeoNames2186098
    У проєкті OpenStreetMap ↑1638991 ·R (Веллінгтон)
    Веллінгтон. Карта розташування: Нова Зеландія
    Веллінгтон
    Веллінгтон
    Веллінгтон (Нова Зеландія)
    Мапа
    CMNS: Веллінгтон у Вікісховищі

    Гавань Веллінгтон (англ. Wellington Harbour; маор. Te Whanganui-a-Tara [tɛ ˈfaŋanʉi a taɾa], офіційна назва Гавань Веллінгтон/Порт-Ніколсон[1] — велика природна гавань на південному краю Північного острова Нової Зеландії. Вхід у гавань з боку протоки Кука. Центральний Веллінгтон розташований на частинах західної та південної сторони гавані, а приміська зона Ловер-Гатт (місто в агломерації Веллінгтона) розташована на півночі та сході[2].

    Територія гавані, обмежена лінією між мисом Пенкарров та берегом передмістя Петон (велике передмістя міста Ловер-Гатт), офіційно називалася Порт-Ніколсон, поки в 1984 році не прийняла свою теперішню подвійну назву[1].

    Топоніміка

    Маяки, на мисі Пенкарров, нижній і верхній (праворуч при вході в гавань).

    Найдавніша з відомих маорі назва цієї території, «Te Upoko o te Ika a Maui», походить від легенди маорі та буквально перекладається як «голова риби Мауї»[3][4].

    Te Whanganui a Tara, інша назва місцевості маорі, буквально перекладається як «велика гавань Тари». Вважається, що це відноситься до Тари, сина полінезійського дослідника Ватонги, якого батько відправив з півострова Магія досліджувати південні землі, щоб там осіли їхні люди[5][3].

    Кажуть, що капітан Джеймс Герд назвав гавань «Порт Ніколсон» на честь капітана порту Сіднея Джона Ніколсона[3]. Однак, незважаючи на те, що Герд вважається автором перших карт, що описують Те Вангануї-Тара як «Порт Ніколсон», цілком імовірно, що капітан Джон Родольфус Кент з катера Mermaid увійшов у гавань у 1824 році та назвав її на честь начальника порту, свого старшого офіцера[6][7]. Інша назва Маорі для Веллінгтона, Pōneke, вважається транслітерацією Port Nick (Port Nicholson, Порт-Ніколсон)[8][9].

    Альтернативна запропонована етимологія назви Pōneke стверджує, що воно походить від скорочення фрази маорі pō nekeneke, що означає «подорож у ніч», у зв'язку з виходом маорійського племені Те Аті Ава після того, як вони були витіснені з району Веллінгтона першими європейцями[10][11][12]. Проте назва Pōneke вже використовувалася до лютого 1842 року[13], раніше, ніж, як кажуть, відбулося переселення племені.

    Вважається, що Вільям Вейкфілд назвав гавань Ламбтон у 1839 році на честь графа Дарема, який мав прізвище «Ламбтон»[14]. Крім того, гавань могли були назвати на честь «Lambton», катера, яким командував капітан Барнетт, який у 1826 році створив одну з найперших карт гавані[15].

    Історія

    Доєвропейська історія

    Згідно з усною історією, гавань Веллінгтон була вперше відкрита паолінезійським дослідником Купе[2][16][17]:17який відвідав її у 10 столітті. Кілька топонімів у цьому районі вшановують Купе, наприклад «Te Tangihanga o Kupe» або «Te Raranga o Kupe» (риф Барретт[en]), і «Te Aroaro o Kupe» або «Te Ure o Kupe» (Стіпл-Рок[en])[17]:17. Купе також назвав два острови в гавані, «Mākaro» (острів Ворд) і «Matiu» (острів Сомес)[17]:17, на честь його дочок[18] або племінниць[4].

    Слідом за Купе в цей район прийшли Тара і Таутокі, сини дослідника Ватонги, які там оселилися[18]. Тара згадується як у назві міста, так і в назвах першого племені (іві) маорі Нґай Тара[en], яке осіло там назавжди[19].

    Сучасна історія

    Під час своєї подорожі на «HMS Resolution» Джеймс Кук пройшов повз вхід у гавань 2 листопада 1773 року, а потім зупинився, намагаючись побачити, що лежить в середині вході. Він став на якір за милю від рифу Барретт і зробив кілька коротких зауважень в судновому журналі, зазначивши, що це була захищена гавань. Зміна вітру змусила його покинути цю територію, і наступні 50 років європейські дослідники не проводили тут подальших спостережень[6].

    Гавань Ламбтон, Порт-Ніколсон, Веллінгтон, Нова Зеландія, бл. 1840 року

    У 1826 році капітан Джеймс Герд увійшов у гавань на барку Rosanna разом з капітаном Барнеттом на катері Lambton. Згодом обидва склали карти гавані.

    Новозеландська колоніальна компанія заснувала поселення в Петоні та Веллінгтоні з 1840 року[20].

    Землетрус у Вайрарапі 1855 року підняв північно-західну частину затоки Веллінгтон. Це покращило рекультивацію гавані Веллінгтон, що збільшило доступність рівнинної землі для міста Веллінгтон[21].

    У 1968 році міжострівний пасажирський пором «TEV Wahine» сів на кам'янисте дно поблизу рифу Барретт, біля входу в гавань, під час шторму. Тоді загинула 51 людина, а ще двоє померли значно пізніше від травм, отриманих того дня[2].

    Міфологія

    Легенда про «Te Whanganui-a-Tara»

    Згідно з легендою, гавань «Te Whanganui-a-Tara» була створена двома танівгами[en] (духами-охоронцями природи), Ватаїтаї (або Гатаїтаї) та Нгаке. Ватаїтаї жив на півночі озера, де зараз гавань, і був лагідним. Нгаке, який жив південніше, був більш жорстоким[22][23]. Нгаке почув шум води Раукава Моана (протока Кука) на південі, і вирішив втекти з озера. Він пішов на північ від озера, щоб розбігтися, а потім швидко побіг на південь. Нгаке врізався в скелі, де зараз східне передмістя Веллінгтона — Сітун, пробив прохід в скелях та попрямував у протоку. Кажуть, що риф Барретт — це уламки, що залишилися після втечі Нгаке[18]. Це побачив Ватаїтаї, який намагався вийти за Нгаке з нового входу. Але частина води бистро витекла з озера, і Ватаїтаї застряг на мілині. Він залишався там багато поколінь, перш ніж великий землетрус підняв його високо на землю. Душа Ватаїтаї покинула його у вигляді птаха Те Кео, а його тіло утворило перешийок землі, де зараз розташований аеропорт «Веллінгтон»[en][24]:6. Він злетів високо над гаванню й оплакував танівгу, тіло якого було піднято високо на пагорби біля входу в гавань. Донині гора Вікторія[en] відома маорі як Тангі Те Кео, «Плач Те Кео», а передмістя на пагорбах безпосередньо під нею називається Гатаїтаї.

    Легенда про «Te Upoko o te Ika a Māui»

    Інша назва регіону навколо гавані — «Te Upoko o te Ika a Māui», що означає «голова риби Мауї»[17]:13. Згідно з легендою маорі, полінезійський мореплавець Мауї зачепив гігантську рибу та витягнув її на поверхню, і риба перетворилася на землю, яка стала Північним островом[17]:13. Старіша назва все ще використовується за деяких обставин для міста чи регіону, наприклад колишня назва Маорі Веллінгтонського університету Вікторії, яка 2018 року була «Te Whare Wānanga o te Ūpoko o te Ika a Māui»[25].

    Географія

    Детальна карта гавані Веллінгтон

    Параметри

    Веллінгтонська гавань — це природна гавань площею близько 76 км², з входом через протоку Кука на її південному кінці між мисом Пенкарров та мисом Палмер на південній частині півострова Мірамар[en]. Гавань має максимальну довжину понад 11 кілометрів і ширину 9,25 кілометрів, а ширина входу від берега до берега становить понад 1,6 кілометра.

    Судноплавний канал через вхід у гавань пролягає між рифом Барретт на західній стороні та мисом Пенкарров на сході. Риф Барретт — це скупчення підводних скель, яке частково залишається оголеним навіть під час припливу. Це місце було причиною великої кількості корабельних аварій. Найсерйознішою втратою, спричиненою зіткненням з рифом Баррет, є аварія міжострівного порома «TEV Wahine» у 1968 році, коли загинуло 53 людини.

    Веллінгтонська гавань забезпечує захищену стоянку в регіоні, де швидкість вітру може перевищувати 160 км/год. Глибина води на більшій частині гавані перевищує 20 метрів або 10 сажнів[26].

    Східна затока з фонтаном Картера на передньому плані.

    У гавані є дві головні бухти: Еванс-Бей і гавань Ламбтон. Невелика затока Орієнтал[en] (укр. Східна затока) на північ від гори Вікторія має пляжі та кафе. Передмістя міста Веллінгтон розташоване навколо низинної місцевості, яка безпосередньо оточує гавань, і пагорбів, що виходять на захід і південний захід від гавані. Гавань Ламбтон оточена намивними землями центрального ділового району Веллінгтона та містить більшість портових споруд міста. Затока Еванс розташована між горою Вікторія та півостровом Мірамар, нижче траєкторії польоту до низько розташованого аеропорту «Веллінгтон»[2].

    На схід від гавані лежать кілька невеликих заток, береги більшості з яких заселені невеликими прибережними громадами. Найбільшим із цих приміських поселень є Істборн[en], безпосередньо на схід від північного краю півострова Мірамар[2].

    В гавані розташовані невеликі острови Матіу/Сомес[en], Макаро/Ворд[en] і острів Мокопуна[en][2].

    Геологія

    Гавань має сейсмічне походження, і вздовж її західного берега пролягає лінія сильної сейсмічної активності (Розлом Веллінгтона[en]). У 2014 році було виявлено іншу лінію розлому (Розлом Аотеа), що тягнеться в напрямку північ-північний схід від узбережжя затоки Орієнтал в глибину гавані приблизно на 2 км[27]. На північному кінці гавані лежить вузька трикутна рівнина річки Гатт, яка в основному повторює лінію сейсмічного розлому, яка простяглася на на північний схід. На цій рівнині розташоване місто Ловер-Гатт[2].

    В усній історії народу маорі розповідається, що біля входу в гавань було два канали. Нинішній вхід називався «Te Au-a-Tane», а західний канал (де нині перешийок Ронготай півострова Мірамар) — «Te-Awa-a-Taia». Між двома протоками лежав острів Моту-Кайрангі (сучасний півострів Мірамар). Потім сильний землетрус, відомий як Гаовгенуа[en] (мовою маорі означає «поглинач землі»), підняв землю так, що канал «Te-Awa-a-Taia» висох, і острів Моту-кайрангі приєднався до материка[28]. Дослідники прийшли до висновку, що землетрус стався близько 1460 року нашої ери[29][30][31].

    Цунамі

    Хоча гавань майже повністю оточена сушею, в ній було зафіксовано кілька цунамі. Землетрус в розломі Вайрарапа 1855 року[en] спричинив цунамі висотою 3-4 метри, яке увійшло в гавань Веллінгтона через її вхід, а також прямо через перешийок Ронготай півострова Мірамар зі сторони затоки Лайал де розташоване передмістя Веллінгтона — Кілбірні[32]. У серпні 1868 року землетрус[en] в чилійській провінції Арика в Південній Америці спричинив незвичайні зміни рівня води в гавані. На західному узбережжі гавані, в передмісті Веллінгтона — Нгауранга, з'явилася гравійна смуга, а в передмісті Те Аро вода зі сторони гавані Ламбтон майже досягла вулиць[33]. У травні 1877 року землетрус в Ікіке[en] в Південній Америці призвів до того, що вода хлинула в гавань, і рівень води по периметру гавані різко піднімався і падав протягом кількох годин[34].

    Водоносний горизонт Вайвету

    Мапа прісноводного водоносного горизонту Вайвету[35].

    Водоносний горизонт Вайвету[en] — це зона водоутримуючого піску, гравію та валунів під тиском під долиною Гатт і гаванню Веллінгтон, яка забезпечує близько 40 відсотків річного водопостачання регіону Веллінгтон[36][37]. Басейн гавані містить величезну кількість гравію, змитого річкою Гатт, у деяких місцях товщина його шару сягає сотень метрів[38]:22, 24. Над гравієм знаходиться шар грязюки та мулу, який утримує прісну воду всередині гравію, створюючи артезіанський водоносний горизонт. У цьому районі є кілька водоносних горизонтів у різних шарах під землею, але водоносний горизонт Вайвету є найбільшим і найпродуктивнішим[39]. Вода стікає у водоносний горизонт із п'ятикілометрової ділянки річки Гатт на південь від ущелини Таїта[a]. Також утворенню водоносного горизонту сприяє дощова вода[39]. На південь від Меллінга[b] водоносний горизонт піддається тиску під вагою шару грязюки та мулу над шаром гравію, який утримує воду, тому якщо свердловину занурити у водоносний горизонт, вода під цим тиском буде підніматиметься вгору по трубі. Вода з водоносного горизонту також потрапляє на поверхню через природні джерела в різних місцях навколо гавані[36]. Слід зазначити, що тиск у водоносному шарі перешкоджає потраплянню морської води у водоносний горизонт.

    Рівень води в гавані Веллінгтон був набагато нижчим 20 000 років тому, і стародавня річка Гатт протікала палеоканалом[en] на схід від острова Матіу/Сомес аж до сучасного півострова Мірамар[40]:28[38]:75[36]. Велика частина води у водоносному горизонті Вайвету рухається під морським дном в напрямку від гирла річки Гатт до району Фалкон-Шолз[c] (укр. Соколині мілини) у гирлі гавані через палеоканал. Характеристики водоносного горизонту між островом Матіу/Сомес і гирлом гавані вивчені не так добре, як його частина на північ від острова[41].

    Намивні території

    Гавань Ламбтон і Набережна Аотеа

    Роботи з намивання території навколо Веллінгтонської гавані почалися в 1850-х роках, для збільшення кількості придатної землі для тоді нового міста Веллінгтон. Земельних ділянок у ранньому місті було мало, мало місця для громадських будівель і парків, а також бракувало причалів для судноплавства. Меліорація поступово просувалася до гавані протягом 19-го і 20-го століть, забезпечуючи місце для громадських, комерційних і промислових зон міста.

    Морське життя

    Риба

    Види риб, які зазвичай виловлюються в гавані любителями рибалки, включають червону тріску (Pseudophycis), австралійський лосось (Arripis trutta), триглові (Triglidae), немадактилус макроптерус (Nemadactylus macropterus), луціани (Lutjanus), ставридові (Carangidae), рибу-слона та королівську рибу[42][43]. Діти із задоволенням ловлять споти (Notolabrus celidotus)[44]. У гавані можна зустріти скатів: орлякових (Myliobatidae) та орлякоподібних (Myliobatoidei); скатів часто можна побачити на мілководді навколо лагуни Вайрепо[en][d], яка була названа племенем маорі на честь назви цього виду скатів[45][46]. У гавані мешкає кілька видів восьминогів[47]. Наприкінці дев'ятнадцятого та на початку двадцятого століть великі восьминоги час від часу хапали людей біля краю води[48][49][50]. Новозеландські куницеві акули (Mustelus lenticulatus) щороку відвідують гавань, щоб спаровуватися й народжувати потомство[51]. Інші види акул, які зустрічаються тут рідше, включають велетенську акулу (Cetorhinus maximus), блакитну акулу (Prionace glauca) та семизяброву акулу (Notorynchus cepedianus) [52][53][54].

    Морські ссавці

    Звичайні дельфіни (Delphinus delphis) і косатки (Orcinus orca) досить часто відвідують гавань[55]. У дев'ятнадцятому столітті південні австралійські кити (Eubalaena australis) розмножувалися в гавані Веллінгтон, але в ХХІ столітті їх спостерігають рідше[56]. Тут іноді можна побачити і горбатих китів (Megaptera novaeangliae) [57]. Існує колонія морських котиків (Arctocephalinae; підродина вухатих тюленів) поблизу геологічного утворення Паріверо/Червоні скелі[en] (англ. Red Rocks)[58] на південному узбережжі з боку протоки Кука[59], тому тюлені іноді з'являються в гавані та навколо неї[60]. До бродячих і рідкісних відвідувачів гавані морських ссавців, належать морські леопарди (Hydrurga leptonyx) (перекласифіковані з бродячих на постійних у 2019 році)[60][61], тюлені-крабоїди (Lobodon carcinophaga)[62] та морський слон (Mirounga) на прізвисько «Квітка», який кілька років запливав у гавань в 1960-х роках[63].

    Рослини і губки

    У гавані Веллінгтон зустрічається понад 100 видів водоростей[64]. На скелястих берегах навколо гавані ростуть ліси водоростей, наприклад у затоці Кау[65], але підвищення температури моря може суттєво вплинути на здоров'я цих районів[66][67]. Губкові зарості знаходиться в більш глибоких частинах гавані[68].

    Птахи

    У період з 2018 по 2022 роки проводилися щорічні дослідження місцевих прибережних птахів уздовж берегової лінії південного узбережжя та західної частини гавані Веллінгтон. Було помічено тридцять чотири місцеві або ендемічні види та 14 натуралізованих інтродукованих видів, хоча деякі з них спостерігалися лише на південному узбережжі, а не в самій гавані[69]. Дослідження показали, що ділянки берегової лінії, «укріплені» меліорацією або будівництвом дамб, мають нижчу щільність птахів і меншу різноманітність видів, ймовірно, через крутизну берегової лінії та відсутність середовищ для пошуку їжі в приливних водах. Зміни середнього рівня моря та температури можуть вплинути на деякі види в майбутньому[69]:34–35. Навколо гавані водяться чайки домініканський мартин (Larus dominicanus), мартин новозеландський (Chroicocephalus scopulinus) та кілька видів бакланів (Phalacrocoracidae). На острові Матіу/Сомес створено гніздову популяцію австралійських буревісників (Puffinus gavia)[70]. Малі блакитні пінгвіни (Eudyptula minor) озустрічаються в багатьох місцях, у деяких місцях встановлені гніздові ящики, щоб заохотити їх до висиджування потомства.

    Охорона навколишнього середовища

    У рамках підтримки здорового морського середовища регіональна рада Великого Веллінгтона та Національний інститут дослідження води та атмосфери[en] (NIWA) регулярно проводять моніторинг якості води в гавані Веллінгтон з 2016 року[71]. На якість води впливають осади, поживні речовини та забруднювачі з усього водозбірного басейну навколо гавані, каламутність води, спричинена опадами та притоком з річки Гатт, а також припливи[71][72].

    Міністерство сільського та лісового господарства[en] (MAF) та NIWA провели спостереження за немісцевими морськими видами, які можуть прибувати в гавань у водяному баласті суден або прикріпленими до корпусів кораблів[73][74]. Приклади морських шкідників, знайдених у гавані, включають звичайну амурську морську зірку (Asterias amurensis)[74] та ундарію перисту (Undaria pinnatifida), морські водорості, що походять із північно-західної частини Тихого океану, які вперше були знайдені в гавані Веллінгтон у 1987 році. Вони швидко ростуть і можуть витіснити місцеві види морських водоростей[75].

    Волонтери з групи «Ghost Diving» (укр. Привид Дайвінг) організовують регулярне прибирання гавані, збираючи тонни сміття з води навколо міської набережної та привертаючи увагу суспільства до проблем засмічення гавані[76][77].

    Транспорт

    Океанський лайнер «Куїн Елізабет 2» біля мису Пенкарров.
    Вантажний пором «MV Kaitaki» в гавані.

    Гавань Веллінгтон є важливим портом, що обслуговує південну частину Північного острова. Компанія «CentrePort»[en], що належить Регіональній раді Великого Веллінгтона[en], реєструє близько 14 000 комерційних суднових перевезень щороку. Веллінгтонська гавань, третій за величиною контейнерний порт регіону, розташований у Веллінгтон-Сіті[78]. Тут є танкерний термінал у Сів'ю — промисловому передмісті міста Ловер-Гатт[e][2].

    Пороми до порту Веллінгтона вперше почали курсувати наприкінці 19 століття, і регулярні переправи з центру Веллінгтона до затоки Дейс[en] (східне узбережжя гавані) продовжуються й сьогодні. Гавань також використовується міжострівними поромами, що сполучають Веллінгтон з містечком Піктон[en], яке розташоване на березі однойменної гавані[f], в регіоні Марлборо на північному узбережжі Південного острова, за 65 км на захід від Веллінгтона.

    Проєкт розвитку пішохідного та велосипедного маршруту навколо гавані, Велика гавань, набирає обертів[2]. «Те Ара Тупуа» (укр. Дивний шлях) — це 12-ти кілометрова велосипедна та пішохідна доріжка, яка будується від Меллінга в долині річки Гатт до центру Веллінгтона.

    Пристані

    Вид на гавань Веллінгтона з гори Вікторія, де видно внутрішні гавані. Зверху праворуч проти годинникової стрілки: пристань Глазго, залізнична пристань, пристань Ватерлоо, поромна пристань (з будівлею поромного терміналу в Істборні - найпівденніше передмістя Ловер-Гатта), пристань Туг, пристань Квінс. Ліворуч у центрі можна побачити кінець пристані на вулиці Таранакі, а на передньому плані — набережна Клайд.

    Станом на 2023 рік навколо гавані Веллінгтон розташовано 20 пристаней. Це включає великі причали у внутрішній гавані та портовій зоні, менші причали в приморських передмістях і паливні причали в Пойнт Говард (південне передмістя Ловер-Гатт) і в затоці Еванс-Бей. Перші причали були побудовані з 1840 року новоприбулими європейськими поселенцями, щоб вони могли перевозити товари з корабля на берег. Першою державною пристанню, побудованою в гавані Веллінгтон, була Квінс, будівництво якої було завершено в 1862 році. У 1880 році було створено Управління порту Веллінгтона, яке взяло під свій контроль більшість пристаней у гавані до його розформування в 1989 році.

    У той час комерційна компанія «Порт Веллінгтон» (англ. Port of Wellington) (зараз називається «Центрпорт Веллінгтон»[en]) взяла на себе управління більшістю промислових пристаней, тоді як міська рада Веллінгтона та міська рада Гатта отримали контроль над більшістю приміських пристаней. Причали будували для різних цілей — для перевезення палива, сировинних продуктів, таких як деревина, вовна та м'ясо, що надходять із глибинки, інших вантажів, а такж пасажирів. Причали для пасажирських поромів включали пороми, які доставляли пасажирів і одноденних мандрівників до міста та передмістя та назад, а також більші міжострівні пороми, що прямували до Піктона та Літтелтона. Причали також обслуговували пасажирські лайнери з-за океану та літаючі човни «TEAL». З часом причали Веллінгтона були змінені, модернізовані, розширені, скорочені або закопані в ході меліорації вздовж берегової лінії гавані Веллінгтон. Багато причалів було перепрофільовано у відповідь на зміни внутрішніх і міжнародних умов і вимог до морських перевезень пасажирів і вантажів.

    Відпочинок

    Південне узбережжя Веллінгтона та вхід у гавань виходять у відкрите море, де можна пірнати та рибалити. Є також місця для риболовлі на скелях і намивних ділянках і пірсах в гавані[2].

    Пляжі гавані, як-от Oriental Bay, Petone Bay, Days Bay і Hataitai Beach, ідеально підходять для купання та прийняття сонячних ванн[2].

    У гавані є 5 доріжок для водних лиж, зони для особистих водних суден і зони для віндсерфінгу. У гавані працюють кілька веслувальних, вака-ама та яхт- клубів[2].

    Невеликі човни можуть стати на якір на островах Макаро/Ворд і Мокопуна, а також відвідати заповідник острова Матіу/Сомес у світлий час доби. Круїзи по гавані також регулярно виконуються між головною набережною Веллінгтона, островом Матіу/Сомес, затокою Дейс і містечком Петон[2].

    У мистецтві

    У 1974 році новозеландський письменник Деніс Гловер[en] опублікував антологію «Веллінгтонська гавань», що містила вірші про гавань або натхненні її краєвидами[79].

    «Big weather» (укр. Велика погода) — це антологія зі 100 віршів про гавань Веллінгтона, пагорби та навколишнє середовище. Вона була опублікований у 2009 році та в наступних виданнях[80][81].

    «Walington Writers Walk&nbsp» (укр. Прогулянка письменників Веллінгтона);— це серія з 23 цитат новозеландських поетів, прозаїків і драматургів, встановлених уздовж набережної Веллінгтона у вигляді сучасних бетонних табличок або інкрустованого металевого тексту на дерев'яних «орієнтирах»[82][83][84][85]. Меморіальні дошки вшановують життя та творчість цих відомих письменників, усі з яких мали (або мають) певний зв'язок із Веллінгтоном. У багатьох цитатах мова йде про гавань.

    Галерея

    HMS Невтомний, 1945 рік
    HMS Невтомний, 1945 рік 
    РС Ванганелла під час буксування з рифу Барретт, 1947 рік
    РС Ванганелла під час буксування з рифу Барретт, 1947 рік 
    RMS QE2 вислизає з гавані на попутному вітрі, 2006 рік
    RMS QE2 вислизає з гавані на попутному вітрі, 2006 рік 
    Буксири Kupe і Toia, 2006 рік
    Буксири Kupe і Toia, 2006 рік 
    Гавань Ламбтон, 2007
    Гавань Ламбтон, 2007 
    HMNZS Canterbury, 2007
    HMNZS Canterbury, 2007 
    Набережна Аотеа, 2008
    Набережна Аотеа, 2008 
    Пором і риф Баррет відразу після відпливу, 2010 рік
    Пором і риф Баррет відразу після відпливу, 2010 рік 
    Набережна Аотеа, Королева Марія 2, 2011
    Набережна Аотеа, Королева Марія 2, 2011 
    Прогулянкові судна в затоці Орієнтал, 2012
    Прогулянкові судна в затоці Орієнтал, 2012 

    Див. також

    Нотатки

    1. ↑ Ущелин Таїта розташована між містами Ловер-Гатт та Аппер-Гатт, які входять до агломерації Веллінгтона.
    2. ↑ Меллінг — передмістя Ловер-Гатта. Воно розташоване на західному правому березі річки Гатт, на державному шосе SH 2[en], головній дорозі Веллінгтон-Гатт і безпосередньо через річку від центру Ловер-Гатта.
    3. ↑ Фалкон-Шолз — мілини між затокою Карака та затокою Ворсер, які розташовані на північно-східному узбережжі півострова Мірамар.
    4. ↑ Лагуна Вайрепо розташована в південно-західній частині гавані Ламбтон.
    5. ↑ Сів'ю — промислове передмістя міста Ловер-Гатт у Веллінгтоні, Нова Зеландія. Розташоване на східному узбережжі долини річки Гатт.
    6. ↑ В свою чергу, гавань Піктон розташована у вузькій 45-ти кілометровій затоці Королеви Шарлотти[en].

    Примітки

    1. ↑ а б Place name detail: Wellington Harbour (Port Nicholson). New Zealand Gazetteer. Географічна рада Нової Зеландії. Процитовано 9 травня 2024.
    2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Wellington Harbour. gw.govt.nz. Регіональна рада Великого Веллінгтона. Архів оригіналу за 3 вересня 2023. Процитовано 9 травня 2024.
    3. ↑ а б в Wellington's Māori History. newzealand.com. «Tourism New Zealand».
    4. ↑ а б Māori history. wellington.govt.nz (новозел. англ.). Міська рада Веллінгтона. 22 вересня 2023. Процитовано 9 травня 2024.
    5. ↑ David Allan Hamer & Roberta Nicholls, (editors). The Making of Wellington, 1800—1914, Victoria University Press, 1990 ISBN 0-86473-200-7
    6. ↑ а б The Wellington Harbour Board Collection. Wellington Harbour Board. 1980. ISBN 978-0-90858244-0.
    7. ↑ Johnson, David (1996). Wellington Harbour. Wellington [N.Z.]: Wellington Maritime Museum Trust. ISBN 0-9583498-0-0. OCLC 45262694.
    8. ↑ F. L. Irvine-Smith. The Streets of My City, Wellington New Zealand, A.H. & A.W. Reed, Wellington New Zealand 1948.
    9. ↑ Tony Deverson and Graeme Kennedy (Ed.) The New Zealand Oxford Dictionary, Oxford University Press, 2005, ISBN 9780195584516
    10. ↑ Te One, Annie (2018). Mana Whenua, Mātaawaka, and Local Government: An Examination of Relationships Between Māori and Local Government in Wellington and the Hutt Valley (PDF) (PhD thesis). Австралійський національний університет. с. 192. Процитовано 13 травня 2024.
    11. ↑ Poneke. natlib.govt.nz. Процитовано 13 травня 2024.
    12. ↑ nekeneke – Te Aka Māori Dictionary. maoridictionary.co.nz (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    13. ↑ [untitled]. Maori Messenger: Te Karere Maori. с. 8 — через Papers Past. Tenei pea kua ronga nga tangata maori i te kokotinga o te ringaringa o Tako i Poneke, kahore ra nei.
    14. ↑ Wellington Waterfront History. wellingtonwaterfront.co.nz. Wellington Waterfront. Архів оригіналу за 5 квітня 2014.
    15. ↑ Colonial times. wellington.govt.nz (новозел. англ.). Wellington City Council. 19 лютого 2015. Процитовано 13 травня 2024.
    16. ↑ Māori history of the Greater Wellington region. www.gw.govt.nz. Регіональна рада Великого Веллінгтона. Процитовано 13 травня 2024.
    17. ↑ а б в г д Waitangi Tribunal. (2003). Te Whanganui a Tara me ona takiwa : report on the Wellington District. Wellington, N.Z.: Legislation Direct. ISBN 186956264X. OCLC 53261192.
    18. ↑ а б в Story: Wellington places | Wellington Harbour. teara.govt.nz. «Те Ара: Енциклопедія Нової Зеландії»[en] (англ. Te Ara: The Encyclopedia of New Zealand). Процитовано 13 травня 2024.
    19. ↑ Reid, Darren (10 лютого 2015). Muaūpoko - Early history. «Те Ара: Енциклопедія Нової Зеландії». Процитовано 13 травня 2024.
    20. ↑ Maclean, Chris (15 червня 2008). Wellington. «Те Ара: Енциклопедія Нової Зеландії». Процитовано 16 серпня 2008.
    21. ↑ Wellington Waterfront Reclamation. wellingtonwaterfront.co.nz. Wellington Waterfront.
    22. ↑ «He korero mo nga Taniwha o Te Whanganui-Tara». Wellington City Libraries.
    23. ↑ Grace, Wiremu. «Ngake and Whātaitai the taniwha of Wellington harbour». New Zealand Ministry of Education.
    24. ↑ Fill, Barbara; Astwood, Karen (2012). Registration Report for a Historic Area: Wellington Harbour Board Historic Area (Volume I) (PDF). New Zealand Historic Places Trust. Архів оригіналу (PDF) за 9 лютого 2021.
    25. ↑ Wellington, Victoria University of (31 серпня 2016). Victoria's Māori name. Університет Вікторії, Веллінгтон (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    26. ↑ A. H. McLintock, (editor). Port Nicholson (Wellington Harbour), An Encyclopaedia of New Zealand, published 1966. ISBN 978-0-478-18451-8
    27. ↑ Fault line could run under capital. RNZ (новозел. англ.). 8 жовтня 2014. Процитовано 22 січня 2024.
    28. ↑ Best, Elsdon (1923). Miramar Island and its History: How Motu-kairangi was discovered and settled by Polynesians, and how, in Times long past, it became Miramar Peninsula. Transactions and Proceedings of the Royal Society of New Zealand. 54: 779—791 — через Paperspast.
    29. ↑ Pillans, Brad; Huber, Phil (May 1992). Earthquakes and uplift history of Miramar Peninsula, Wellington (PDF). Earthquake Commission. Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2021. Процитовано 13 травня 2024.
    30. ↑ Moore, P R; McFadgen, B G (1978). Excavation Of A Shell Midden At Turakirae Head, Near Wellington, And A Date For The Haowhenua Earthquake Of Maori Tradition. Journal of the Polynesian Society. с. 253—256. Архів оригіналу за 8 листопада 2022. Процитовано 13 травня 2024.
    31. ↑ Goff, J R; Chague-Goff, C (2001). Catastrophic events in New Zealand coastal environments (PDF). Department of Conservation. с. 6—7. Процитовано 13 травня 2024.
    32. ↑ Editorial, Daily Southern Cross| volume=XII| issue=804, 13 March 1855, Page 2
    33. ↑ Extraordinary tidal wave. Wellington Independent. 18 серпня 1868 — через Papers Past.
    34. ↑ Tidal wave on the New Zealand coast. 11 листопада 1877 — через Papers Past.
    35. ↑ Waiwhetu Aquifer. Регіональна рада Великого Веллінгтона. Архів оригіналу за 7 травня 2023. Процитовано 15 травня 2024.
    36. ↑ а б в Ballance, Alison (30 червня 2017). The science of a water aquifer. RNZ (новозел. англ.). Архів оригіналу за 14 квітня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    37. ↑ Edwards, Laurence; Blakemore, Rob (2018). The Battle of Waterloo [Conference paper]. Wellington, New Zealand: Wellington Water. Архів оригіналу за 19 лютого 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    38. ↑ а б Harding, Steven James (August 2000). The Characteristics of the Waiwhetu Artesian Aquifer beneath Wellington Harbour including the Spatial Distribution and Causes of Submarine Spring Discharge [thesis] (PDF). Victoria University, Wellington, New Zealand. Архів (PDF) оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 13 травня 2024.
    39. ↑ а б Gyopari, Mark (June 2014). Lower Hutt Aquifer Model Revision (HAM3): Sustainable Management of the Waiwhetu Aquifer [report] (PDF). New Zealand: Institute of Environmental Science & Research Ltd. Архів (PDF) оригіналу за 19 квітня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    40. ↑ McConchie, Jack, ред. (2000). Dynamic Wellington: A contemporary synthesis and explanation of Wellington. Wellington, New Zealand: Інститут географії, Університету Вікторії, Веллінгтон. ISBN 0475110560.
    41. ↑ Wellington Harbour Bores – Exploratory Drilling Findings : Water New Zealand. www.waternz.org.nz. Архів оригіналу за 23 квітня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    42. ↑ MacLeod, Andy (2013). A guide to surfcasting around Wellington. The Fishing Website. Процитовано 13 травня 2024.
    43. ↑ O'Brien, Jim (April 2017). Slide-baiting for kingfish. The Fishing Website.
    44. ↑ Burgess, Allan (17 листопада 2014). Spotty – Notolabrus celidotus – One of the easiest species to catch!. Fishingmag.co.nz (амер.). Процитовано 13 травня 2024.
    45. ↑ Desmarais, Felix (3 грудня 2018). Docile eagle rays spotted swimming in Wellington's Whairepo lagoon. Stuff (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    46. ↑ Eagle Rays – An Inner City Wildlife Spectacle. RNZ (новозел. англ.). 3 березня 2015. Процитовано 13 травня 2024.
    47. ↑ What will I see underwater in Wellington?. Dive HQ Wellington (амер.). 20 травня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    48. ↑ A curious incident. Wairarapa Daily Times. 31 жовтня 1895 — через Papers Past.
    49. ↑ Fight with an octopus. Dominion. 30 січня 1917 — через Papers Past.
    50. ↑ A huge octopus. New Zealand Times. 18 червня 1925 — через Papers Past.
    51. ↑ 'Harmless' sharks spotted in Wellington Harbour. RNZ (новозел. англ.). 16 січня 2018. Процитовано 13 травня 2024.
    52. ↑ Great white sightings 'seasonal'. NZ Herald (новозел. англ.). 29 вересня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    53. ↑ Trapped shark guided to freedom. RNZ (новозел. англ.). 10 квітня 2015. Процитовано 13 травня 2024.
    54. ↑ Phillipps, W J (April 1948). Fishes taken in Wellington Harbour (PDF). Pacific Science. 2 (2): 128—130.
    55. ↑ Wonderful Whale-ington [factsheet] (PDF). Department of Conservation. March 2001.
    56. ↑ Hunt, Tom (26 липня 2023). Southern right whale spotted in Wellington Harbour. Stuff (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    57. ↑ Chin, Frances (11 червня 2023). Multiple whale sightings around Wellington, locals delighted. Stuff (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    58. ↑ Pariwhero/Red Rocks, Wellington на сайті Topomap.co.nz М: 1:50,000 map, (англ.)
    59. ↑ Red Rocks Coastal Walk. Wellington City Council (новозел. англ.). 1 серпня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    60. ↑ а б Seals show up on Wellington train tracks, a beach and a porch. RNZ (новозел. англ.). 27 вересня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    61. ↑ Owha and her friends awarded citizenship. NIWA (англ.). 27 травня 2019. Процитовано 13 травня 2024.
    62. ↑ Crabeater seals and their mysterious attraction to the Hutt River (the sequel). Te Papa’s Blog (новозел. англ.). 23 липня 2019. Процитовано 13 травня 2024.
    63. ↑ Sea Elephant remains on Oriental Bay beach. Press. 27 листопада 1962 — через Papers Past.
    64. ↑ Native animals. Wellington City Council (новозел. англ.). 1 травня 2023. Процитовано 13 травня 2024.
    65. ↑ Kau Bay, Wellington на сайті Topomap.co.nz М: 1:50,000 map, (англ.)
    66. ↑ 2020/12/12 Monitoring Kelp – adventure360.co.nz. adventure360.co.nz. Процитовано 13 травня 2024.
    67. ↑ Green, Kate (3 червня 2022). As the climate warms, Wellington's underwater forests are in trouble. Stuff (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    68. ↑ Project Baseline Wellington – Marine Citizen Science. The Decade of Ocean Science for Sustainable Development (новозел. англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    69. ↑ а б McArthur, Nikki (10 червня 2022). State and trends in the indigenous bird values of the Wellington City coastline [report] (PDF). Регіональна рада Великого Веллінгтона.
    70. ↑ Ballance, Alison (4 червня 2019). Successful new seabird colony on Matiu Somes Island. RNZ (новозел. англ.). Архів оригіналу за 5 грудня 2022. Процитовано 13 травня 2024.
    71. ↑ а б Te Whanganui–a-Tara / Wellington Harbour monitoring. Регіональна рада Великого Веллінгтона. 2021. Процитовано 13 травня 2024.
    72. ↑ High levels of sediment and toxic contamination in Wellington Harbour. Wellington Scoop (англ.). 3 червня 2022. Процитовано 13 травня 2024.
    73. ↑ NIWA (2008). Targeted surveillance for nonindigenous marine species in New Zealand: Design report for Wellington. Wellington, New Zealand: Ministry of Agriculture and Forestry. ISBN 978-1-77665-997-5.
    74. ↑ а б CuriousCity: What lurks beneath Wellington Harbour. Stuff (англ.). 22 січня 2017. Процитовано 13 травня 2024.
    75. ↑ Troup, Christina (12 червня 2006). Marine invaders – Invasive marine algae and plants in New Zealand. Te Ara. Процитовано 13 травня 2024.
    76. ↑ Huge haul of rubbish collected in clean-up of Wellington marina. 1 News (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    77. ↑ Wellington divers help clean up rubbish from sea. Newshub (англ.). Процитовано 13 травня 2024.
    78. ↑ Centreport Continues its Big Ship Agenda. centreport.co.nz. Centreport. Архів оригіналу за 7 квітня 2014. Процитовано 2 травня 2024.
    79. ↑ Glover, Denis (1974). Wellington Harbour. The Catspaw Press.
    80. ↑ Big weather : poems of Wellington [catalogue record]. National Library of New Zealand. Процитовано 13 травня 2024.
    81. ↑ Poetry for review. Otago Daily Times Online News (англ.). 24 жовтня 2009. Процитовано 13 травня 2024.
    82. ↑ McCrystal, John (8 травня 2017). Wellington Waterfront: where writers' words are cast. AA Traveller. Процитовано 13 травня 2024.
    83. ↑ Wellington Writers Walk. Collabcubed. 17 квітня 2013. Процитовано 13 травня 2024.
    84. ↑ Wellington Writers Walk. STQRY. Процитовано 13 травня 2024.
    85. ↑ Wellington Writers Walk. NZ Places: explore the cultural landscape. Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 13 травня 2024.

    Посилання

    Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!