Іво́т — село в Україні, у Шосткинському районі Сумської області. Населення становить 904 осіб. Після адміністративно-територіальної реформи входить до Шосткинської міської територіальної громади. Орган місцевого самоврядування представлений старостою та діловодом. Розташоване за 18 км від райцентру.
Географія
Село Івот знаходиться на правому березі річки Івотка, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване село Антонівка. Селом протікає річка з загатами Лопатина, права притока Івотки.
До села примикають лісові масиви (береза, сосна). Через село проходить автомобільна дорога Т 1908.
Назва
Перша назва – “Івіт” – найдавніша, вона походить від назви ріки життя – Віть – відгалуження Десни, в яку втікає Івіт. Цей варіант було введено в обіг в 20-х роках українізації. В академічному виданні 1928 року під редакцією Михайла Грушевського, присвяченому історії “Чернігова і Північного Лівобережжя”, вказано всі виявлені на 1925 рік поселення (7-тисячної давнини) між селами Пирогівка та Івіт (одне поряд з селом).
Одна з назв – “Івот” – як кажуть самі івотчани, пішла від Петра І, коли він у 1708 році вийшов відпочити на берег тоді безіменної річки. Саме перед тим, як знищити Батурін – нашу справжню, неупокорену царату козацьку столицю.
Символіка
Герб розділений на 3 частики. У верхньому синьому золота плакуча верба. В нижньому лівому бджола оточена стільниками, а в правому нижньому - козак з мушкетом. Віти плакучої верби означає назву села (герб є промовистим), синє тло - річка Івотка. Стільники і бджола символізують івотських бортників (бджолярів). Зелений колір - Сіверські землі. Козак, що символізує Івотську республіку, взятий з герба Української Держави Скоропадського.
Історія
Поблизу села виявлене поселення часу неоліту. На острові в івотській заплаві, виявлено селище 4-х тисячної давнини, тобто поселення перших землеробів Сіверського краю – нащадків трипільських племен.[1]
Село відоме з другої половини XVI ст. За описом українських міст 1654 р., маємо в Новгород-Сіверському повіті село Івойти.
Раніше царі віддавали монастирям великі земельні території разом з селянами. В царській грамоті, яка датовано 6 вересня 1551 року і підписана Іваном Васильовичем, значиться, що івотчани мають право на землеволодіння. Але як монастирське село, Івот існував і раніше. Про це розповідає грамота, яка була видана батьком Івана Грозного –Василем ІІІ на земельні угіддя Новгород – Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. На території села Івот були поселення ще до татарського іга. В 1552 році біля річки Івотки були ниви і жили івотські бортники (бджолярі).
Село Івот перебувало у складі Ямпольської сотні, як володіння Чернігівського кафедрального монастиря з 1673 року. Через село, що розташувалося по обидві боки річки Рольця походив тракт із Глухова в Новгород – Сіверській – Стародуб. Приналежність монастирю зовсім не означала відсутності козацького населення в селі. Землі, здобуті у ляха своєю кров’ю, козаки так легко не віддають навіть давньому землевласнику – християнському монастирю.
В XIX ст. було центром Івотської волості Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії і налічувало 2 703 жителя.
З 1917 — у слкаді УНР. В часи Української революції існувала Івотська республіка, проголошена 1918 на території кількох волостей. Лідер — місцевий уродженець, полковник царської армії Андрій Ладинський. Якимсь чином він був пов’язаний з гетьманом Скоропадським. Ладинський робить спробу до утворення Івотської республіки, яка б підтримувала владу гетьмана. Він збирає у селі своїх прихильників. За розповідями односельців, у цей гетьманській гарнізон навіть була поставлена зброя та форма (сині жупани). Проіснувала ця республіка декілька днів (близько тижня).
Проте, що у селі встановлюється своя влада, стало відомо за межами села. Для з’ясування обставин сюди було послано Новгород – Сіверський партизанський загін, який підтримував більшовиків (командир Черняк). Підійшовши до села, більшовики помітили стадо корів івотчан. З розповіді пастухів вони дізналися про те, що коїться в селі. Більшовики захопили корів, пастуха послали до села, щоб оповістив односельців, що їхні корови у полоні і щоб вони прийшли домовлятися, бажано жінки (можливо, тому, що жінки здіймають більше галасу і можуть вплинути на своїх чоловіків). До загону прийшли селяни: жінки та чоловіки. Більшовики поставили умову, щоб селяни підтримали більшовиків із середини села, інакше корови не будуть повернені. Так і було зроблено. Більшовики наступали ззовні, селяни теж допомагали їм. У цій бійці полковник Ладинський був убитий. У селі залишились керувати люди, які підтримували більшовиків.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років село було занесене на «чорну дошку»[2], померло щонайменше 4 жителі села[3].
10 березня 1943, через провокацію сталінських диверсантів, німецька влада спалила 223 двори села Івот Шосткинського району та вбила 392 жителя. Цей день вкарбований в історію, як день Івотської трагедії.
Пам'ятки
- 9 травня 1976 року в селі було відкрити меморіал жертвам Другої світової війни. Це земельна насип, на якій встановлено залізобетонна скульптура - жінка з немовлям у вогні. З обох сторін від скульптури розташовані стели, на яких прикріплено 19 мармурових плит з прізвищами воїнів (4 плити) та івотчан, які були вбиті німцями.
- Між будівлею школи та сільською радою встановлений пам'ятник солдату.
Економіка
На території села Івот працює агрофірма - ТОВ "Українсько-Голландська агрокомпанія".
Працюють 3 продовольчі магазини.
Соціальна сфера
В селі працює школа - Івотський навчально-виховний комплекс[4], та бібліотека.
Є музей присвячений Другій світовій війні.
На території села працює Івотський сільський клуб. Діє співочий жіночий хор "Журавка".
Медична сфера
Працює Івотська амбулаторія, де надаються послуги терапевта. В закладі є фельдшери, працює швидка допомога.
Видатні уродженці
Примітки
Посилання
