Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Андрій Лещинський.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Воєвода (значення).
Андрій Лещинський гербу Венява (бл. 1606 — весна 1651, Баранув-Сандомирський) — польський державний, військовий діяч Речі Посполитої. Один з очільників протестантів. Представник роду Лещинських.
Короткий життєпис
Був найстаршим сином белзького воєводиРафала Лещинського та його дружини Анни Радзімінської, брат підканцлера коронного Богуслава Лещинського. Разом із братом Рафалом навчався в гімназії в Ельблонгу (1619–1623), потім — у Торуні (1623–1624). Під опікою «прецептора» Яна Вундергаста з Марбурга виїхали для навчання за кордон: Франкфурт-на-Одері (1624), Лейпциг (1625), Базель (1625–1630). У Базелі видав друком дисертацію у 1628 році. 8 березня 1641 року став дерптським воєводою — титулярну через знаходження його під контролем шведів. На генеральному синоді в Орлі (тепер Більський повіт (Підляське воєводство) 24 серпня 1644 року був обраний делегатом на «colloquium charitativum» в Торуні. Під час конвокації 1648 року виступав на захист прав протестантів. 1650 року в місті відбувся Синод провінціональний представників протестантських течій, який ухвалив рішення просити магната Андрія Лещинського звернутися з клопотанням («інтервенцією») до короля стосовно захисту їхніх прав і свобод (після погрому в Кракові).
Писав вірші — релігійні та інші; їх не друкував, тому дійшло мало. У них, зокрема, «тверезо» критикував тодішнє суспільне життя.
Був похований 20 квітня 1651 року. Прощальну промову виголосив «міністр» Войцех Венгерський (потім вийшла друком у Лешні під назвою «Pogrzeb Jozyaszow…»).
Маєтності
Після смерті батька (1636 року) та проведеного поділу його спадку між нащадками — дідич Старого та Нового Чорторийськів, 2-х новозаснованих міст на Волині: Рафалова над річкою Боровою, Любахова — над Стиром. Отримав від батька Дубенське староство, баранівські маєтності в Сандомирському воєводстві.
Опікував кальвінські збори в Романові, Берестечку[8]. Баранув-Сандомирський при ньому став важливим центром протестантського руху. Відзначався значною толерантністю до аріян, представників інших конфесій. Для дружини-католички фундував костел у Чорторийську.
↑Kowalska H. Leszczyński Andrzej h. Wieniawa (ok. 1606–1651)… — S. 104. (пол.)
↑Tazbir J. Sieniuta Paweł Krzysztof h. własnego (1589–1640) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : Polska Akademia Nauk, Instytut historii im. Tadeusza Manteuffla, 1996. — T. XXXVII/2. — Zeszyt 153. — S. 197. (пол.)
Джерела
Kowalska H. Leszczyński Andrzej h. Wieniawa (ok. 1606–1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. — T. XVII/1. — Zeszyt 72. — S. 103–104. (пол.)