«Я (Рома́нтика)» — психологічнановела українського письменника Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму; світ врятує любов, усепрощення.
Присвята
«Я (Романтика)» має специфічну присвяту: «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського, де душа головного героя, батька, у якого померла донька, подібно до душі «Я», подвоїлась (у ній відбувається боротьба між людиною, що страждає від втрати дитини, та художником, який намагається зафіксувати усі деталі смерті, щоб у майбутньому використати для творчості). У М. Хвильового центром уваги є душаліричного героя, що змагається між революційним обов'язком та гуманістичним началом.
Сюжет
Твір починається з опису матері, яку оповідач порівнює з образом Діви Марії:
«... воістину моя мати — втілений образ тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків.»
Раптово автор переносить читача у будинок розстріляного шляхтича («фантастичний палац»), у якому збирається «чорний трибунал комуни». Один за одним без суду та слідства ухвалюються вироки: «Розстрілять!» Після чергового засідання голова трибуналу вирішує пройтись обложеним містом, щоб побути на самоті. Потім він повертається додому, де мати:
«... бере моє стомлене обличчя в свої сухі старечі долоні й схиляє свою голову на мої груди. Вона знову каже, що я, її м'ятежний син, зовсім замучив себе.»
У центрі уваги наступної картини динамічний рух кавалеристів, що рухаються «з позиції на позицію», гарматні вибухи та грім блискавиць. Несподівано сцена змінюється на інтер'єр княжого будинку, в якому продовжує працювати штаб Духоніна. Опісля кількох розглянутих справ до кабінету заводять групу черниць, що звинувачується у веденні агітації проти комуни. Серед інших главковерх впізнає рідну матір.
Цілу ніч він «розбирає діла», але вже твердо знає, як вчинить. В обід до нього приходить Андрюша і починає переконувати «Я» відпустити з-під варти матір. Їхню розмову перериває грім снаряду: ворог наступає. Черниць вирішують розстріляти під час відступу за містом.
Доктор Тагабат перед розстрілом підходить до голови трибуналу та промовляє:
«Ваша мати там! Робіть, що хочете!»
Той, мов у маренні, підходить до засудженої та фанатично убиває її.
Герої та цитатна характеристика
Відомий філософ Мирослав Попович переконаний, що персонажі твору — «усе це різні кінці душі» одного й того самого «Я», які символізують різні боки свідомості головного героя.
Голова «чорного трибуналу» (фанатик з роздвоєною душею)
«Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного „я“, якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.»
Мати (втілення всеохопної доброти й милосердя Богоматері)
«Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!) І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.»
Доктор Тагабат (садист, злий геній) та дегенерат (єдино вірний пес, страж революції, що не знає сумнівів)
«Доктор Тагабат розвалився на широкій канапі вдалі від канделябра, і я бачу тільки білу лисину й надто високий лоб. За ним іще далі в тьму — вірний вартовий із дегенеративною будівлею черепа. Мені видно лише його трохи безумні очі, але я знаю: — у дегенерата — низенький лоб, чорна копа розкуйовдженого волосся й приплюснутий ніс. Мені він завжди нагадує каторжника, і я думаю, що він не раз мусив стояти у відділі кримінальної хроніки.»
«Цей доктор із широким лобом і білою лисиною, з холодним розумом і з каменем замість серця, ― це ж він і мій безвихідний хазяїн, мій звірячий інстинкт. Коли доктор ― злий геній, зла моя воля, тоді дегенерат є палач із гільйотини. Так, це був незамінний вартовий: не тільки Андрюша ― i ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, i тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних.»
Андрюша (комунар, який творить усе супроти своєї волі)
«Андрюша сидить праворуч мене з розгубленим обличчям і зрідка тривожно поглядає на доктора. Я знаю, в чому справа.
Андрюшу, мого бідного Андрюшу, призначив цей неможливий ревком сюди, в „чека“, проти його кволої волі.»
Кожен з них це певний психологічний стан головного героя, що здатен змінюватися іншим.
Аналіз твору
Суспільно-політичні умови
Тема
Автор зобразив антигуманний руйнівний характер громадянської війни й революції, що призвели до зречення власного «Я», протиборства добра і зла в душі головного героя, його роздвоєності: «Я — чекіст, але і людина».
Ідея
Світ врятує любов, усепрощення.
Жанр
«Я (Романтика)» — психологічна новела. Деякі літературознавці стверджують, що оповідання є імпресіоністичним, тому що автор акцентує увагу на мінливості відчуттів і вражень, як-от: регіт Тагабата, запах м'яти тощо та застосовує різноманітність зорових та слухових образів. Особливістю даної новели є синтез ілюзії та дійсності. Нерідко читачу буває надзвичайно тяжко відрізнити, чи описувані події й відчуття реальні, чи це тільки уявлювані, нафантазовані
головним героєм картини.
«…Що це? невже знову галюцинація? Я відкидаю голову.
Так, це була галюцинація»
Композиційно-стильові особливості
Композиційні особливості
заспів (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері із сином напередодні грози);
три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя, протягом яких читач спостерігає зміну у ставленні героя до вбивства.
Микола Хвильовий використовує у творі композиційні рамки:
З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія.
...Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісти, невідомо горіли тихі озера загірної комуни.
Найважливіші стильові ознаки
розповідь від першої особи «Я» ; драматизм;лаконізм; виразні художні деталі; глибокий психологізм; відмова від традиційного описового реалізму; часові зміщення; символічність образів, деталей, наприклад безіменність персонажів (символ, деталь): революційна дійсність нівелює людську індивідуальність; годинник — пересторога, що життя — коротке.
Проблематика
збереження людської індивідуальності, цільності людської натури як необхідність існування людини;
розбіжність між мрією і дійсністю;
мети і засобів її досягнення;
колізії між гуманізмом і фанатизмом;
роздвоєння особистості.
Посилання
Хвильовий М.Я (Романтика). Реґенсбурґ : Видання книжкового товариства «Універсальна Бібліотека», 1947. 40 с.
.jpg)
