62-га гвардійська стрілецька дивізія — військове з'єднання Червоної армії. Сформована зі 127-ї стрілецької дивізії 2-го формування 15 січня 1943 року. Воювала у складі армій Сталінградського, Воронезького, Південно-Західного, Степового і 2-го Українського фронтів. Бойовий період: 15.01.1943 — 04.08.1943; 07.09.1943 — 05.09.1944; 03.11.1944 — 09.05.1945. Офіційна повна назва — 62-га гвардійська Звенигородсько-Будапештська орденів Червоного Прапора, Суворова і Богдана Хмельницького стрілецька дивізія.
Сформована у березні 1942 року в Приволзькому військовому окрузі як 127-та стрілецька дивізія (2-го формування). 15 січня 1943 року за зразкове виконання бойових завдань командування, мужність і героїзм особового складу дивізія була удостоєна звання «гвардійська» і переформована у 62-гу гвардійську стрілецьку дивізію.
Продовжуючи діяти у складі 3-ї танкової армії, у лютому — березні 1943 року брала участь у визволенні Харкова (16 лютого), вела запеклі оборонні бої в районі міста Мерефа. Також пліч-о-пліч з дивізією діяв 1-ий Чехословацький окремий піхотний батальйон під командуванням полковника Людвіка Свободи. У квітні—липні дивізія вела оборонні та наступальні бої у складі 6-ї, потім 1-ї гвардійської армії Південно-Західного фронту.
На початку серпня була включена до складу 37-ї армії, яка перебувала в Резерві Ставки ВГК. У першій половині вересня в складі Степового фронту брала участь у наступальному бою для швидкого виходу військ фронту до річки Дніпро. Частини дивізії вийшли до Дніпра і в ніч на 28 вересня 1943 року форсували його в районі Мішуриного Рогу, на південний схід від Кременчука. Спочатку річку форсувала група передового загону на 3 понтонах і 5 човнах, а за ними переправилися їх головні сили. До 8 години 28 вересня, незважаючи на сильний супротив німецьких військ, на правому березі річки захопили два плацдарми. Упродовж дня на них переправилися основні сили полків 1-го ешелону дивізії, які з ходу вступили до бою. За успішне форсування Дніпра багато вояків дивізії нагородили орденами і медалями, а 7 удостоїли звання Героя Радянського Союзу.
У жовтні—листопаді дивізія брала участь у наступі, а потім у відбитті контрудару німецьких військ на криворізькому напрямку. У кінці листопада перенаправили їх до 52-ї армії, і в грудні вже вели бої в районі міста Черкаси.
У січні—лютому 1944 року під час Корсунь-Шевченківської наступальної операції дивізія в складі 4 гвардійської армії 2-го Українського фронту брала участь в оточенні й знищенні угруповання німецьких військ. 13 лютого 1944 року за виявлені вояками героїзм і мужність у боях у районі міста Звенигородка удостоїли почесного найменування «Звенигородська». 26 лютого 1944 за зразкове виконання бойових завдань зі знищення оточеного угруповання противника нагороджена орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня.
Під час Умансько-Ботошанській наступальній операції вояки дивізії розгромили німецьку частину[яку?]. А вже в ніч на 19 березня з ходу форсували річку Дністер, за що дивізію 8 квітня 1944 року нагородили орденом Червоного Прапора.
Під час Яссько-Кишинівської наступальної операції 1944 року дивізія в складі 52-ї армії 2-го Українського фронту брала участь в оточенні й розгромі німецького угруповання на південний захід від міста Кишинів. У кінці листопада 1944 — лютого 1945 року в складі 4-ї гвардійської (від 20 січня до 20 лютого) — 46-ї армії З-го Українського фронту вела бойові дії на території Угорщини. 5 квітня 945 року за виявлені вояками мужність і високу військову майстерність у боях з оточення й знищення будапештського угруповання німецьких військ удостоєна почесного найменування «Будапештська».
У березні — квітні 1945 року дивізія брала участь у Віденській наступальній операції, під час якої активно і рішуче діяла для звільнення угорських міст Сомбатгей, Капувар і Кесег (29 березня 1945). 26 квітня 1945 року її нагородили орденом Суворова 2-го ступеня.
На завершальному етапі операції дивізія брала участь у 9-ти денних запеклих боях за оволодіння столицею Австрії Віднем.
До складу дивізії входили:[2]
Нагороди частин дивізії:
Командири дивізії:
Командири полків:
10 596 воїнів дивізії нагороджено орденами і медалями, 37 з них присвоєно звання Героя Радянського Союзу.[7]