PROFILBARU.COM

Анрі Етьєн Сент-Клер Девіль
Анрі Етьєн Сент-Клер Девіль
фр. Henri Sainte-Claire Deville
Народився	11 березня 1818; Сент-Томас, Данська Вест-Індія, Данія
Помер	1 липня 1881[…] (63 роки); Булонь-Біянкур
Поховання	Пер-Лашез
Країна	Франція
Діяльність	хімік, професор
Alma mater	Колеж Станіслава в Парижі, Колеж-ліцей Жака Декураd, Факультет медицини, Парижd і факультет природничих наук Паризького університетуd
Відомі учні	Henri Debrayd і Луї Джозеф Труст
Знання мов	французька
Заклад	Університет Франш-Контеd, Вища нормальна школа і факультет природничих наук Паризького університетуd
Членство	Паризьке філоматичне товариствоd, Французька академія наук, Угорська академія наук, Société Ramondd, Петербурзька академія наук, Російська академія наук, Прусська академія наук і Académie des sciences, belles-lettres et arts de Besançon et de Franche-Comtéd
Рід	Sainte-Claire Deville[d]
Брати, сестри	Charles Joseph Sainte-Claire Devilled
У шлюбі з	Cécile Girod de l'Aind
Діти	Charles Étienne Sainte-Claire Devilled
Нагороди
	;
	; ; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Девіль (значення).

Анрі Етьєн Сент-Клер Девіль (фр. Henri Étienne Sainte-Claire Deville), (11 березня 1818, — 1 липня 1881,) — французький хімік, професор Сорбонни, член Французької академії наук. 1854 року розробив перший промисловий спосіб отримання алюмінію, в 1855—1859 роках — кілька методів очистки платини, з 1857 досліджував термічну дисоціацію. 1872 роre приготував сплав платини та іридію, з якого 1889 року був виготовлений перший еталон метра (зараз не використовується) та еталон кілограма, який використовується й дотепер.

Життєпис

Анрі Девіль народився 11 березня 1818 року на острові Сент-Томас у данській Вест-Індії, де його батько, судновласник, був французьким консулом. У десятирічному віці Анрі разом із старшим на чотири роки братом Шарлем покинули батьківський дім і відправилися в Європу, в Париж, щоб здобути освіту. У Парижі він з братом навчався в коледжі Sainte-Barbe. Після навчання в коледжі Анрі продовжив здобувати освіту в Паризькому факультеті наук, де вивчав медицину, а також захопився хімією, слухаючи курси хіміка Луї Жака Тенара. У своїй першій лабораторії на горищі він проводив дослідження скипидару, який став темою його дисертації, і Толуанського бальзаму.^[7]

1841 року Девіль відкрив толуол.^[8] 1844 року отримав два докторські ступені, один з медицини та інший з природничих наук, і його призначили організувати новий природничий факультет у Безансоні, де він виконував обов'язки декана та професора хімії з 1845 по 1851 рік. Там він розробив новий процес аналізу води з річки Ду, виділив безводну азотну кислоту шляхом пропускання хлору над нітратом срібла. Це відкриття принесло йому першу славу в європейському науковому світі. Після повернення до Парижу 1951 року, у віці 33 років його призначили викладачем хімії у Вищій нормальній школі, де він замінив Антуан-Жерома Балара. 1859 року він став професором Сорбонни.

Родина

Батьки Анрі Девіля: Луї-Жозеф Сент-Клер Девіль (1779 — 1825) і Шарлотта Дювів'є де Фонтеней. Анрі мав двох братів ( Луї Жозефа, Шарля Жозефа) та дві сестри (Марі Луїза, Марі Роуз). Одружився 1842 року з Сесіль Жирод де л'Ен (1821-1919), з якою у щасливому шлюбі виховали п'ять синів: Генрі Фелікса (директор державних підприємств), Еміля Луї (інженер), Жоржа (підполковник піхоти), Шарля Фелікса (підполковника кавалерії), Шарля Етьєна (генерал майора).

Анрі Етьєн Сент-Клер Девіль помер 1 липня 1881 року в Булонь-сюр-Сен. Похований у Парижі на цвинтарі Пер-Лашез.

Науково-виробнича діяльність

Виробництво алюмінію

Під час викладання у Вищій нормальній школі Анрі Девіль досліджував властивості кремнію, магнію та алюмінію. Для отримання алюмінію він повторив експеримент Фрідріха Велера, якому вдалося виготовити мізерну кількість алюмінію відновним методом Берцеліуса, змішуючи хлорид алюмінію з металічним калієм. Продуктивність методу зросла, коли Девіль замінив калій натрієм, проте, натрій мав більшу вартість. У ході тривалих й напружених досліджень метод був удосконалений спочатку змішуванням хлоридів натрію та алюмінію, пізніше, застосувавши кріоліт — ${\ce {Na3AlF6}}$ . 1854 року Анрі Девіль зробив перше повідомлення про виробництво алюмінію на засіданні Французької академії наук, а 18 липня 1855 року в заводських умовах за цим удосконаленим методом був отриманий перший зливок алюмінію. За один виробничий цикл отримували зливки масою 6 — 8 кг. Попри удосконалення процесу вартість алюмінію на багато перевищувала вартість золота: 30 000 франків за кілограм. Із першого зливка була виготовлена медаль, за наполяганням Девіля з іменем Велера і роком отримання ним алюмінію — 1827, яку урочисто вручили Велеру на засіданні Французької академії наук.^[9] Перші злитки стали експонатами Всесвітньої виставки у Парижі 1855 року. 1859 році на заводі було вироблено 500 кг алюмінію, призначеного в основному для ювелірних виробів. 1860 року Девіль замінив для виробництва глинозему кріоліт з Ісландіїна бокситом і розробив процес, відомий як процес Девіля, для вилучення глинозему з руди. У процесі вдосконалення виробництва алюмінію він опрацював метод виробництва натрію, унаслідок чого вартість цього металу впала з 1000 франків за кілограм до 10 франків/кг. 1859 року Анрі Девіль опублікував книгу про алюміній, у якій передбачив успішні перспективи використання цього металу.^[10] Хімічний процес виробництва алюмінію за способом Сент-Клера Девіля розвивався до 1886 року, поки Поль Еру та Чарльз Голл не відкрили продуктивніший електролітичний процес.

Визнання

1855 року Жан-Батист Дюма мав намір висунути його кандидатуру в члени Французької Академії наук за створення промислового методу виробництва алюмінію. Проте, Анрі категорично не погодився, вважаючи неетичним стати членом Академії попереду брата Шарля, який на його думку, зробив більший внесок у науку (геологію), ніж він. Тільки після того, як його брат Шарль Сент-Клер Девіль 1857 року став академіком, погодився на обрання. 1961 року Анрі Етьєн Сент-Клер Девіль був обраний у члени Французької Академії наук.

Основні наукові публікації

M. H. Sainte-Claire Deville. De l'aluminium et de ses combinaisons chimiques // Comptes Rendus de l’Académie des sciences. — 1854. — 19 грудня. — С. 279-281.
M. H. Sainte-Claire Deville. Mémoire sur la fabrication du sodium et de l'aluminium // Annales de chimie et de physique. — 1856. — Т. 46 (19 грудня). — С. 415-458.
M. H. Sainte-Claire Deville. De l'aluminium, ses propriétés, sa fabrication et ses applications. — Paris : Mallet-Bachelier, 1859. — Vol. 1. — 176 p.
M. H. Sainte-Claire Deville, M. H. Debray. De la métallurgie du platine et des métaux qui l'accompagnent. — Paris : Dunod, 1861. — 131 p.

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
d:Track:Q19938912 d:Track:Q54837 d:Track:Q193563
↑ ^а ^б SNAC — 2010.
d:Track:Q29861311
↑ ^а ^б Encyclopædia Britannica
d:Track:Q5375741
↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
d:Track:Q83365652
↑ Base biographique — BIU Santé.
d:Track:Q867925 d:Track:Q105958830
↑ ^а ^б Яковлев В. А. Сент-Клер Девиль, Анри Этьенн // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1900. — Т. XXIXа. — С. 547–548.
d:Track:Q24492686 d:Track:Q602358 d:Track:Q19908137 d:Track:Q656 d:Track:Q23892965 d:Track:Q15635423
↑ Манолов, т.1, с. 416.
↑ Paul Fuchs. À propos d'un centenaire. Les Sainte-Claire Deville // dans Je sais tout : magazine encyclopédique illustré. — 1905. — 19 грудня. — С. 465-467.
↑ Манолов, т.1, с. 427.
↑ M. H. Sainte-Claire Deville. De l'aluminium, ses propriétés, sa fabrication et ses applications. — Paris : Mallet-Bachelier, 1859. — Vol. 1. — 176 p.

Література

Jean-Baptiste Dumas, Éloges historiques de Charles et Henri Sainte-Claire-Deville, lus dans la séance publique annuelle de l'Académie des sciences du 5 mai 1884, dans Mémoires de l'Académie des sciences de l'Institut de France, Gauthier-Villars, Paris, 1888, tome 44, P. (lire en ligne)
Georges Chaudron. La préparation industrielle de l'aluminium et la découverte de ses propriétés par un illustre savant français, Henry Sainte-Claire Deville // Revue de l'aluminium. l'Institut d'histoire de l'aluminium. — 1954. — Т. 211 (19 грудня). — С. 97.
Catherine Paquot. Henri Sainte-Claire Deville, Chimie, recherche et industrie. — Paris : Vuibert, 2005. — 225 p. — ISBN 978-2-71179139-2.
Манолов К. Великие химики. В 2-х томах. Т. I, 3-е изд., Мир, 1985, 468 c.