Сільськогосподарські артілі почали масово виникати в УСРР наприкінці 1917 — на початку 1918 року та особливо упродовж 1920-х рр. 7 червня 1924 Народний комісаріат землеробства УСРР зареєстрував «Типовий статут трудової сільськогосподарської артілі». Сільськогосподарська артіль мала права юридичної особи. Упродовж 1922—29 сільськогосподарська артіль належала до системи сільськогосподарської кооперації. Наприкінці 1927 року в УСРР із 6316 колективних господарств 2180 були артілями. На початку 1930 року така форма колективного господарства визнана основною. Її організаційно-господарські принципи викладені у «Зразковому статуті сільськогосподарської артілі» від 1 березня 1930.[1] Згідно зі статутом, усі землі членів артілі «зливалися в єдиний земельний клин», а вся земля (крім городів та садів), робоча й товарно-продуктивна худоба, реманент, насіннєві запаси, фуражні фонди для утримання худоби усуспільнювалися. В особистому господарстві членів артілі залишалися лише одна корова, дрібна худоба та присадибна ділянка (від 0,25 до 0,50 га). Статут сільськогосподарської артілі 17 лютого 1935 визнав її землі «загальнонародною державною власністю».
Примітки
Література
- Коллективизация сельского хозяйства: Важнейшие постановления Коммунистической партии и Советского правительства 1927—1935. М., 1957;
- Витанович І. Історія українського кооперативного руху. Нью-Йорк, 1964; Історія колективізації і сільського господарства Української РСР, т. 2. К., 1965.
Джерела
