Золочівський двір, Будинок Убогих — найдавніший будинок Золочева, в якому жив господар міста і околиці. Унікальна для України готична споруда з елементами ренесансу.[1]
Будинок змінював своє призначення, тому його називають також «villa regia», «Боярський двір», «Золочівський двір», «Арсенал».[2] Назва «будинок убогих» закріпилася за ним, оскільки господар міста утримував старців при цьому дворі.[3] Наразі має назву Монастир Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста.
Збудований як фортифікаційно укріплена кам'яна споруда з ровом та валами навколо. Згадку про цей будинок 1423 року, коли родина Кирдеїв передає двір Золочів дрогобицькому старості Янові Менжику, вважають першою згадкою про Золочів.[1]
За документами 1437, 1441 років власниками Золочівського двора були Янчинські, а в 1442—1467 роках він записаний як «villa regia» — королівський маєток.[4]
Пізніше добудовують високий двох’ярусний аттик у типових ренесансних формах. Споруда набуває ранньоренесансного вигляду двору-курії. Фрагментарно атик зберігся на двох фронтонах споруди.[4]
Господарі Золочева жили в цьому дворі, тут же містився і міський арсенал. Але після зведення Золочівського замку двір почав занепадати.
Історія цього двору свідчить, що він змінив близько десяти власників, більшість із яких судилися за нього. У 17 столітті будинок переходить у власність польської королівської родини Собєських. Оскільки в місті був замок, то й потреба у кам'яниці відпала, і Ян Собєський віддав його для потреб убогих.[1]
У 1627 році двір переходить у власність парафіяльного костелу як житло для пароха, вікарія, органіста та інших духовних осіб. Для утримання двору призначено село Єлнховичі.[3]
1868 року потрапив у власність армії, а в часи УРСР слугував складом.[1]
У незалежній Україні, незважаючи на давність споруди та її унікальність, вона не потрапила до списку національних пам'яток. Тому її піддали реконструкції, змінили конфігурацію шатрового даху, влаштували мансардні приміщення у двох рівнях, на фронтонах встановлено два хрести, що змінило оригінальний вигляд споруди. З давніх архітектурних деталей зберігся портал, складений із трьох брил вапняку та камін у сінях з гострою готичною аркою.[4]
Будинок передали 20 січня 2012 року в безоплатне користування на 49 років[4] Українській греко-католицькій церкві Воздвиження Животворящого Хреста, що провела реконструкцію та відкрила там монастир Братів Менших (францисканців).[2]