|Lib=
Макси́м Ада́мович Богдано́вич (Максі́м Багдано́віч, біл. Максім Адамавіч Багдановіч; нар. 27 листопада (9 грудня) 1891(18911209), Мінськ — пом. 12 (25) травня 1917, Ялта) — білоруський поет, перекладач і літературознавець. Відомий тим що написав національний гімн Білорусі "Пагоня".
Народився у Мінську в сім'ї учителя, етнографа та історика, близького друга Максима Горького.
З 1902 року навчається у Нижегородській чоловічій гімназії.
З 1908 року — в Ярославській гімназії.
В 1909 у Максима Богдановича виявлено туберкульоз, що став хронічним.
З 1911 року по 1916 рік вчиться у Демидівському юридичному ліцеї (Ярославль).
Виховувався на зразках класики, на творах Тараса Шевченка й Івана Франка, добре знав зарубіжну літературу, особливо слов'янську.
Друкуватися почав з 1907 року білоруською мовою. За життя вийшла лише одна збірка поезій «Вінок» (біл. Вянок, Вільно, 1913).
У 1916 хронічний туберкульоз загострився. У лютому 1917 друзі поета зібрали гроші, аби він міг поїхати на лікування у Крим і підлікуватися.
Помер на лікуванні у Ялті (Україна) 25 травня 1917 року. Похований там же.[2]
Ліриці Богдановича властивий оптимізм, реалістичне відображення життя тогочасного села. У творчості Богдановича дуже помітний вплив фольклору (поеми «Стратим-лебідь», «Максим і Магдалена»). Поезії «Співак», «Лист», «У селі», оповідання «Скрипаль», літературно-критичні статті позначені глибоким розумінням суспільного значення літератури.
Творчість Максима Богдановича пройнята любов'ю і вболіванням за рідну маці Беларусь. У відомому вірші «Пагоня» («Погоня») звучить мотив жертовності за рідну землю. Показовим є вірш-передвіснік визвольних змагань БНР «Білорусь, твій народ дочекається…» (біл. Беларусь, твой народ дачакаецца)[3]:
Переклав російською мовою поезії Тараса Шевченка «Н. Костомарову», «Мені однаково, чи буду», «В неволі тяжко, хоч і волі», «А. О. Козачковському», «І небо невмите, і заспані хвилі», «Готово! Парус розпустили».
Перекладав білоруською твори Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника та інших українських класиків.
Перекладав також з інших слов'янських та європейських мов (Поль Верлен, Еміль Верхарн та ін.).
Максим Богданович цікавився історією українського народу (статті з циклу «Слов'янство»), його літературою (оглядова стаття «Образ Галичини в художній літературі», незакінчена стаття українською мовою «Забутий шлях»). Особливо велику цінність мають роботи про Тараса Шевченка («Пам'яті Т. Г. Шевченка», «Краса та сила»). Великий інтерес виявив до творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Леся Мартовича, Володимира Самійленка, Ольги Кобилянської.
Переклав російською мовою поезії Тараса Шевченка «Н. Костомарову», «Мені однаково, чи буду», «В неволі тяжко, хоч і волі», «А. О. Козачковському», «І небо невмите, і заспані хвилі», «Готово! Парус розпустили». Один з перших дослідників шевченкового віршування. Перекладав білоруською твори Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника та інших українських класиків.
Ще за життя Багдановича, у 1909 році, три його вірші українською переклав Микита Шаповал[11].
Богданович був автор статей «Краса і сила»[12] та «Пам'яті Т. Г. Шевченка»[13] опублікованих до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, в яких досліджується форма поетичних творів Шевченка, розкривається їхнє світове значення[14].