Бехіч Еркін

Бехіч Еркін
тур. Behiç Erkin
 
Ім'я при народженні: тур. Mehmet Behiç
Народження: 1876[1][2]
Константинополь, Османська імперія
Смерть: 1961[1][2]
Стамбул, Туреччина
Поховання: Ескішегір
Країна:  Туреччина
Релігія: іслам
Освіта: Турецька військова академія і Османський військовий коледжd
Партія: Республіканська народна партія
Нагороди:
орден Червоного орла Кавалер ордена Почесного легіону

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мегмед Бехіч Еркін[3] (тур. Mehmet Behiç Erkin; 5 квітня 1876(1876квітня05), Стамбул, Османська імперія — 11 листопада 1961[4][5], Стамбул, Туреччина) — турецький кадровий офіцер, перший директор (1920—1926) Турецької залізниці, державний діяч і дипломат. Був міністром громадських робіт у 1926—1928 роках, і заступником протягом трьох термінів. У 1928—1939 роках був послом Туреччини в Будапешті, а в період з серпня 1939 по серпень 1943 року — у Парижі та Віші.

Хоча стверджується, що Еркін врятував 20 000 євреїв під час Голокосту, ці заяви є необґрунтованими. У фільмі «Турецький паспорт» критикуються «спроби відбілити винуватця геноциду вірмен, зобразивши його рятівником під час Голокосту»[6][7].

Ранні роки

Народився 1876 року в Стамбулі, Османська імперія в сім'ї Джеміля Бея і Надіре Ганім. Виховувався тіткою Сайде Ганім та її чоловіком Гідаєтом-пашою[8]. 1901 року закінчив військову академію[8]. У лютому 1902 року одружився з Бехіє Ганім. У шлюбі народилася донька Решиде (1902) і двоє синів Неджит (1903) і Веджих (1904)[9].

Кар'єра

Бехіч Еркін у 1920-х роках.

Під час відрядження у Солоніки познайомився з Мустафою Кемалем Ататюрком з яким товаришував протягом решти життя[10][8]. Мустафа Кемаль Ататюрк і полковник Бехіч Бей (Еркін) відіграли вирішальну роль в успіху Дарданелльській операції, у якій брали участь як командувачі у період Першої світової війни. Еркін заслужив високу репутацію й отримав військову нагороду німецький Залізний Хрест 1 класу, яка стала у пригоді, коли йому потрібно було справити враження на німців під час окупації. Відіграв провідну роль у Турецькій війні за незалежність. Взяв прізвище «Еркін» після ухвалення закону про прізвища. Воно означає «вільна людина».

Під час геноциду вірмен допоміг організувати депортацію вірменських залізничників[6].

У Франції

1939 року тодішній президент Ісмет Іненю запропонував посаду посла у Франції або Німеччині. Він обрав Францію.

Згідно з переписом, проведеним французькою владою під керівництвом німецької армії восени 1940 року, 3381 із 113 467 євреїв старше 15 років, які проживали в Парижі та мали французьке громадянство, були турецького походження. Загальна чисельність турецьких євреїв оцінювалася в п'ять тисяч осіб, з врахуванням осіб до 15 років. Вчені підрахували перебування приблизно десяти тисяч євреїв турецького походження у Франції у той час[11].

Еркін отримав наказ не репатріювати велику кількість турецьких євреїв на їхню батьківщину, і, за словами історика Марка Девіда Беєра, «зіграв роль у перешкоджанні переважній більшості турецьких євреїв у нацистській Європі знайти безпечне місце»[6]. Існує одна підтверджена інформація про турецького дипломата, який пропонував посвідчення особи нетурецьким євреям з гуманітарних міркувань. Еркін повідомив про цю «неналежну поведінку» в МЗС Туреччини[6].

У серпні 1943 року пішов у відставку та повернувся до Стамбула. 1958 року закінчив мемуари (видані 2010 року). Помер 11 листопада 1961 року. За його бажанням, похований у дворі біля колійного посту на станції Енверіє в Ескішехірі, де він почав свою кар'єру чотири десятиліття тому. 2022 року на його честь названо нове депо метро в Умраніє, Стамбул[12].

В літературі

Могила Еркіна

1958 року завершив 900-сторінкові мемуари, які вийшли друком 2010 року завдяки Турецькому історичному товариству. Його онук використав мемуари як основу для власного дослідження життя свого діда[13]. У 2007 році Емір Ківірджик, онук Еркіна, опублікував розповідь «Посол» про перебування Еркіна у Франції[14]. Історик Марк Баєр описує книгу як агіографію[6].

Зусилля Еркіна щодо порятунку турецьких євреїв були сильно перебільшені. Історик Корінна Ґутштадт виявила, що кількість врятованих євреїв становила лише 114, а не тисячі, як стверджували інші біографії. Крім того, згідно з тією ж статтею, кількість євреїв, яких німецька влада ідентифікувала як можливих громадян Туреччини, становила 3036, тож кількість людей, яких врятував Еркін, очевидно складає невелику частину від загальної кількості[15][6].

Праведник народів світу

У квітні 2007 року ізраїльська асоціація євреїв з Туреччини подала заявку на включення Еркіна до числа праведників народів світу[16]. Заявники, в основному ізраїльтяни з Туреччини, розшукують свідків, які б допомогли задокументувати участь Еркіна у порятунку[17].

Примітки

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #136055281 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ TBMM Albümü 1. Cilt (1920-1950) (PDF).
  4. ↑ Finkel, Caroline (2005). Osman's Dream. Basic Books. с. 57. The city's Byzantine name, rendered in Turkish as Konstantiniyye... Istanbul was only adopted as the city's official name in 1930.
  5. ↑ 04.HÜKÜMET ÜYELERİ.
  6. ↑ а б в г д е Baer, Marc D. (2020). Sultanic Saviors and Tolerant Turks: Writing Ottoman Jewish History, Denying the Armenian Genocide. Indiana University Press. с. 203—205. ISBN 978-0-253-04542-3.
  7. ↑ Üngör, Uğur Ümit. Üngör on Burak Arliel, 'The Turkish Passport'. H-Net. Процитовано 25 грудня 2020.
  8. ↑ а б в Dilaver Dinç, Behiç Erkin ve Demiryollarının Kuruluşu, Ankara Üniversitesi Türk İnkılap Tarihi Enstitüsü Yüksek Lisans Tezi, Ankara 2009" (PDF). web.archive.org. Процитовано 30 листопада 2024.
  9. ↑ Fulya Çelik, Emir Kıvırcık'ın "Büyükelçi" ve Elie Wiesel'in "Gece" adlı eserlerine yansıyan antisemitik ögeler: bir imgebilim çalışması, Eskişehir Osmangazi Üniversitesi Sosyal Bilimler Enstitüsü Yüksek Lisans Tezi, Eskişehir, 2014 (PDF). [Архівовано 2015-02-20 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Mango, Andrew (2002). Atatürk: The Biography of the Founder of Modern Turkey. The Overlook Press. ISBN 1-58567-334-X.
  11. ↑ Adler, Jacques (1987). The Jews of Paris and the Final Solution. Oxford University Press. ISBN 0-19-504306-5.
  12. ↑ İBB, DEMİRYOLLARININ ÖNCÜSÜ BEHİÇ ERKİN'İN ADINI YAŞATTI. İstanbul Büyükşehir Belediyesi. Процитовано 24 Kasım 2022. [Архівовано 2022-11-24 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Emin Çölaşan (16 лютого 2007). Bir ibret belgesi [An exemplary document]. Hürriyet (тур.).
  14. ↑ ÇÖLAŞAN, Emin (16 лютого 2007). Bir ibret belgesi. www.hurriyet.com.tr (тур.). Процитовано 30 листопада 2024.
  15. ↑ Ayşe Hür, Taraf (16 грудня 2007). 'Türk Schindleri' efsaneleri [Legend of the turk Schindler] (тур.). Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 14 серпня 2014. [Архівовано 2014-08-14 у Wayback Machine.]
  16. ↑ L'ambassadeur de Turquie durant la Guerre postule à titre posthume au titre de Juste parmi les Nations [The Ambassador of Turkey during the War is proposed for a posthumous title of the Righteous among the Nations]. Israel Valley Site Officiel de la Chambre de Commerce France Israël (фр.). 4 квітня 2007. Архів оригіналу за 13 липня 2011. Процитовано 27 грудня 2007. [Архівовано 2011-07-13 у Wayback Machine.]
  17. ↑ İsrailli Türkler kurtarıcıları için tanık arıyorlar [The Turks of Israel seek witnesses for their savior]. Haber 7 (тур.). 12 серпня 2008. Архів оригіналу за 7 березня 2011. [Архівовано 2011-03-07 у Wayback Machine.]

Посилання

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!