122-мм нарізнагаубиця розроблена в конструкторському бюро Заводу № 9 під керівництвом Федора Петрова на базі причіпної гаубиці 2А18 спеціально для самохідної артилерійської установки2С1 «Гвоздика». Перші варіанти гармати були розроблені під внутрішньозаводськими позначеннями Д-11 та Д-12 у період з 1967 по 1972 роки. Після випробувань на стрільбових стендах як перспективний був прийнятий варіант Д-12, який отримав після доопрацювань позначення Д-32 та індекс ГРАУ 2А31. Гаубиця 2А31 використовувалася Радянською армією у складі САУ 2С1 «Гвоздика».[1]
Опис конструкції
Основним призначенням гаубиці 2А31 є придушення та знищення живої сили противника як на відкритій місцевості, так і в укриттях польового типу, руйнування дзотів, формування проходів у мінних полях, а також боротьба з механізованими, артилерійськими та танковими підрозділами противника. Для ведення вогню використовуються постріли роздільно-гільзового заряджання.[2]
Ствол 2А31 складається з труби, казенника, ежектора та дулового гальма. Довжина труби становить 4 270 мм. На внутрішній частині ствола на довжині 3400 мм виконано 36 нарізів з прогресивною крутістю починаючи від 3°57' і закінчуючи 7°10'. Довжина зарядної камори становить 594 мм. Повна маса ствольної групи — 955 кг. Затвор гармати вертикально-клиновий, оснащений напівавтоматичним механізмом повторного зведення. На клині встановлено лоток із утримником, який запобігає випаданню снаряда зі ствола на великих кутах підвищення, а також полегшує ручне заряджання. При відкритті затвора, утримувач автоматично утоплюється в клин і не перешкоджає екстракції гільзи. Повна маса затворної групи становить 35,65 кг. Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату веретенного типу заправленого рідиною «Стеол-М» або «ПОЖ-70» та пневматичного накатника, заправленого азотом або повітрям. Для стравлювання тиску при роботі в різних температурних діапазонах на гальмі відкату встановлено компенсатор пружинного типу. Циліндри гальма відкату закріплені у казеннику гармати. Максимальна довжина відкату становить 600 мм. Труба гармати скріплена з люлькою, що складається з двох обойм. У передній обоймі знаходиться кожух із закріпленими циліндрами противідкатних пристроїв. У середній частині розташовані кріплення для бронемаски із цапфами. До задньої частини люльки змонтовано огорожу. На правій щоці для командира є механізм блокування ручного спуску гармати, на лівій — система важелів з ручним спуском. Між щоками встановлено відкидну частину огорожі з електромеханічним механізмом дослання.[2]
ОФС із донним газогенератором виробництва Хорватії
HE M95
super charge
718
17,133
АР ОФС виробництва Хорватії та Китаю
ERBB 122 HB
super charge
735
20,05-21,9
Модифікації
2А32 — модифікований варіант 2А31 для встановлення в авіадесантну самохідну гаубицю2С2 «Фіалка». Гаубиця відрізнялася від базового варіанта пневматичним досилачем та новим накатником. Роботи над 2А32 були припинені разом із роботами над САУ2С2 «Фіалка».[1]
Д-16 — модифікована версія 2А31 із застосуванням напівавтоматичного поршневого затвора, пластичного обтюратора та картузного методу заряджання. Причиною розробки була сильна загазованість бойового відділення 2С1 під час ведення вогню. У ході випробувань було виявлено низку дефектів конструкції. Після усунення зауважень модифікована гаубиця отримала індекс Д-16М.[1][6]
Д-16М — подальша модернізація гармати Д-16. Пневматичний досилач замінений на електромеханічний. Збільшено обсяг камори для розміщення більшого заряду та застосування снарядів з покращеною аеродинамікою. Уніфікація гармати Д-16М з базовим варіантом становила близько 60 %. Дальність ведення вогню осколково-фугасними снарядами було підвищено до 18 км. Однак, цей варіант, на думку Міністерства оборонної промисловості СРСР, виявився низькоефективним і в 1972 році роботи над Д-16М були закриті. Замість Д-16М було прийнято рішення використовувати гільзи з покращеною обтюрацією, крім того на 2А31 було встановлено потужніший ежектор. Отриманий науково-технічний доробок з цих робіт було рекомендовано використовувати при розробці картузних варіантів артилерійської системи «Гіацинт» (самохідної — 2С11 «Гіацинт-СК», та причіпної — 2А53 «Гіацинт-БК-1»).[1][6]
HM51 — іранська копія гаубиці 2А31 для САУ Raad-1[en].
Примітки
↑ абвгА. В. Карпенко, «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 3—9 (рос.)
↑ аб2А31.ТО. 122-мм Гаубица 2А31. Техническое описание и инструкция по эксплуатации, стр. 4—8 (рос.)
↑А. В. Карпенко, «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 4, 48 (рос.)
↑Тимофеев М. Химическая мина под Россией(рос.). Газета «Независимое военное обозрение». Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 30 червня 2013.
↑Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 18. Химические боеприпасы. Группа 13. Класс 1320. Боеприпасы и артиллерийские выстрелы калибром свыше 125-мм. 152-мм химический артиллерийский снаряд. — М. : Издательский дом «Оружие и технологии», 2006. — Т. Том 12. — С. 445. — ISBN 5-93799-023-4.
2А31.ТО. 122-мм Гаубица 2А31. Техническое описание и инструкция по эксплуатации / Под ред. И. М. Медведева. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1984. — С. 4—8.
А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия. — СПб. : Бастион, 2009. — С. 4—9.
