Андські цивілізації

Андські цивілізації були печворком з різних культур і народів, які розвивалися переважно в прибережних пустелях Перу. Вони простягалися від Анд Колумбії на південь вниз через Анди до північної Аргентини та Чилі. Археологи вважають, що андські цивілізації вперше розвинулися на вузькій прибережній рівнині Тихого океану. Цивілізація Норте-Чико на території Перу є найстарішою відомою цивілізацією в Америці, починаючи з 3200 р. до н.е.^[1]

Незважаючи на серйозні екологічні виклики, андські цивілізації одомашнили широкий спектр культур, деякі з яких набули світового значення. Андські цивілізації також заслуговують уваги через монументальну архітектуру, текстильне ткацтво та багато унікальних особливостей створених ними суспільств.

Менш ніж за століття до приходу іспанських завойовників, інки, що вже облаштувались в Перу, об'єднали більшість Андських культур в єдину державу, яка охоплювала все те, що зазвичай називають Андською цивілізацією. Муїска Колумбії і Тімото-Куїкас Венесуели залишилися поза за межами орбіти Інків. Імперія інків була печворком мов, культур і народів.

Іспанське панування закінчилося або перетворило багато елементів цивілізацій Анд, особливо вплинувши на релігію і архітектуру.

Унікальність

Кіпу

Андійська цивілізація була однією з п'яти цивілізацій у світі, які вчені вважають «незайманими», тобто корінними, а не похідними від інших цивілізацій.^[2] Через свою ізоляцію від інших цивілізацій, корінні народи Анд були вимушені придумати власні, часто унікальні рішення екологічних та соціальних проблем. ^[3]

Андській цивілізації не вистачало декількох ознак, що відрізняють її від незайманих цивілізацій у Старому Світі та від мезоамериканських культур. По-перше, і, мабуть, найважливіше, андські цивілізації не мали письмової мови. Замість цього, щоб передати інформацію, їхні суспільства використовували систему кіпу , систему вузлових і кольорових мотузок. Мало кіпу вціліло, і вони ніколи не були повністю розшифровані. Вчені вперечаються щодо того, чи за допомогою кіпу можна були записувати лише чисельні дані або ж вони могли бути використані для наративного спілкування, справжньої системи письма.^[4] Використання кіпу сягає, принаймні, імперії Варі (600-1000 рр. н.е.), а можливо, набагато раніше - перуанської цивілізації Норте-Чико третього тисячоліття до нашої ери.^[5]

Андським цивілізаціям також не вистачало колісних транспортних засобів і тягових тварин. Люди на землях, які подорожували тільки пішки, а перевезення вантажів здійснювали тільки люди або лами, тварини, які могли перевозити вантаж до однієї чверті своєї ваги, максимум 45 кг .^[6] Лами не були великими або досить сильними, щоб використовувати для оранки або як верхові тварини для дорослих. ^[3]

Більше того, андські цивілізації зіткнулися з серйозними екологічними проблемами. Найбільш ранні цивілізації знаходилися на гіпер-посушливих пустельних берегах Перу. Сільське господарство було можливим лише при зрошенні в долинах, що перетинаються річками з високих Анд, а також в декількох туманних оазах, які називаються ломами. У Андах сільське господарство обмежувалося тонкими ґрунтами, холодним кліматом, незначними або сезонними опадами, а також дефіцитом плоскої землі. Температури нижче нуля можуть виникати кожного місяця року на висотах понад 3000 м.н.м., які є батьківщиною багатьох високогірських андських цивілізацій.^[7]

Нарешті, андські цивілізації не мали грошей. Мідні гроші у вигляді сокири (також називані "найпами")^[8] і черепашки Spondylus ^[9] функціонували як засоби грошового обміну в деяких районах, особливо в прибережному Еквадорі , але більшість областей Анди були організовані за принципом взаємності і перерозподілу, а не грошей і ринків. Ці особливості були особливо помітні під час імперії інків, але виникли набагато раніше.^[10]

Сільське господарство

Сільськогосподарські тераси (андени), які використовувались для сільського господарства в Андах, будувались в багатьох районах.

Сільське господарство в Південній Америці, можливо, почалося в прибережному Еквадорі з одомашненням гарбуза близько 8000 до н.е. культурою Лас-Вегас.^[11]

Деякі вчені вважають, що найдавніші цивілізації на перуанському узбережжі спочатку більше залежали від морських ресурсів, ніж сільського господарства, в період становлення їхніх суспільств.^[12][13] Однак, як і в усіх цивілізаціях до кінця 19 століття, сільське господарство було головним заняттям переважної більшості людей. Найбільший внесок андської цивілізації в сучасний світ мали рослини, які її носії одомашнили. Культури, яку вирощували андці, часто були унікальними для регіону. Кукурудза, яка знайшла свій шлях до Анд з Мексики, часто була найважливішою культурою на нижчих і середніх висотах. Андці вирощували приблизно 70 різних рослин, майже стільки ж, скільки вирощували в Європі та Азії .^[14] Багато з цих рослин більше не культивуються, або є незначними культурами, але важливі рослини, які були одомашнені в або біля Анд, включають картоплю, кіноа, помідори , перець чилі, бавовну, коку, тютюн, ананаси, арахіс і кілька сортів бобів.^[15] Тваринами, прирученими в Андах, були лами і морські свинки.

Виклики навколишнього середовища вимагали складних сільськогосподарських технологій.^[16] На відміну від Середнього Сходу, Анди не мали рослин, які легко стають культурними та мають велике насіння, таких як пшениця і ячмінь, а також великих і легко одомашнюваних тварин, таких як коні і свійська худоба.^[17] Сільське господарство на пустельному узбережжі потребувало розвитку зрошення. У горах клімат і крутий рельєф вимагали цілого ряду технологічних рішень, таких як тераси (андени), експлуатації мікроклімату і селекції . Внаслідок кліматичних невизначеностей фермери традиційно вирощували кілька культур на декількох висотах і орієнтуванні за напрямком світу. На макрорівні суспільства і держави робили те ж саме з вертикальним архіпелагом, засновуючи колонії на різних висотах і місцях, щоб збільшити шанси успішного сільського господарства. ^{[18] [19]}

Археологічні культури

Караль

Піраміди Караля в посушливій долині Супе, приблизно в 20 км від Тихоокеанського узбережжя.

Цивілізація Норте-Чико (інша назва Караль)^[20] була складним доколумбовим суспільством, яке включало до 30 основних населених пунктів у нинішньому регіоні північно-центрального прибережного Перу. Це найдавніша відома цивілізація в Америці і одна з колисок цивілізації, де цивілізація окремо виникла в античному світі. Вона процвітала між 30-м століттям до н.е. і 18-го століттям до н.е. Альтернативна назва, Караль-Супе, походить від Священного міста Караль^[21] в долині Супе, великої і добре вивченої археологічної ділянки Норте-Чико. Складне суспільство Норте-Чико виникло через тисячоліття Шумеру в Месопотамії, було сучасником єгипетських пірамід , і передувало мезоамериканському ольмеку майже на два тисячоліття.

Вальдивія

Ступка-ягуар, культура Вальдивія, Південне узбережжя.

Культура Вальдивія є однією з найдавніших відомих осідлих культур в Америці. Вона виникла з більш ранньої культури Лас-Вегас і процвітала на півострові Санта Єлена поблизу сучасного міста Вальдивія, Еквадор, між 3500 р. до н.е і 1800 р. до н.е.

Чавін

Золота корона Чавін, Епоха формування. 1200-300 до н.е. (Музей Колекції Ларко, Ліма).

Культура Чавін в Перу вважається в першу чергу релігійним рухом. Культура, імовірно, почалася в нагір'ях Анд, а потім поширилася по всій країні. Культура Чавін має дуже відмінні художні стилі, особливо горщики із зображеннями, деякі з яких мали котячі форми. Чавін де Уантар був важливим ритуальним центром культури Чавін і датується близько 1500 року до н.е.^[22][23]

Наска

Кондор, геогліфи Наски, створені культурою Наска.

Культура Наска була археологічною культурою, яка процвітала з 100 до 800 р. н.е. біля сухих південних берегів Перу в долинах річок басейну річки Ріо-Гранде-де-Наска і долині Іка (Silverman і Proulx, 2002). Перебуваючи під сильним впливом попередньої культури Паракас, яка була відома надзвичайно складним текстилем, культура Наска створила цілий ряд красивих ремесел і технологій, таких як кераміка, текстиль і геогліфи (широко відомі як лінії Наска). Вони також побудували вражаючу систему підземних водоводів, відомих як пукійос (puquios), які все ще функціонують сьогодні. Провінція Наска в регіоні Іка була названа на честь цього народу.

Моче

Культура Моче є всесвітньо відомою своєю керамікою, на фото - Кондор приблизно 300 р. н.е.

Цивілізація Моче (або культура Мочіка, ранній Чиму , Дочиму, Прото-Чиму і т.д.) процвітала в північній частині Перу приблизно від 100 до 800 р. н.е. під час Епохи регіонального розвитку. Хоча це є предметом деяких дебатів, багато вчених стверджують, що Моче не були політично організовані як монолітна імперія чи держава. Швидше за все, вони, ймовірно, були групою автономних державних утворень, які розділяли спільну культуру еліт, як це можна бачити в багатій іконографії та монументальній архітектурі, яка збереглася до нашого часу. Вони особливо відомі своєю майстерно намальованою керамікою , виробами з золота, монументальними спорудами (Уака) і іригаційними системами.^[24] Історію Моче можна розділити на три періоди - виникнення культури Моче в ранньому Моче (100–300 р.н.е.), її розширення і зростання під час Середнього Моче (300–600 р.н.е.), вирокремлення міст і подальший крах в Пізньому Моче. (500–750 р.н.е.).^[25]

Чачапоя

Стіни фортеці Солоко, Чачапоя, Перу.

Чачапоя, або «люди хмар», були андською цивілізацією, що мешкала у хмарних лісах регіону Амазонас сучасного північного Перу. Інки завоювали Чачапоя незадовго до приходу іспанців у Перу. Найбільш ранні тверді докази їх існування сягають близько 700 р.н.е., хоча можливо, що вони побудували поселення під назвою Гран Паятен, де деякі кераміки були датовані до 200 р. до н.е. Найбільшою відкритою ділянкою Чачапоя є Куелап. Також було виявлено ряд муміфікованих поховань.^[26]

Уарі

Пікіякта, адміністративний центр, побудований цивілізацією Уарі в Куско.

Уарі (ісп. Huari) були цивілізацією Середнього горизонту, яка процвітала в південно-центральних Андах і прибережній зоні Перу приблизно з 500 до 1000 років н.е.^[27] Уарі, як називалася колишня столиця, знаходиться 11 км на північний схід від міста Аякучо, Перу. Це місто було центром цивілізації, яка охоплювала більшу частину високогір'я і узбережжя Перу. Найбільш збереженими залишками, поруч із руїнами Уарі, є нещодавно відкриті руїни Північного Варі поблизу міста Чиклайо і Серро Баул в Мокеґуа. Також відомі руїни Уарі Пікіякта ("Блошине місто"), що знаходиться недалеко на південний схід від Куско на шляху до озера Тітікака .

Тіуанако

"Ворота Сонця", побудовані культурою Тіуанако.

Тіуанако є важливим доколумбовим археологічним об'єктом у західній частині Болівії , Південна Америка. Тіуанако визнаний дослідниками андських цивілізацій одним з найважливіших попередників імперії інків, що процвітав як ритуальна та адміністративна столиця великої державної влади протягом приблизно п'ятисот років. Руїни стародавнього міста знаходяться поблизу південно-східного берега озера Тітікака в департаменті Ла-Пас, провінції Інгаві, муніципалітету Тіуанако, близько 72 км на захід від Ла-Пас. Існування руїн було вперше згадано в письмовій історії іспанським конкістадором і самозваним «першим літописцем Індій» Педро де Сьєса де Леоном. Леон наткнувся на залишки Тіуанако 1549 року під час пошуку столиці інків Кольасую.^[28] Деякі вчені висунули гіпотезу, що сучасне ім'я Тіуанако пов'язане з аймарським терміном taypiqala, що означає "камінь у центрі", натякаючи на віру в те, що воно лежить у центрі світу.^[29] Однак назва, за якою Тіуанако була відома її мешканцям, може бути втрачена, оскільки народ Тіуанако не мав письмової мови.^[30][31]

Історичні культури

Чиму

Сосуд чиму, який зображуєт рибалку на caballitos де totora (1100–1400 CE).

Чиму були жителями Чимору, з його столицею Чан-Чан, великому місті, збудованому з цегли-сирця, в долині Моче сучасного Трухільйо (Перу). Культура виникла близько 900 р.н.е.

Правитель інків Тупак Юпанкі керував кампанією, яка завоювала Чиму близько 1470 р.н.е.^[32] Це було всього за п'ятдесят років до приходу іспанців у регіон. Отже, іспанські літописці змогли записати звіти про культуру Чиму від осіб, які жили до завоювання інків. Схоже, археологічні дані свідчать про те, що Чимор виросло з залишків культури Моче; ранні глиняні вироби Чиму мали деяку схожість з керамікою Моче. Всі їхня відома кераміка була черненою, а їхні вироби з дорогоцінних металів дуже деталізовані та складні.

Імперія інків

Вид на Мачу-Пікчу, побудований інками.

Імперія інків (кечуа: Tawantinsuyu), була найбільшою імперією в доколумбовій Америці .^[33] Адміністративний, політичний і військовий центр імперії розташовувався в Куско , Перу. Цивілізація інків виникла з перуанського високогір'я колись на початку 13 століття, а остання фортеця інків була завойована іспанцями 1572 р. З 1438 по 1533р. інки використовували різноманітні методи, від завоювання до мирної асиміляції, для включення великої частини західної Південної Америки, зосередженої на гірських хребтах Анд , включаючи Перу, південно-західний Еквадор, західну і південну центральну Болівію, північний захід Аргентина , північне Чилі і невелику частину південно-західної Колумбії, в державу, порівнянну з історичними імперіями Старого Світу.

Муїска

La balsa Muisca (Пліт Муїска), доколумбова золота скульптура, що зображує приношення Муїска дарів золота в озеро Гуатавіта.

Муїска був народом, який розмовляв мовою чибча і утворили Конфедерацію Муїска в центральних гірських районах сучасної Колумбії. Їх зустріли війська Гонсало Хіменеса де Кесада в ім'я Іспанської імперії під час завоювання навесні 1537 року. Муїска складалася з двох конфедерацій: Хунза (сучасна Тунха) розташовувалася в північній частині, сувереном якої був зак; і Баката - південний район, сувереном якого був зіпа. Обидві конфедерації розташовувалися у високогір'ї сучасних Кундінамарки та Бояки ( альтіплано Кундібоякенсе) у центральній частині Східних хребтів Колумбії .

Тімото-Куїка

Територія Тімото-Куїка, в сучасній Мериді, Венесуела .

Народність Тімото-Куїка складалась в основному з двох племен, Тімото і Куїка, які мешкали в Андському регіоні Західної Венесуели .^[34] Вони були тісно пов'язані з людьми Муїска з Анд, які говорили мовою чибча. Тімото-Куїкас складались не тільки з племен Тімото і Куїка, а й з Мукучі, Мігурі, Табаре і Мукуньюків. Суспільство Тімото-Куїка було складним зі спланованими постійними селами, оточеними зрошуваними, терасовими полями. Вони також зберігали воду в резервуарах.^[34] Їхні будинки були зроблені переважно з каменю і дерева з солом'яними дахами. Вони були мирними, здебільшого, і залежали від вирощування сільськогосподарських культур. Регіональні культури включали картоплю і ульюко.^[35] Вони залишили після себе твори мистецтва, зокрема антропоморфну кераміку, але не мали великих археологічних пам'яток. Вони плели рослинні волокна, щоб ткати текстиль і циновки для житла. Їм приписують винахід арепи, основної страви венесуельської та колумбійської кухні.

Див.також

• Історія Перу
• Культурні періоди Перу
• Демографічна катастрофа корінного населення Америк
• Гуаман Пома
• Тумі (ніж)
• Кечуа (народ)
• Коґі (народ)

Примітки

1. Shady Solis, Ruth; Jonathan Haas; Winifred Creamer (27 April 2001). Dating Caral, a Preceramic Site in the Supe Valley on the Central Coast of Peru. Science. 292 (5517): 723—726. Bibcode:2001Sci...292..723S. doi:10.1126/science.1059519. PMID 11326098.
2. Upton, Gary and von Hagen, Adriana (2015), Encyclopedia of the Incas, New York: Rowand & Littlefield, p. 2. Some scholars cite 6 or 7 pristine civilizations.
3. McEwan, 2006, с. 5.
4. McEwan, Gordon F. (2006). The Incas: New Perspectives. New York: W.W. Norton & Company. с. 183—185. ISBN 978-0-393-33301-5.
5. Hirst, K. Kris. Quipu – South America's Ancient Undeciphered Writing System. ThoughtCo. Архів оригіналу за 14 жовтня 2019. Процитовано 23 серпня 2017.
6. Llamas as Pack Animals. Buckhorn Llama Co. Архів оригіналу за серпень 18, 2017. Процитовано 23 серпня 2017. [Архівовано 2017-08-18 у Wayback Machine.]
7. Guillet, David and others (1987), "Terracing and Irrigation in the Peruvian Highlands," Current Anthropology, Vol. 28, No. 4, pp. 409–410. Downloaded from JSTOR.
8. Smith, M.E. (1993). "Axe-Monies and Their Relatives" by Dorothy Hosler; Heather Lechtman; Olaf Holm. (Review). Ethnohistory, 40(1), pp. 148–149
9. Картер, Бенджамін. "Spondylus в південноамериканській доісторії" в Spondylus в доісторії: нові дані і підходи. Ред. Фотіс Іфантідіс і Маріанна Ніколаїду. БАР Міжнародна серія 2216. Оксфорд: Археопресс, 2011: 63–89.
10. Fagan, Brian M. (1996), The Oxford Guide to Archaeology, Oxford: Oxford University Press, p. 343
11. "Domestication History of the Squash Plant", https://www.thoughtco.com/domestication-history-of-the-squash-plant-172698 [Архівовано 29 липня 2021 у Wayback Machine.], accessed 19 Jun 2018
12. Moseley, Michael. The Maritime Foundations of Andean Civilization: An Evolving Hypothesis. The Hall of Ma'at. Архів оригіналу за 18 серпня 2015. Процитовано 13 червня 2008. [Архівовано 2015-08-18 у Wayback Machine.]
13. Moseley, Michael (1975). The Maritime Foundations of Andean Civilization. Menlo Park: Cummings. ISBN 978-0-8465-4800-3.
14. Stevens, William K., "Rediscovering the Lost Crops of the Inca," The New York Times, October 31, 1989
15. Piperno, Dolores r. (2011), "The Origins of Plant Cultivation and Domestication in the New World Tropics: Patterns, Process, and new Developments," Current Anthropology, Vol. 52, No. 54, pp. S457–S459 Downloaded from JSTOR.
16. D'Altroy, Terence N. (2003). The Incas. Oxford: Blackwell Publishing Ltd. с. 28–32. ISBN 978-0-631-17677-0.
17. Diamond, Jared (1999), Guns. Germs, and Steel: The Fate of Human Societies, New York: W.W. Norton & Co., pp. 83–113
18. D'Altroy, 2002, с. 27—35.
19. McEwan, 2006, с. 23—27, 83—85.
20. Назва є предметом суперечок. Англомовні джерела використовують Норте-Чико (ісп.: "Маленький південь") за працею Haas et al. (2004). Караль або Караль-Супе частіше використовуються в іспаномовних джерелах за працею Shady. У цій статті Вікіпедії використовується назва, вживана у нещодавніх англомовних джерелах, тобто Норте-Чико. Перуанське Норте-Чико не можна плутати з чилійським регіоном такої ж назви.
21. Sacred City of Caral-Supe. UNESCO. Архів оригіналу за 15 June 2011. Процитовано 9 червня 2011.
22. Chavín de Huántar, Peru – A Pre-Columbian World Heritage Treasure. Global Heritage Fund. Архів оригіналу за 7 October 2011. Процитовано 12 жовтня 2011. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
23. Chavin Culture. About.com archeology. Архів оригіналу за 8 лютого 2012. Процитовано 12 жовтня 2011. [Архівовано 2012-02-08 у Wayback Machine.]
24. Beck, Roger B.; Black, Linda; Krieger, Larry S.; Naylor, Phillip C.; Ibo Shabaka, Dahia (1999). World History: Patterns of Interaction. Evanston, IL: McDougal Littell. ISBN 978-0-395-87274-1.
25. Bawden, G. 2004. "The Art of Moche Politics", in Andean Archaeology. (ed. H. Silverman). Oxford: Blackwell Publishers.
26. The Chachapoyas Culture of Peru. Wordpress. 11 лютого 2010. Архів оригіналу за 11 жовтня 2011. Процитовано 24 жовтня 2011.
27. Культуру Уарі не слід плутати з сучасною етнічною групою і мовою, відомою як Уарі, з якою вона не має відомого зв'язку.
28. Kolata, Alan L. (1993). The Tiwanaku: Portrait of an Andean Civilization. Wiley-Blackwell. ISBN 978-1-55786-183-2.
29. Kelley, David H.; Milone, Eugene F. (2004). Exploring Ancient Skies: An Encyclopedic Survey of Archaeoastronomy. Springer. ISBN 978-0-387-95310-6.
30. Hughes, Holly (2008). Frommers 500 Places to See Before They Disappear. Frommers. с. 266. ISBN 978-0-470-18986-3. Процитовано 9 серпня 2009.
31. Profile: Fabricio R. Santos – The Genographic project. Genographic Project. National Geographic. Архів оригіналу за 5 липня 2011. Процитовано 9 серпня 2009.
32. Kubler, George. (1962). The Art and Architecture of Ancient America, Ringwoods: Penguin Books London Ltd., pp. 247–274
33. Terence D'Altroy, The Incas, ст. 2–3.
34. Mahoney 89
35. "Venezuela." [Архівовано 21 березня 2019 у Wayback Machine.] Friends of the Pre-Columbian Art Museum. (retrieved 9 July 2011)

Подальше читання

• Besom, Thomas. Of Summits and Sacrifice: An Ethnohistoric Study of Inka Religious Practices (University of Texas Press; 2010) 230 pages; combines archaeological and textual data in study of practices of human sacrifice and mountain worship. Burger, Richard L. Machu Picchu; Unveling the Mystery of the Inca. Yale University Press, 2004.
• Cobo, F.B. Inca Religion and Customs. 1609
• Conrad, Geoffery. Religion and Empire; The Dynamics of Aztec and Inca Expansionism. Cambridge University Press, 1984.
• Curl, John. Ancient American Poets: The Sacred Hymns of Pachacutec. Tempe AZ: Bilingual Press, 2005. ISBN 1-931010-21-8 http://red-coral.net/Pach.html [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.]
• Dobyns, Henry F. and Paul L. Peru: A Cultural History. New York: Oxford University Press, 1976.
• Eeckhout, Peter. Ancient Peru's Power Elite. National Geographic Research and Exploration. March 2005. pp. 52–56.
• Frost, Peter. Lost Outpost of the Inca. National Geographic. February 2004. pp. 66–69.
• Hyslop, John. Inka settlement planning. Austin: University of Texas Press, 1990. ISBN 0-292-73852-8
• MacQuarrie, Kim. The Last Days of the Incas. Simon & Schuster, 2007. ISBN 978-0-7432-6049-7.
• Malpass, Michael A. Daily life in the Inca Empire. Greenwood Publishing Corp., 1996
• Malpass, Michael A. and Sonia Alconini, eds. Distant Provinces in the Inka Empire: Toward a Deeper Understanding of Inka Imperialism (University of Iowa Press; 2010) 355 pages; Research on Inca conquest in the central and northern coasts of Peru, in Ecuador, and in other regions far from Cuzco.
• Mancall, Peter C. (ed.). Travel Narratives from the Age of Discovery. New York: Oxford University Press, 2006.
• Mann, Charles. C (2005). 1491: New Revelations of the Americas Before Columbus. Knopf.
• Prescott, William H. Conquest of Peru. The Book League of America. New York: 1976.
• Prescott, William H. History of the Conquest of Mexico & History of the Conquest of Peru. New York: Cooper Square Press, 2000.
• Reinhard, Johan The Ice Maiden: Inca Mummies, Mountain Gods, and Sacred Sites in the Andes. Washington, DC: National Geographic Society, 2005.
• Rostworowski de Diez Canseco, Maria. History of the Inca Realm. Cambridge University Press, 1999.
• Sullivan, L.E. Native Religions and Cultures of Central and South America: Anthropology of the Sacred. Continuum International Publishing Group, 2002
• Steele, P.R. Handbook of Inca mythology. Santa Barbara ABC-CLIO, 2004

Посилання

• Peru Cultural Society [Архівовано 22 серпня 2020 у Wayback Machine.]
• Inca Emuseum @ Minnesota State University
• Peruvian National Museum of Archaeology, Anthropology, and History