Британсько-югославські відносини (англ. United Kingdom–Yugoslavia relations, сербохорв. britansko-jugoslovenski odnosi, odnosi Velike Britanije i Jugoslavije) — історичні двосторонні відносини між Великою Британією та колишньою Югославією (як Королівством Югославія у 1918—1941 роках, так і комуністичною Югославією в 1945—1992 роках). Ще до створення Югославії в період після занепаду Османської імперії Сполучене Королівство розвивало відносини з поодинокими незалежними південнослов'янськими державами (насамперед Сербією).
Історія
Міжвоєнна доба
У Королівстві Югославія Велику Британію сприймали як дружню країну та природного союзника в європейських і міжнародних справах. Сербські еліти, зосереджені переважно у Белграді, зокрема такі їх представники, як Слободан Йованович і Богдан Богданович, вважали, що серби та британці поділяють спільні цінності.[1] Після державного перевороту Королівство Югославія вступило в Другу світову війну на боці союзників.
Друга світова війна
Протягом окупації Югославії під час Другої світової війни югославський уряд у вигнанні спочатку зовсім недовго перебував у Підмандатній Палестині, а потім тривалий час — у Лондоні.
У вересні 1943 року до югославських партизанів відрядили місію британської армії, яку очолив сер Фіцрой Маклін, а в травні 1944 року в Лондон прибула югославська місія.[2] 12 серпня 1944 року прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль та маршал Югославії Йосип Броз Тіто зустрілися в Неаполі.[2]
Післявоєнна доба
Таємна угода про відсотки, підписана між Йосифом Сталіним і Вінстоном Черчиллем про поділ Східної Європи на сфери впливу, передбачала, що Югославію буде розділено «50/50» між британським і радянським впливом.[3] у березні 1945 року Сполучене Королівство визнало новий соціалістичний уряд Югославії.[2] На перші післявоєнні роки наклала негативний відбиток югославська підтримка Демократичної армії Греції під час громадянської війни в Греції та спір навколо Вільної території Трієст. Після розколу Тіто–Сталіна 1948 року, починаючи з 1950-х років, лейбористський уряд розвинув дружні відносини з антисталіністським Союзом комуністів Югославії.[4] Міністр закордонних справ Ернест Бевін визначив британську політику після 1948 року щодо підтримання влади Тіто на плаву, водночас у 1948 році дві держави підписали свою першу торговельну угоду, а в 1949 році — угоду про націоналізовану власність.[5][2] У вересні 1952 року Федеративну Народну Республіку Югославія відвідав Ентоні Іден.[5] 1953 року, роблячи свій перший офіційний державний візит до держави Західного блоку, президент Югославії Йосип Броз Тіто відвідав Сполучене Королівство.[5] Услід за ним у Великобританію в 1955 році прибув із візитом Едвард Кардель, а в 1957 році Селвін Ллойд відвідав Белград.[2] 1958 року було підписано Конвенцію про соціальне забезпечення, 1966 року — Консульську конвенцію і угоду про технічне співробітництво, 1968 року — угоду про наукову співпрацю, а в 1969 році — угоду про скасування віз.[2] 1971 року Велика Британія була четвертим торговельним партнером Югославії після Західної Німеччини, Італії та СРСР.[2] У 1981 році обидві країни підписали Угоду про податок на прибуток.[6]
Галерея
Див. також
Примітки