Микита Кімович Василенко (нар. 19 червня (за іншими даними — 19 липня[1][2]) 1956, Суми[3]) — український журналіст, журналістикознавець, педагог, письменник, професор (2012), доктор філологічних наук (2007), кандидат філософських наук (1994). Фахівець з інформаційних жанрів, репортер. Член політради партії «Союз лівих сил», забороненої в Україні після російського вторгнення 2022 року[4][5][6], сепаратист. Неодноразово звинувачений в підтримці агресора, сексизмі.
Народився в сім'ї відомого українського танцюриста, хореографа, мистецтвознавця Кіма Василенка.[3]
Після закінчення університету був на журналістській роботі в МВС УРСР, у 1981—1984 — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (Київ). У Київському університеті імені Тараса Шевченка — з 1984 року: працював в Інституті журналістики на кафедрі періодичної преси (на посаді асистента, з 1990 — доцент, з 2012 — професор), після реорганізації останньої 2024 року — на кафедрі друкованих медіа та історії журналістики.
Захистив кандидатську дисертацію “Соціальні чинники морального виховання особистості в колективі” (1983, рос. мовою), докторську “Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі” (2007).[1]
Спеціалізувався на вивченні та викладанні жанрів у пресі (інформаційна й аналітичні групи), розвитку репортажу в українській та зарубіжній періодиці. Вважається фахівцем із професійної етики та журналістського розслідування.
Видавець «Студентської газети», журналу «ЕКО», газет «Волонтер», «Газета киян», «Солдат» (останню видає з 2022 року, на прямі запитання про джерело фінансування «єдиної військової газети в країні» М. К. Василенко не дає відповідей, кажучи про «масу інвесторів»[7]).
27 грудня 2024 року КНУ ім. Шевченка розірвав із Василенком контракт, пояснивши це тим, що він порушив умови контракту й загальні етичні стандарти.[8][9] Раніше за розірвання контракту одностайно проголосували Вчена рада Навчально-наукового інституту журналістики та Вчена рада КНУ, а Етична комісія при Вченій раді університету знайшла у висловлюваннях викладача ознаки порушення Етичного кодексу Університету. Підставою для розірвання контракту стало винесення Василенкові другої догани впродовж року.[10][11]
Автор понад 150 наукових праць, серед яких:
Автор п'яти прозових книжок: повістей «Кам'яна чума» (1990), «Марта і смерть» (1991), «Останній полковник» (2006), історичного роману у 2-х томах «Війна з готами» (2021; усі — Харків, дві останні — рос. мовою) та ін.
Одружений, має трьох дітей.[12]. Батько Ксенії Василенко (Соні Кошкіної), шеф-редактора газети Лівий Берег.
На початку 2024 року студенти Інституту журналістики КНУ зверталися із закликом звільнити Василенка через його сексистські та проросійські висловлювання. Понад 170 студентів підписали колективне звернення до адміністрації університету з вимогою вжити заходів щодо викладача, але належної реакції не було[13].
1 лютого 2022 року на сайті Президента України була опублікована російськомовна петиція, автор якої вимагав провести «денацифікацію» та припинити узурпацію влади в країні. При цьому у заголовок петиції та її текст були винесені цитати Василенка з його інтерв'ю проросійському телеканалу News One, що РФ начебто не збиралася нападати на Україну, оскільки їй не потрібні «найбрудніше місто в світі — Київ», спустошена країна та бунтівне населення[14].
Василенко неодноразово ставав фігурантом скандалів із студентами Навчально-наукового інституту журналістики КНУ, де він працював викладачем. 2015 року він образив колишню студентку, яка критикувала корумпованість та агресивну поведінку викладацького складу закладу, назвавши її «дурепою»[15]. Тодішній директор інституту Володимир Різун назвав поведінку Василенка «аморальною», однак не вжив щодо нього жодних санкцій. При цьому, позицію колишньої студентки він також назвав аморальною і підступною та заявив, що не може детально розбиратися в ситуації, оскільки перебуває у відпустці.[16]
У січні 2024 року студенти висунули керівництву Інституту вимогу про звільнення Василенка через проросійські та сексистські висловлення, і звернулися до Уповноваженого Верховної ради з прав людини Дмитра Лубінця. У зверненні було прцитовано такі висловлювання Василенка: «Жінки можуть чогось досягнути у чотири способи: чоловік, коханець, батько, брат» та «Я проти того, щоб всі мали права, особливо жінки»[17][18][19].
Також у зверненні йшлося про сексуальні домагання Василенка до студентку, якій він погрожував у разі незгоди знищенням її кар'єрних перспектив. Під час розгляду справи обговорювався відеозапис лекції, де Василенко радив студентам долучатися до партії ОПЗЖ, оскільки там існує «сильний відділ роботи з молоддю»[20]. У підсумку Інститут виніс Василенку догану, залишив його на посаді[19].
Василенко стверджував, що нібито покинув проросійську партію Союз лівих сил до її заборони, у 2014-2015 роках, через «корупцію і порушення партійної етики». Однак видання Бабель у розслідуванні довело, що після "виходу" Василенко брав участь у з'їзді партії[21]. Також видання зазначило, що У 2018—2022 роках Василенко регулярно зʼявлявся на ютуб-каналі проросійського пропагандиста Анатолія Шарія, у токшоу на телеканалах Віктора Медведчука ZIK, NewsOne, «112 Україна» і на каналі «Наш», що належав Євгенію Мураєву. На ці телеканали Рада нацбезпеки та оборони наклала санкції у 2022 році[21].
У середині 2024 року низка російських медіа опублікувала інтерв'ю з Василенком.
Наприкінці грудня 2024 року Василенко в інтерв'ю YouTube-каналові Олександра Шелеста (блокування цього каналу розглядає Центр протидії дезінформації при РНБОУ) заявив, що ймовірне введення в Україну «іноземних миротворців» «вирішить демографічну проблему», згадавши про «сотні тисяч голодних українок, які не встигли виїхати з тих чи інших причин, чоловіки яких або на війні уже вбиті, або покалічені» та порівнявши іноземних миротворців в Україні з німецькими військовими, від яких «народжувалися діти» після Другої світової війни.[22][23]
У відповідь на черговий скандал навколо професора Василенка омбудсман Дмитро Лубінець написав листи до Міністерства освіти й науки України та до керівництва університету і мав намір звернутися до СБУ. Студентський парламент ННІЖ КНУ виступив із заявою про бойкотування студентами адміністрації інституту до моменту звільнення М. К. Василенка. [24] Сам Василенко заявив, що у скандальному інтерв'ю він проводив паралелі із ситуацією у післявоєнній Європі, зображеній у творах культури, навівши як приклад начебто фільм із Софі Лорен, який насправді не існував[25].
{{cite web}}