18-та окрема мотострілецька бригада (18 ОМСБр, в/ч 40961) — військове формування Збройних сил Російської Федерації.
У зв'язку з розпадом СРСР розпочався вивід військ, що перейшли під юрисдикцію РФ, з прибалтійських країн. Так 107-ма мотострілецька дивізія (107 мсд, в/ч 22238), що дислокувалась в Литві, була виведена в Солнечногорськ, де була переформована в 18-ту окрему мотострілецьку бригаду. 29 грудня 1992 року в литовській столиці на колишній військовій базі російських військ, в так званому Північному містечку, були підписані підсумкові документи про вивід військових підрозділів Росії з Вільнюса.
Таким чином, столицю Литви покинув останній російський солдат, і в місті больше не залишилось військових частин російської армії. 107-ма мотострілецька дивізія, що володіла територією в 66 гектарів Північного містечка, остаточно звільнила казарми, склади, гаражі, інші будови і передала все це в розпорядження вільнюського самоуправління[1].
На базі сусідньої частини Вищих офіцерських курсів ("Вистріл", в/ч 01451) була сформована зведена рота із завербованих Федеральною службою контррозвідки танкових екіпажів до якої потрапили військові 18-ї ОМСБр. Загалом 13 військовослужбовців частини о 3 годині дня 9 листопада відбули в невідомому напрямку, залишивши вдома всі свої документи. У військовій частині їм була оформлена відпустка[2].
На Моздокській базі було підготовлено 34 танки Т-72А, частина з яких була передана опозиції. Ці танки з частин ПКВО, прибули із 131-ї майкопської бригади [3] і Волгограда із завчасно зафарбованими розпізнавальними знаками. Для швидкого розпізнавання з вертольотів Мі-24 башти танків побілили вапном. На світанку 26 листопада три бронеколони в супроводі піхотних підрозділів опозиції висунулись в бік Грозного, в колонах було в цілому не менше 36 танків[4] з 78 контрактниками. Отримані з капітального ремонту танки без динамічного захисту були розбиті протитанковими засобами. Танк яким командував Василь Ваулін підбили одним з перших, з розрахунку не вцілів ніхто. 21 російських танкістів залишились живими й потрапили в полон. В бою загинув і лейтенант Олександр Нальотов, син російського генерала, за іншими даними він потрапив у полон і був розстріляний в Департаменті державної безпеки Чечні.
Співробітники ФСК виявили тіла вбитих військовослужбовців і спробували таємно поховати їх в безіменній могилі, але військово-польова прокуратура не дала можливості цього зробити. Тому їх тіла були вивезені в Ростов або Моздок, де й зараз знаходяться кладовища неопізнаних військовослужбовців. Офіційно загиблі вважаються похованими в братській могилі в Грозному.
Ніхто з високопосадовців не взяв на себе відповідальність за провал операції і долю загиблих і полонених.