Вацлав Борови

Вацлав Борови
Wacław Borowy
Вацлав Борови, 1929
Народився	19 травня 1890(1890-05-19) Лодзь, Петроковська губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія
Помер	16 жовтня 1950(1950-10-16) (60 років) Варшава, Польська Народна Республіка
Поховання	Повонзківський цвинтар
Країна	Республіка Польща
Діяльність	літературознавець, літературний критик, викладач
Alma mater	Яґеллонський університет
Знання мов	польська[1]
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Вацлав Борови (пол. Wacław Borowy; псевдоніми: Петро Шари (Piotr Szary), Титвілов (Titwillow); нар. 19 травня 1890, Тушинок, біля Лодзі — пом. 16 жовтня 1950, Варшава) — польський літературознавець, літературний критик, професор Варшавського Університету.

Життєпис

Вацлав Борови народився 19 травня 1890 року в селищі Тушинек (пол. Tuszynek) недалеко від Лодзі, за часів Польського Королівства у складі Російської імперії. 1908 року закінчив Гімназію імені генерала Павла Хжановського (пол. Gimnazjum gen. Pawła Chrzanowskiego)^[2], нині XVIII ліцей імені Яна Замойського (пол. XVIII Liceum Ogólnokształcące im. Jana Zamoyskiego) у Варшаві. Того ж року вступив до Львівського університету, а 1909—1913 рр. продовжив навчання в Яґеллонському університеті на філологічному факультеті. 1914 року Вацлав Борови отримав звання доктора за монографію про білорусько-польського письменника Іґнаци Ходзько.

1916—1919 рр. працював у бібліотеці Варшавського наукового товариства, згодом перейшов на службу в Державний архів (пол. Archiwum Akt Dawnych). Одночасно викладав польську мову в гімназіях Варшави^[3][4]. Від 1920 року Вацлав Борови працює старшим бібліотекарем у Бібліотеці Варшавського університету. 1928 року перейшов на службу референтом Департаменту культури й мистецтва при Міністерстві релігійних конфесій та просвітництва (пол. Ministerstwo Wyznań Religijnych i Oświaty Publicznej) — центрального органу урядової адміністрації Польської Республіки (1918—1939). 1930—1935 рр. перебував у Лондоні як доцент катедри польської літератури в Школі слов′янської і східноєвропейської освіти (англ. School of Slavonic and East European Studies).

1936 року повернувся до Польщі. Вацлав Борови продовжив педагогічну діяльність у Варшавському університеті. Одночасно був призначений директором Бібліотеки Варшавського університету. Від 24 липня 1938 року очолив катедру історії польської літератури (пол. I Katedra Historii Literatury Polskiej) гуманітарного факультету Варшавського університету^[5].

Завдяки наполегливій праці Вацлава Борови Бібліотека Варшавського університету набула сучасного вигляду й стала найбільшим науковим зібранням книжкового фонду Польщі. Також він сприяв систематизації та каталогізації видань.

Приватна колекція книг Вацлава Борови налічує близько 6 тисяч томів, що зберігаються у фондах з історії польської літератури в Любленському католицькому університеті імені Іоанна Павла ІІ (KUL).

Вацлав Борови помер 16 жовтня 1950 року у Варшаві. Похований на Повонзківському цвинтарі^[6].

Наукова діяльність

У період німецької окупації під керівництвом Вацлава Борови було розроблено й опубліковано в Лондоні та Нью-Йорку видання про польську культуру «Нацизм у культурі Польщі» (пол. The Nazi Kultur in Poland).

Вацлав Борови досліджував історію літератури польського просвітництва, романтизму і позитивізму. Вивчав, зокрема, літературні твори польських письменників за часів правління (1764—1795) останнього короля Польського й великого князя Литовського — Станіслава-Августа Понятовського. Дослідив й упорядкував твори видатних митців, таких як Гілберт Кіт Честертон, Ігнаци Ходзько, Адольф Дигасінський, Ян Кохановський, Адам Міцкевич, Леопольд Стафф, Стефан Жеромський. Обґрунтував, вперше в Польщі, дослідження творчості американського поета, драматурга й літературного критика — Томаса Еліота. Вивчав спільні погляди польсько-англійської культури.

Відзнаки й нагороди

• Премія від Польського товариства видавців (1935)
• Премія Міністерства релігії та освіти (1937)
• Золотий Лавр "Польської академії літератури (1937)
• Державна літературна премія (1937)
• Орден «Незалежності» (1932)
• Золотий Хрест Заслуги (за видатні надбання у сфері культури Польщі, 15 червня 1946 р.)
• Орден Відродження Польщі

Ушанування пам′яті

• 16 жовтня 1990 року — з нагоди 40-річчя від дня смерті Вацлава Борови присвоєно його ім′я Бібліотеці інституту польської літератури^[7].
• Від 22 лютого 1980 року — на честь Вацлава Борови названа одна з вулиць району Бемово у Варшаві^[8].
• 2005 року — у польському видавництві «Norbertinum» вийшла книга Анджея Бірнадського присвячена діяльності літературознавця «Прихований митець. Про Вацлава Борови 1890—1950» (пол. Zatajony artysta. O Wacławie Borowym 1890—1950). ​ISBN 978-83-7222-242-8.

Вибрані твори

• Дзяди Міцкевича у 2 частинах (пол. Dziadów Mickiewicza, 1920)
• Елегія та інші літературні й суспільні твори Жеромського (пол. Elegie i inne pisma literackie i społeczne Żeromskiego, 1928)
• Від Кохановського до Стаффа. Антологія польської лірики (пол. Od Kochanowskiego do Staffa. Antologia liryki polskiej, 1930).

Публікації:

• Відлуння Шекспіра в «Anhellim» (пол. Echo Szekspira w „Anhellim”, 1918)
• Ванни й «Листопадова ніч» Виспянського (пол. Łazienki a „Noc Listopadowa” Wyspiańskiego, 1918)
• Про вплив і залежність у літературі (пол. O wpływach i zależnościach w literaturze, 1921)
• З досліджень Фредро (пол. Ze studiów nad Fredrą, 1921)
• Бой як перекладач (пол. Boy jako tłumacz, 1922)
• Відновлені колекції малюнків і графіки в Бібліотеці Варшавського університету (пол. Odzyskane zbiory rękopisów i grafiki w Bibliotece Uniwersyteckiej w Warszawie, у співавторстві з Зиґмунтем Батовським, 1925)
• Ян Каспрович (пол. Jan Kasprowicz, 1926)
• Гілберт Кіт Честертон (пол. Gilbert Keith Chesterton, 1929)
• Т. С. Еліот як літературний критик і теоретик (пол. T.S. Eliot jako krytyk literacki i teoretyk tradycji, 1934—1935)
• Пошук нового Парсіфаля. Поезія Т. З. Еліота (пол. Wędrówka nowego Parsifala. Poezja T.S. Eliota, 1936)
• Про польську поезію XVIII століття (пол. O poezji polskiej w wieku XVIII, 1948)
• Про поезії Міцкевича (пол. O poezji Mickiewicza, 1958, 2 томи)
• Про Норвіда (пол. O Norwidzie, 1960)
• Про Жеромського (пол. O Żeromskim, 1960)

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Późniejsze nazwy szkoły: od 30.06.1915 do 10.11.1918 Gimnazjum Towarzystwa Szkoły Maurycego hr. Zamoyskiego, od 10.11.1918 Gimnazjum Towarzystwa im. Jana Zamoyskiego (za: Smolna 30. Gimnazjum im. Jana Zamoyskiego Warszawa: PIW, 1989: 21 i 23).
3. Za: Smolna 30. Gimnazjum im. Jana Zamoyskiego Warszawa: PIW, 1989. Spis profesorów Gimnazjum na s. 316. W czasie gdy Wacław Borowy był jej uczniem, szkoła nosiła nazwę Gimnazjum gen. Pawła Chrzanowskiego.
4. Szkoła im. Stanisława Staszica w Warszawie 1906-1950
5. Ruch służbowy. Nr 9. 10 września 1938: 360. Архів оригіналу за 30 квітня 2019. Процитовано 24 лютого 2020.
6. https://cmentarze.um.warszawa.pl/pomnik.aspx?pom_id=45734. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 24 лютого 2020.
7. Biblioteka im. Wacława Borowego. www.bilp.uw.edu.pl. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 24 лютого 2020.
8. Uchwała nr 60 Rady Narodowej Miasta Stołecznego Warszawy z dnia 22 lutego 1980 r. w sprawie nadania nazw ulicom, "Dziennik Urzędowy Rady Narodowej m.st. Warszawy, Warszawa, dnia 29 czerwca 1980 r., nr 8, poz. 6, s. 2.

Джерела й література

• Biogramy uczonych polskich, Część I: Nauki społeczne, zeszyt 1: A-J, Wrocław 1983
• Smolna 30. Gimnazjum im. Jana Zamoyskiego Warszawa: PIW, 1989.
• Andrzej Biernacki, Zatajony artysta. O Wacławie Borowym 1890-1950 (Norbertinum 2005, ​ISBN 978-83-7222-242-8​)
• Szkoła im. Stanisława Staszica w Warszawie 1906-1950. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1988, s. 141, 485. ISBN 83-06-01691-2.

Посилання

• Бібліотека імені Вацлава Борови [Архівовано 26 січня 2020 у Wayback Machine.]
• Вацлав Борови [Архівовано 24 лютого 2020 у Wayback Machine.] на сайті Internetowa encyklopedia PWN