Альбом був записаний упродовж трьох сесій 4 грудня (пісні 1, 3, 5 і 7), 7 грудня (пісні 2, 4 і 8) і 8 грудня (пісні 6 і 9) 1971 року на студії IBC Studios в Лондоні, Англія; аранжування духових під керівництвом Джонні Пейта було записане на студії The Record Plant в Нью-Йорку. Мікшування та мастеринг були здійснені на нью-йоркських студіях Electric Lady Studios і Sterling Sound відповідно.
Лейбл Chess випустив цей альбом у квітні 1972 року в серії «The London Sessions», який став другим випуском після альбому The London Howlin' Wolf SessionsХауліна Вульфа, випущеного у серпні 1971. Концепцією серії було бажання об'єднати американських блюзменів із зірковими британськими блюз-роковими музикантами. Продюсером альбомів серії виступив Есмонд Едвардс.
1974 року Chess випустили спільний з Хауліном Вульфом альбом Мадді Вотерса під назвою London Revisited, на якому вийшли пісні, що не потрапили до основних оригінальних випусків лондонських сесій Вульфа і Вотерса.
Оглядач AllMusic Каб Кода поставив альбому The London Muddy Waters Sessions оцінку 2 з 5, відмітивши гру ірланського гітариста Рорі Галлахера, але невтішну від Стіва Вінвуда, Джорджі Форчуна і Мітча Мітчелла[3]. Дмитро Казанцев з порталу Blues.Ru у своїй рецензії поставив також низьку оцінку альбому 2 з 5, відмітивши «дивне звучання ритм-секції (особливо невиразну гру Мітча Мітчелла) і духових»[7].
Роберт Крістгау написав: «Гаулін Вулф записувався з Rolling Stones на своїх лондонських сесіях, тож чому Мадді отримав лише Рорі Галлахера, Стіва Вінвуда, Ріка Греча та Мітча Мітчелла для своїх? Можливо, тому, що це був грошовий концерт із самого початку. У будь-якому випадку, тільки Галлахер тут виділяється — єдиний відданий блюзу виконавець із чотирьох, а Мадді схожий на професіонала, що старіє, яким він власне і є. Серед пісень найбільше вирізняється «Blind Man Blues» з гарним бек-вокалом від Розетти Гайтавер, а також «Walkin' Blues», у якому беруть участь не хто інші, як Мадді та Сем Лоугорн, який сам із Чикаго»[4].
