Агнес Гільдеґард Шеберґ (фін.Agnes Hildegard Sjöberg, 15 листопада1888(1888листопада15) — 21 серпня1964) — фінська лікарка ветеринарної медицини, автобіографістка. Перша у Європі жінка, яка захистила докторську дисертацію у галузі ветеринарії та піонерка в галузі своєї країни, що здолала значний спротив, здобуваючи освіту і практикуючи в переважно чоловічій на той час професії. Опублікувала близько 20 наукових статей та автобіографію[⇨].
Виросла у Вазаській губернії у багатій родині поміщика, з дитинства займалася різними сільськогосподарськими роботами на фермі, цікавилася тваринами[⇨]. Вищу освіту здобула у Німеччині, у 1918 році захистила у Лейпцигу докторську дисертацію з ветеринарної офтальмології[⇨]. Повернувшись на батьківщину, працювала муніципальною ветеринаркою. Займалася науковими дослідженнями у галузі ветеринарної паразитології в Австрії, потім знову повернулася до Фінляндії; вела приватну практику у Сейняйокі[⇨]. Під час навчання у Німеччині відчувала упереджене ставлення і з боку викладачів, і з боку студентів; пізніше, на батьківщині, зіткнулася з небажанням інших ветеринарів визнавати у жінці фахівця, при цьому порозумітися з пацієнтами виявилося легше, ніж з колегами[4].
Вулиця, на якій розташований факультет ветеринарної медицини Гельсінського університету, у 2001 році названа її ім'ям[⇨].
Біографія
Дитинство
Агнес Шеберґ народилася 15 листопада[4] на північному заході Великого князівства Фінляндського у маєтку Ала-Кнууттіла (Ala-Knuuttila) у громаді КаугайокіВазаської губернії у сім'ї поміщика Югана Бернгарда Шеберга та його дружини Карін Норргорд[4], була четвертою дитиною у сім'ї[5].
Її дитинство пройшло у багатому сільському будинку. Батько був власником ділянки землі площею кілька сотень гектарів, на якій розташовувалися поля, стайня, корівник і свинарник, а також головна будівля. Діти залучалися майже до всіх справ маєтку, беручи участь і у сільськогосподарських роботах, і у справах на олійниці та кухні. Освіту вони здобували, займаючись з домашнім вчителем[4].
Мати вважала Агнес дивною дитиною — не такою, якою має бути «хороша дівчинка»: ходити з батьком на ферму вона напросилася вже з 4 років, набагато раніше, ніж її брати та сестри[5]. Вона захоплювалася верховою їздою, а працювати найбільше любила у корівнику[4]. У головній будівлі маєтку у 1890-х була організована школа тваринництва, де мала Агнес проводила багато часу, разом зі студентами слухаючи лекції та відвідуючи практичні заняття. Відомо, що вже у 10 років вона ходила на заняття анатомії та вивчала внутрішні органи вбитих телят[5]. Пізніше Шеберг згадувала, що якось запитала викладача, чи може жінка стати ветеринаром, той відповів, що це неможливо, після чого вона довго плакала[6].
Освіта
Формальну освіту Шеберг почала здобувати у 1900 році у місті Вааса у шведськомовній школі для дівчаток. Закінчивши за 5 років школу, вона збиралася продовжувати вчитися, проте батько їй у цьому відмовив. На його думку, щоб дбати про чоловіка та сім'ю, освіта їй не знадобиться. Деякий час Шеберг відвідувала школу домоводства, а потім ще протягом 3 років займалася домашнім господарством — і тільки після цього батько найняв студента для занять з Агнес і її молодшою сестрою[5]. Іспит на атестат зрілості, який дозволяв їй вступити до вищого навчального закладу, вона склала як приватна студентка у 1911 році у шведськомовній школі спільного навчання у Куопіо, після чого деякий час практикувалася у Порі під керівництвом місцевого ветеринара. Той пізніше згадував, що взяв собі у помічники дівчину виключно заради жарту, проте досить швидко був настільки вражений її вміннями та ставленням до справи, що відправив до Цюриха листа своєму знайомому з проханням написати для неї рекомендацію для вступу до місцевого університету[5].
Незабаром Шеберг за фінансової підтримки батьків поїхала до Цюриха (у Фінляндії перший ветеринарний вищий навчальний заклад відкрився лише у 1945 році). Її зарахували до студентів, проте через 2 дні вона отримала свої документи назад: з'ясувалося, що у неї російське підданство, а у 1911 році влада Швейцарії, намагаючись зупинити поширення у країні революційних ідей, заборонила прийом студентів з Російської імперії (включно і студентів з Фінляндії)[7]. Один із професорів порадив їй вирушити до Німеччини, у вищу ветеринарну школу Дрездена[5]. У цьому закладі жінок-студенток ніколи раніше не було — і керівництво тиждень перебувало у роздумах щодо Шеберг, проте врешті її зарахували «як експеримент; ректор сказав, що, як йому здається, жінка-ветеринар добре підходить для лікування дрібних свійських тварин[6]. Шеберг була єдиною студенткою на 300 студентів — і у своєму навчанні зіткнулася з упередженим ставленням і навіть прямою протидією як викладачів, так і студентів, особливо її доймали земляки з Фінляндії[4]. Так, одного разу однокурсники-фіни намагалися видалити Шеберг із лекції про репродуктивну систему тварин[6].
Щоб позбутися співвітчизників[4], вона, провчившись рік у Дрездені, переїхала до Берліна та почала навчатися у ветеринарній вищій школі при Берлінському університеті (зараз — Берлінський університет імені Гумбольдта). Професори визнавали її талант і хвалили за наукове мислення[5]. Тут у 1914 році Шеберг з відзнакою склала іспити на здобуття бакалаврського ступеня, і з літа почала працювати в університетській ветеринарній клініці, яку очолював відомий професор Ріхард Еберлейн[7]. Вона займалася переважно доглядом за кіньми, одночасно проводячи наукові дослідження[8]. Коли почалася війна, у Шеберг виникли великі складнощі для того, щоб залишитися у Німеччині: був період, коли їй як російській підданій доводилося по 2 рази на день ходити відзначатися з паспортом, пізніше за клопотанням ректора вона була звільнена від цього, проте все одно перебувала під наглядом влади[7]. У цей період з фронту почали надходити у великій кількості трофейні коні з Росії, багато з них були хворі на сап — і Шеберг 2 роки займалася дослідженням цієї хвороби. Завершивши роботу над рукописом, вона віддала його на прочитання професору Френеру — і через деякий час виявила, що той опублікував цю роботу у ветеринарному журналі під своїм ім'ям. Шеберг пішла скаржитися до ректора університету, той визнав факт крадіжки, проте заявив, що нічого не може зробити, а вона має бути задоволена вже тим, що під час війни навчається у Німеччині, хоча є підданою ворожої держави[7][8].
У 1915 році Шеберг отримала ветеринарський сертифікат, у 1916 році закінчила навчання у вищій ветеринарній школі, здобувши ступінь ліценціату[4] (проміжний між бакалаврським і докторським). У 1916—1917 роках вона працювала асистенткою у ветеринарній клініці для дрібних тварин. Ці роки, як вона згадувала, були найскладнішими, оскільки не вистачало їжі, все було за картками, а у суспільстві посилилися антиросійські (і антифінські) настрої[7]. Шеберг переїхала до Дрездена, де продовжила роботу над своєю докторською дисертацією[4]. Захистилася німецькою (праця присвячувалась методам дослідження очної секреції у коней) 27 липня 1918 року у Лейпцизькому університеті[9]. Агнес Шеберг стала першою у Європі (а за деякими відомостями — першою у світі) жінкою, яка захистила докторську дисертацію у галузі ветеринарії[4].
Всі роки, поки Шеберг жила у Німеччині, їй ледве вдавалося зводити кінці з кінцями, а часом, особливо під час війни, доводилося голодувати[5], при цьому з літа 1914 до літа 1918 року вона не мала жодного зв'язку з рідними[7].
Робота
Восени 1918 року Шеберг повернулася додому в Каухайокі. Вона змогла отримати посаду муніципальної ветеринарки в Сомеро (Варсінайс-Суомі). З початку роботи в неї виникли численні проблеми, пов'язані з ворожим ставленням до неї місцевих ветеринарів, які не бажали визнавати в жінці такого ж фахівця, як вони самі; у місцевій ветеринарній асоціації їй відмовили через її стать у праві голосу. Разом з тим, проблем з роботою через її безперечні професійні навички не виникало, тим більше, що з літа 1920 року у неї з'явилася можливість надавати ветеринарну допомогу набагато оперативніше, ніж у більшості інших фахівців: вона почала виїжджати на виклики на власному автомобілі — а в той час на всю Фінляндію автомобілів було лише близько 200. У 1920 році Шеберг почала працювати в Нерпесі (Остроботнія), поряд з рідним Каухайокі, на тій же посаді муніципального ветеринара. Тут Шеберг знову зіткнулася з упередженим та підозрілим ставленням власників тварин. Яке вона досить швидко подолала, провівши в 1921 штучне запліднення коней — процедуру, яка місцевим ветеринарам була невідома[4].
Каугайокі, прийом у Шеберг. 30 квітня 1928 року
Шеберг хотіла більшого, тому у 1923 році пішла зі служби та поїхала у навчальну поїздку до Англії, а потім у США (зокрема у Корнелльський університет). Повернувшись, Шеберг подала заявку на здобуття стипендії у Ганноверському університеті й, отримавши позитивну відповідь, у квітні 1924 року поїхала до Німеччини; через кілька місяців вона переїхала до Відня, де протягом півтора року займалася дослідженнями у галузі ветеринарної паразитології[4][9]. Результатом її роботи стала публікація про нематоди у травному тракті великої рогатої худоби[10]; вона, зокрема, описала новий вид паразитичних нематод Ostertagia lyrata[d] (який у деяких сучасних джерелах називають Sjöbergia lyrata, виділяючи цей вид на особливий рід Sjöbergia, названий на її честь)[8].
Наприкінці 1926 року Шеберг повернулася до рідної Каугайокі, плануючи створити велику сільськогосподарську ветеринарну клініку, проте це виявилося непросто. Її робота викликала у Європі великий інтерес, проте у Фінляндії на її дослідження ніхто не звернув уваги. У 1928 році вона вступила в шлюб, наступного року народила близнят, при цьому продовжуючи працювати ветеринаром — спочатку у Каугайокі, а з 1932 року — у Курікка. У 1935 році вона посіла посаду інспекторки з контролю за якістю м'яса в Ілмайокі[4].
З 1938 до 1955 рік мала власну ветеринарну практику в Сейняйокі[5][9]. При цьому її колеги-ветеринари піддавали Шеберг нападкам, через які їй навіть довелося піти з ветеринарної асоціації. У 1955 році Шеберг продала практику, проте майже до кінця життя продовжувала проводити консультації[4].
Агнес Шеберг у 1930-х або 1940-х роках
Як сказано у біографії Агнес Шеберг, опублікованій у 2001 році Товариством фінської літератури, її життя показує, як повільно йде процес у галузі гендерної рівності та якою сильною та наполегливою має бути жінка, наскільки великим має бути її талант, щоб професійно працювати у галузі, де традиційно працювали чоловіки. Друга громадянка Фінляндії (Айрі Яаскеляйнен) стала доктором ветеринарії лише через 10 років після Шеберг, а перша жінка, яка стала професором ветеринарії (Тертту Катіла), з'явилася у Фінляндії тільки у 1985 році[4].
Сім'я
У 1928 році Шеберг одружилася з агрономом Вейкко Клааву (Veikko Klaavu). У 1929 році народила двох синів, Вейкко та Сеппо. У 1935 році розлучилася, при цьому повернула собі дошлюбне прізвище[4]; діти після розлучення залишилися із нею[6].
Пам'ять
У Гельсінкі на честь Агнес Шеберг у 2001 році була названа вулиця Agnes Sjöbergin katu (за адресою Agnes Sjöbergin Katu 2 розташований факультет ветеринарної медицини Гельсінського університету). Ще одна вулиця, названа на її честь, знаходиться у Каугайокі — Sööpärintie (її прізвище у цій назві записано на фінський манер). Там же, у Каугайокі, з 1955 року у місцевому музеї діє експозиція, присвячена Шеберг[4].
3 квітня 2018 року у Гельсінському університеті відкрилася виставка, присвячена Агнес Шеберг і Вальтеру Ерстрему, двом піонерам фінської ветеринарії[11].
Sjöberg A. Klinische und chemischmikroskopische Untersuchungen des Augensekretes der Pferde : [нім.]. — Dresden : Franke, 1918.
Sjöberg A. Die bei Rindern im Verdauungstraktus vorkommenden Nematoden : Ihre Diagnostik, klinisch-patologischen Symptome und Therapie : [нім.]. — Wien und Leipzig : Wilhelm Braumüller, 1926. — (Sonderabdruck aus der Wiener tierärztlichen Monatsschrift, 13).
Sjöberg A. Euroopan ensimmäinen naiseläinlääkäri Agnes Hildegard Sjöberg, eläinlääketieteen tohtori : elon taivalta lapsuuden päivistä hopeahiuksiin asti : [фін.]. — Seinäjoki, 1964.
Agnes Sjöberg : Harnessing pet passions // Women in Science : [арх. 24 грудня 2012] : [англ.]. — Luxembourg : European Commission, 2009. — P. 126—129. — 169 p. — ISBN 978-92-79-11486-1.
Bengtström A. & Hedenqvist P. Kvinnliga veterinärer // Det moderna veterinäryrkets framväxt: veterinärer och veterinärstuderande i Stockholm 1835—1875 : [арх. 12 червня 2017] : [швед.]. — Ekonomisk-historiska inst., Stockholms univ., 2005.
Helminen K. Eläinlääkärikunnan puolesta taistellen : [арх. 26 березня 2018] : Rainer Stenius toimijana Suomen eläinlääketieteen kentällä vuosina 1918–1951 : [фін.]. — Oulu : Oulun yliopisto, 2013. — (Acta Universitatis Ouluensis. B, Humaniora 108). — ISBN 978-952-62-0039-2.
