Будівництво станції розпочали у 1970 році, перший блок запустили у 1977 році. АЕС розташована на відстані 2 км від міста Прип'яті, збудованого паралельно зі станцією передусім для її працівників. Назва станції пов'язана з містом Чорнобилем, тодішнім районним центром цієї місцевості. Станом на початок 1986 року ЧАЕС була найпотужнішою атомною електростанцією європейської частини СРСР.
26 квітня 1986 року при проведенні проєктних випробувань сталася аварія, що повністю зруйнувала четвертий реактор станції і спричинила значне забруднення навколишньої території радіоактивними речовинами. Внаслідок цієї катастрофи повністю евакуювали населення Прип'яті, Чорнобиля та всіх інших населених пунктів у радіусі 30 км навколо станції, а сама аварія стала однією з найбільших техногенних катастроф в історії людства. Майже всі працівники померли через опромінення.
Чорнобильська АЕС розташована на відстані 18 км на північний захід від міста Чорнобиля, 16 км на південь від кордону з Білоруссю і близько 110 км на північ від Києва.
Структура ЧАЕС
Енергоблок № 1, зупинений у 1996 році у зв'язку з постановою уряду України.
Енергоблок № 2, зупинений у жовтні 1991 року через пожежу в машинному залі, яка була викликана несправністю у роботі турбогенератора № 4. Внаслідок пожежі згоріло 180 тонн мастила, 2,5 тисячі м² даху машинної зали внаслідок пожежі обвалились[1].
Енергоблок № 4, 26 квітня1986 року сталася аварія масштабу екологічної катастрофи з повним зруйнуванням активної зони, виконані першочергові заходи для зменшення наслідків аварії, продовжуються роботи з забезпечення контролю його стану, ядерної та радіаційної безпеки.
Енергоблоки № 5 та № 6, з незавершеним будівництвом, припиненим після аварії 26 квітня 1986 року.
Сховище відпрацьованого ядерного палива «мокрого» типу (СВЯП-1).
Сховище відпрацьованого ядерного палива «сухого» типу (СВЯП-2).
Завод з переробки рідких радіоактивних відходів (отримано дозвіл на експлуатацію).
Промисловий комплекс з поводження з твердими радіоактивними відходами (на етапі «гарячих» випробувань).
Новий безпечний конфайнмент (НБК).
Інша допоміжна інфраструктура АЕС.
Географічне розташування
ЧАЕС на мапі
Чорнобильська АЕС розташована у східній частині білорусько-українського Полісся на півночі України за 11 кілометрів від кордону з Білоруссю, на березі річки Прип'ять, що впадає у Дніпро.
На захід від трикілометрової санітарно-захисної зони АЕС розташовується покинуте місто Прип'ять, за 15 км на південний схід від станції розташований колишній районний центр — покинуте місто Чорнобиль, за 110 км на південь — місто Київ
Опис станції
Космічний знімок ЧАЕС та околиць зі станції «Мир», 27 квітня 1997
Безпосередньо в долині річки Прип'ять на південний схід від майданчика АЕС для забезпечення охолодження конденсаторівтурбін та інших теплообмінників перших чотирьох енергоблоків побудований наливний ставок-охолоджувач площею 2.2 км² і рівнем води на 3,5 м нижче відмітки планування майданчика АЕС. Для забезпечення охолодження теплообмінників третьої частини планувалося використовувати градирні майбутніх п'ятого і шостого енергоблоків.
Проєктна генеруюча потужність ЧАЕС становила 6000 МВт, станом на квітень 1986 в експлуатації були чотири енергоблоки з реакторами РВПК-1000 загальною потужністю 4000 МВт[2]. На момент аварії Чорнобильська АЕС, разом з Ленінградською і Курською електростанціями, була найпотужнішою в СРСР (За даними МАГАТЕ запуск четвертого енергоблока Курської АЕС відбувся в лютому1986, і він тільки виходив на проєктну потужність[3]).
За непідтвердженими даними на ЧАЕС планувалося ввести до 12 реакторів, але це не більше, ніж міська легенда.
Після 23 років і одного дня експлуатації 15 грудня2000 станція припинила генерацію електроенергії. Станом на 2023 здійснюються роботи щодо виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого внаслідок аварії четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему[4][5][6].
Історія
Відповідно до Постанови Ради Міністрів СРСР від 29 червня1966, який затверджував план введення атомних станцій в 1966—1977, було заплановано задіяти енергетичні потужності в розмірі 11 900 МВт, зокрема з реакторами РВПК — 8 000 МВт. Одна з атомних електростанцій мала компенсувати дефіцит електроенергії в Центральному енергетичному районі — найбільшому в Об'єднаній енергосистемі (ОЕС) Півдня. Введення в експлуатацію першого енергоблока першої атомної електростанції в Україні планувалося 1974, другого — 1975.
Вибір майданчика
Для пошуку придатного майданчика для розміщення атомної електростанції в період 1965—1966 Київським відділенням проєктного інституту «Теплоелектропроект» були обстежені 16 пунктів у Київській, Вінницькій і Житомирській областях.
Майданчик був обраний за 4 км від села КопачіЧорнобильського району, на правому березі річки Прип'ять за 15 км від міста Чорнобиль поблизу станції Янів залізничної лінії Чернігів-Овруч. Землі, на яких він розташовувався, за підсумками обстеження були визнані малопродуктивними. Встановлено було також відповідність вимогам водозабезпечення, транспорту і санітарно-захисної зони.
Цей майданчик був рекомендований Державною комісією та узгоджений з Київським обкомом КПУ, Київським облвиконкомом, Міністерством енергетики і електрифікації УРСР та іншими зацікавленими організаціями.
Проєктне завдання на будівництво Чорнобильської АЕС потужністю 2000 МВт було виконано Уральським відділенням інституту «Теплоелектропроект». Затверджене 29 вересня 1967 Міненерго СРСР завдання було розроблено для трьох видів реакторів:
Наказом Міненерго СРСР від 30 березня1970 подальше проєктування Чорнобильської АЕС було доручене інституту «Гідропроект».
Проєкт реакторного відділення першої черги ЧАЕС був виконаний субпідрядником — інститутом ВНДПІЕТ Мінсередмашу СРСР.
Було вирішено використовувати безкорпусний реактор РВПК у зв'язку з відсутністю в країні необхідних виробничих потужностей для серійного виготовлення в необхідних кількостях високоміцних корпусів великих розмірів для реакторів типу ВВЕР, що широко застосовуються в інших країнах. У зв'язку з цим будівництво реакторів РВПК дозволяло забезпечити швидке нарощування енергетичних потужностей, розвиток атомної енергетики.
Відсутність корпусу, що має обмеження за габаритними розмірами, дозволяло забезпечити досягнення більшої генеруючої потужності енергоблоку (блокової потужності) — 1 000, а згодом 1 500 МВт.
Проєкти реакторів ВВЕР того часу мали обмеження блокової потужності в 440 МВт, лише 1980 вдалося її довести до 1 000 МВт.
Крім того, реактор РВПК дозволяє виконувати перевантаження ядерного палива без зниження потужності, що забезпечує підвищення коефіцієнту використання його потужності і економічності енергоблоку загалом[7].
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28 травня1969 був затверджений кошторисно-фінансовий розрахунок на будівництво першочергових об'єктів Чорнобильської ГРЕС.
Будівництво електростанції було доручено колективу Кременчукгесбуду[8]. Очолили Управління будівництва станції та міста-супутника АЕС начальник управління Кизима Василь Трохимович і головний інженер Луків І. П.
Наказом Міністра енергетики і електрифікації СРСР від 17 грудня 1969 з 1 січня1970 було створено дирекцію Чорнобильської ГРЕС.
У квітні 1970 директором Чорнобильської АЕС імені В. І. Леніна був призначений Брюханов Віктор Петрович, який очолював будівництво та експлуатацію станції до квітня 1986 року.
4 лютого1970 розпочались роботи з будівництва майбутнього міста енергетиків — Прип'яті.
У травні 1970 почалася розмітка котловану під 1-й енергоблок ЧАЕС, в липні 1971 завершилося будівництво ЛЕП 110 кВ підстанції Чорнобильська, а 7 грудня того ж року було створено постійну комісію з прийомки об'єктів Чорнобильської АЕС.
У День будівельника — 15 серпня 1972 об 11:00 було урочисто покладено перший кубометр бетону у фундамент деаераторної етажерки головного корпусу першої черги станції, відбулась закладка неіржавної капсули з листом до майбутніх поколінь.
З початку будівництва встановлені терміни пуску 1-го енергоблоку у 1975 опинилися під загрозою зриву у зв'язку з низькими темпами проєктних, будівельних робіт і недотриманням термінів поставок обладнання суміжними організаціями[9].
14 квітня1972 вийшла Постанова ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР № 179 «Про хід будівництва Чорнобильської атомної електростанції». У постанові було зазначено, що управління будівництва «Кременчукгесбуд» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР повільно розгортає будівництво Чорнобильської атомної електростанції. План робіт не виконується. Будівельно-монтажні роботи виконуються на низькому інженерному рівні, допускаються великі втрати робочого часу будівельників, недостатньо використовується будівельна техніка. Дирекція атомної електростанції несвоєчасно і некомплектно видає на будівництво необхідну проєктно-кошторисну документацію. Тривалий час не вирішується питання про резервне джерело електропостачання будівництва.
30 січня1973 було оформлено рішення Міненерго СРСР «Про введення в дію 1 енергоблоку ЧАЕС в 1975 році». Виконання вказаного рішення було зірвано, і 30 квітня 1975 перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький подав доповідну записку про проблеми забезпечення споруджуваної АЕС обладнанням Голові Ради Міністрів СРСР Олексію Косигіну. Після цього в жовтні на ЧАЕС почали надходити перші паливні збірки.
Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 15 серпня 1972 № 648—200 було заплановано будівництво другої черги ЧАЕС у 1976—1981. Рішенням Міненерго СРСР від 30 березня 1972 було затверджено техніко-економічне обґрунтування збільшення генеруючої потужності ЧАЕС до 4000 МВт, а 4 січня 1974 було ухвалено спільне рішення Міненерго і Мінсередмашу СРСР про проєктування і будівництво другої черги. Технічний проєкт другої черги був затверджений постановою Ради Міністрів від 1 грудня 1975 № 2638Р.
1977 на проммайданчику станції для обслуговування експлуатаційників і численних бригад будівельників працювали чотири їдальні — «Фіалка», «Ромашка», «Еврика», «Електроніка»[10].
Перші роки експлуатаційний персонал і будівельники проживали в гуртожитках, а також на орендованих квартирах в селах навколо споруджуваної станції[10].
Для забезпечення зайнятості членів сімей працівників станції було передбачено будівництво низки підприємств у місті Прип'ять. 1980 року було побудовано завод «Юпітер».
Запуск першого енергоблоку
16 травня1975 за наказом директора ЧАЕС була створена комісія з підготовки і запуску 1-го енергоблоку.
З початку жовтня 1975 на склад свіжого палива почали надходити перші паливні збірки.
У зв'язку з відставанням від планових термінів за критичними позиціями графіка запуску блоку була організована цілодобова робота, 23 листопада було видано наказ директора про організацію безперервних робіт з графітової кладки 1-го енергоблоку.
15 травня1976 відповідно до вимог технічного проєкту і СЕС було встановлено регулярний дозиметричний контроль в районах зони прилягання до АЕС.
У жовтні 1976 почалось заповнення ставка-охолоджувача. Цього ж року для виконання наладки, а також забезпечення ремонту енергетичного обладнання машинного залу на ЧАЕС була організована виробнича ділянка підприємства «Львівенергоремонт».
На початку травня 1977 колектив монтажників, будівельників, експлуатаційний персонал ЧАЕС почав пуско-налагоджувальні роботи на 1-му енергоблоці.
З 8 червня 1977 у зв'язку з початком робіт зі збірки палива була організована зона суворого режиму (ЗСР).
19 грудня почалось збільшення потужності реактора другого енергоблоку.
21 грудня відбулося включення в мережу турбогенератора № 3. 10 січня1979 дав промисловий струм турбогенератор № 4, було підписано Акт прийняття другого енергоблоку.
22 квітня 1979 Чорнобильська АЕС виробила перші десять мільярдів кВт·год.
28 травня 1979 енергоблок № 2 вийшов на проєктну потужність 1 000 МВт, яка була освоєна за 5 місяців.
5 жовтня 1979 перша черга Чорнобильської АЕС у складі двох енергоблоків вийшла на номінальну потужність 2 000 МВт.
На освоєння першого енергоблоку ЧАЕС пішло 8 місяців, на освоєння другого — 5 місяців.
3 грудня1981 відбувся енергетичний пуск третього енергоблока.
8 березня1982 на ЧАЕС було вироблено перші 50 мільярдів кВт·год електроенергії.
9 червня 1982 на третьому енергоблоці була освоєна проєктна потужність 1 000 МВт.
Запуск четвертого енергоблока
25 листопада1983 на реакторі 4-го енергоблока було завантажено першу ТВЗ.
21 грудня турбогенератор № 7 був включений в мережу.
30 грудня був включений в мережу турбогенератор № 8.
28 березня1984 4-й енергоблок вийшов на проєктну потужність 1 000 МВт.
21 серпня1984 на Чорнобильській АЕС було вироблено перші 100 мільярдів кВт·год електроенергії.
Аварії та аварійні ситуації на станції
За словами голови українського Інституту національної пам'ятіВ'ятровича, що дослідив документи КДБ щодо Чорнобильської катастрофи, спорудження ЧАЕС відбувалося із постійними порушеннями. Зокрема, для будівництва використовувались неякісні матеріали, саме спорудження велось із великим поспіхом з метою здати перший енергоблок до чергового з'їзду КПРС. Окрім того, частину матеріалів для будівництва було розкрадено. Аварійні ситуації відбувалися на ЧАЕС відразу після введення її в експлуатацію, починаючи з 1979 року, іноді супроводжувались серйозними витоками радіації.[11]
Аварія 1982
9 вересня1982 після виконаного середнього планового ремонту під час пробного запуску реактора 1-го енергоблока на потужності 700 МВт теплових при номінальних параметрах теплоносія зруйнувалася тепловидільна збірка і відбувся аварійний розрив технологічного каналу № 62-44. Внаслідок розриву була деформована графітова кладка активної зони, в реакторний простір було викинуто значну кількість радіоактивних речовин зі зруйнованої тепловидільної збірки. Важкі наслідки аварії були зумовлені відмовою системи аварійного захисту і тривалим (протягом 20 хвилин) утриманням реакторної установки після розриву каналу на потужності 700 МВт.[12].
Наслідком розриву каналу був викид радіоактивної парогазової суміші з реакторного простору блоку № 1 в аварійний конденсатор, трубопровід зв'язку газових контурів блоків і далі під дзвін мокрого газгольдера. У цій частині газового контуру відбулося короткочасне підвищення тиску, що призвело до викиду до 800 кг води з гідрозатворів у реакторний простір блоку № 2, який працював на номінальній потужності. За рахунок випаровування викинутої води значно підвищився тиск в реакторному просторі блоку № 2, що у свою чергу призвело до витіснення інших гідрозатворів з боку реакторного простору. Парогазова суміш з реакторного простору блоку № 2 викидалася під дзвін мокрого газгольдера і далі через його спорожнений гідрозатвор разом з радіоактивною парогазовою сумішшю з реакторного простору блоку № 1 — у вентиляційну трубу й атмосферу. У результаті викиду радіоактивних речовин була забруднена значна територія. Для ліквідації наслідків цієї аварії було потрібно близько 3 місяців ремонтних робіт. Канал 62-44 та ділянку активної зони, що безпосередньо примикала до зруйнованого каналу, назавжди було виведено з роботи.[12]
За офіційними даними, аварія «не справила значущого впливу на довкілля»[джерело?].
Існує дві версії причини, що викликала розрив каналу[12]:
Припинення циркуляції теплоносія в каналі внаслідок грубого порушення персоналом цеху наладки технологічного регламенту під час регулювання поканальних витрат води[13] або потрапляння в канал стороннього предмету[14];
Залишкове внутрішнє напруження в стінках цирконієвої канальної труби, що виникло внаслідок самовільної зміни заводом технології її виробництва[15].
26 квітня1986 при проведенні проєктних випробувань однієї з систем забезпечення безпеки приблизно о 1:23:47 відбувся вибух[16], який повністю зруйнував реактор. Будівля 4-го енергоблоку, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло понад 30 вогнищ пожеж[17]. Основні осередки пожежі на даху машинного залу до 2:10 і на даху реакторного відділення до 2:30 були пригнічені. До 5:00 26 квітня пожежа була ліквідована[17].
Після розтравлення палива зруйнованого реактора приблизно о 20:00 26 квітня у різних частинах центрального залу 4 блоку виникла пожежа великої інтенсивності. До гасіння пожежі внаслідок важкої радіаційної обстановки і значної потужності горіння штатними засобами не приступали. Для ліквідації загоряння та забезпечення підкритичності дезорганізованого палива використовувалася вертолітна техніка.
У перші години розвитку аварії був зупинений сусідній 3-й енергоблок, відбулись відключення устаткування 4-го енергоблока і розвідка стану аварійного реактора.
Безпосередньо під час вибуху на четвертому енергоблоці загинув старший оператор Валерій Ходемчук. Володимир Шашенок, його товариш, помер вранці від отриманих травм. 27 квітня 104 постраждалих були евакуйовані до Московської лікарні № 6. Згодом, у 134 співробітників ЧАЕС, членів пожежних та рятувальних команд розвинулася променева хвороба, 28 з них померли протягом наступних кількох місяців.
Для ліквідації наслідків аварії розпорядженням Ради Міністрів СРСР була створена урядова комісія, головою якої був призначений заступник голови Ради міністрів СРСР Борис Щербина.
Основна частина робіт була виконана в 1986—1987, в них брали участь приблизно 240 000 осіб. Загальна кількість ліквідаторів (включаючи подальші роки) становить близько 600 000.
У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів зі зруйнованого реактора і запобігання набагато серйозніших наслідків.
Саркофаг над четвертим блоком
Потім почалися роботи по очищенню території і похованню зруйнованого реактора. Уламки, розкидані по території АЕС і на даху машинного залу були прибрані всередину саркофага або забетоновані. Довкола 4-го блоку почалось спорудження бетонного «саркофага» (так званий об'єкт «Укриття»). У процесі будівництва «саркофагу» було укладено понад 400 тисяч м³ бетону та змонтовано 7 000 тонн металоконструкцій. 30 листопада1986 по завершенню його спорудження Актом Державної приймальної комісії законсервований четвертий енергоблок був прийнятий на технічне обслуговування.
Наказом № 823 від 26 жовтня для експлуатації систем і обладнання об'єкта «Укриття» був організований реакторний цех четвертого блоку.
22 травня 1986 постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 583 було встановлено термін введення в експлуатацію енергоблоків № 1 і 2 ЧАЕС — жовтень 1986. У приміщеннях енергоблоків першої черги проводилася дезактивація, 15 липня 1986 закінчився її перший етап.
У серпні на другій черзі ЧАЕС роз'єднали комунікації, загальні для 3-го і 4-го блоків, була зведена бетонна розділова стіна в машинному залі.
Після виконаних робіт з модернізації систем станції, передбачених заходами, затвердженими Міненерго СРСР 27 червня1986 і спрямованими на підвищення безпеки АЕС з реакторами РБМК, 18 вересня було отримано дозвіл на початок фізичного пуску реактора першого енергоблоку.
1 жовтня 1986 був запущений перший енергоблок і о 16:47 його підключили до мережі.
24 листопада1987 почався фізичний запуск реактора третього енергоблока, енергетичний запуск відбувся 4 грудня.
31 грудня 1987 рішенням Урядової комісії № 473 було затверджено акт приймання в експлуатацію 3-го енергоблока ЧАЕС після ремонтно-відновлювальних робіт.
Третя черга ЧАЕС, недобудовані 5 і 6 енергоблоки, 2008
Будівництво 5-го і 6-го блоків було припинено, незважаючи на високий ступінь готовності об'єктів. Існувала думка про доцільність закінчення будівництва і пуску 5-го блоку, що мав незначні рівні радіаційного забруднення, замість здійснення масштабної дезактивації 3-го блоку для його подальшої експлуатації[18].
У перші дні після аварії було евакуйовано населення міста-супутника ЧАЕС — Прип'ять і жителів населених пунктів у 10-кілометровій зоні. У наступні дні було евакуйовано населення інших населених пунктів 30-кілометрової зони.
2 жовтня 1986 було вирішено будувати нове місто для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС та членів їхніх сімей після аварії на ЧАЕС — Славутича. 26 березня 1988 був виданий перший ордер на заселення квартир.
У результаті аварії з сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн га земель, довкола АЕС була створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані сотні дрібних населених пунктів, близько 200 000 осіб було евакуйовано із зон забруднення.
23 травня 1986 о 14:40 на позначці +12.50 в кабельних тунелях приміщень 402/3 (приміщення двигунів головних циркуляційних насосів [ГЦН]) і 403/3-4 (приміщення шахт опускних трубопроводів) четвертого аварійного енергоблока внаслідок короткого замикання в силовому кабелі 3-го і 4-го блоків виникла пожежа[19]. Горіли кабелі силових збірок, пластикат, мастило. Пожежа тривала близько 7 годин.
Роботи з ліквідації були утруднені через високі значення експозиційної дозирадіоактивного випромінювання, що виникло в результаті аварії 26 квітня. Гасіння відбувалося малими групами при мінімальному часі перебування розрахунків біля вогнища пожежі з використанням бронетехніки. Для ліквідації загоряння знадобилося до 8 годин, участь взяли 268 пожежників, які отримали значні дози опромінення[джерело?].
Пожежа у 1991 році
11 жовтня1991 при зниженні обертів турбогенератора № 4 другого енергоблоку для подальшої його зупинки і виведення в ремонт сепаратора-пароперегрівача (оперативне найменування СПП-44) сталася аварія[20] з незалежних від реакторної установки причин.
О 20:10 за київським часом через пошкодження ізоляції кабельного монтажу несанкціоновано було подано номінальну напругу мережі на практично зупинений генератор, який був переведений в непроєктний «моторний» режим.
У результаті значної вібрації сталося розщільнення підшипників і системи ущільнення генератора, викид з подальшим займанням водню і мастила в районі підшипників генератора. Реактор енергоблока № 2 був заглушений.
У машинному залі виникла пожежа, обвалилася покрівля машинного залу, що спричинило пошкодження обладнання, яке брало участь у забезпеченні безпеки і охолодження реактора. Пожежа на турбогенераторі № 4 була ліквідована до 2:20 12 жовтня силами варти пожежної охорони ЧАЕС, а також бойовими розрахунками пожежних частин Київської, Чернігівської, Житомирської областей та м. Києва[20].
У результаті аварії було пошкоджено турбогенератор № 4 і збудник генератора, вигоріло 180 т турбінного мастила і 500 м³ водню, обвалилося 2448 м² покрівлі машзалу (з 20 502 м²), маса завалених конструкцій перевищувала 100 т[джерело?].
Викид радіоактивних аерозолів, що утворилися при горінні елементів покрівлі зі слідами забруднення від аварії 1986 року (через отвір руйнувань покрівлі машинного залу), становив 3,6 × 10−4Кі. Загальний викид під час даного порушення в роботі становив 1,4 × 10 Кі (в межах допустимого добового викиду в атмосферу 1,5 × 10 Кі)[джерело?].
Опромінення персоналу понад встановлені контрольні рівні не було. 63 учасники ліквідації пожежі з експлуатаційного персоналу та пожежників отримали дози від 0,02 до 0,17 бер (сЗв), що не перевищує двотижневих доз. Опромінення населення не відбулося, статистично значущого збільшення концентрації аерозолів у приземному шарі атмосфери в 30-км зоні не зафіксовано.
Не зважаючи на численні відмови систем і устаткування [джерело?], що супроводжували аварію, реактор залишався в підконтрольному стані.
Безпосередньо після пожежі Чорнобильська АЕС запланувала і почала реалізацію заходів щодо виконання ремонтно-відновлювальних робіт на енергоблоці № 2 з ліквідації наслідків пожежі [джерело?], реалізувати які в повному обсязі не вдалося через подальше ухвалення остаточного рішення про закриття Чорнобильської АЕС.
Обвалення покрівлі над машинною залою енергоблоку № 4 12 лютого 2013 року
12 лютого 2013 року о 14 годині 03 хвилини сталося часткове руйнування стінових панелей та частини легкої покрівлі машинного залу блоку № 4 над приміщеннями, що не обслуговуються, з позначки +28,00 м в осях 50-52 від ряду А до ряду Б. Площа руйнування становила близько 600 м². Змін радіаційної обстановки на проммайданчику ЧАЕС та у зоні відчуження немає. Постраждалих немає.
17 лютого1990 Верховна Рада Української РСР[23] і Рада Міністрів Української РСР[24] визначили термін виведення з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС у 1995, 17 травня Рада Міністрів СРСР видала розпорядження про розробку програми виведення з експлуатації енергоблоків.
2 серпня того ж року Верховна Рада Української РСР оголосила Мораторій на будівництво нових атомних станцій та на збільшення потужності існуючих строком на п'ять років[25].
Пожежа 11 жовтня 1991 на другому енергоблоці послужила підставою для рішення Верховної Ради України про зупинку і негайне виведення з експлуатації другого енергоблоку Чорнобильської АЕС, а також про зупинку першого і третього енергоблоків у 1993[26].
1993 році Мораторій 1990-го на будівництво нових атомних електростанцій був достроково знятий[27] і за пропозицією Кабінету Міністрів України[28] ухвалено рішення про продовження експлуатації Чорнобильської АЕС протягом терміну, визначеного її технічним станом.
Під впливом світової громадськості та взятих на себе зобов'язань[29] було ухвалено остаточне рішення про виведення з експлуатації Чорнобильської АЕС.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня1997 було визнано доцільним достроково зняти з експлуатації енергоблок № 1, який був зупинений 30 листопада 1996[30].
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня1999 було визнано доцільним достроково зняти з експлуатації енергоблок № 2[31], зупиненого після аварії в 1991.
11 грудня 1998 був прийнятий Закон України[4], який визначив особливості правових відносин під час подальшої роботи ЧАЕС та дострокового зняття з експлуатації енергоблоків, перетворення зруйнованого четвертого енергоблока на екологічно безпечну систему, а також захист персоналу Чорнобильської АЕС.
29 березня 2000 Кабінетом Міністрів України було ухвалено достроково зняти з експлуатації енергоблок № 3 та остаточно закрити Чорнобильську АЕС[32] до кінця 2000.
У квітні Указом Президента України була створена Міжвідомча (урядова) комісія з комплексного вирішення проблем Чорнобильської АЕС.
Указом Президента України від 25 вересня[33] було створено Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів, пов'язаних з Актом закриття Чорнобильської АЕС.
У затверджених 19 жовтня 2000 Президентом України заходах щодо закриття Чорнобильської атомної станції[34], а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 29 листопада[35] було визначено термін остаточної зупинки і переведення в режим зняття з експлуатації 3-го блоку ЧАЕС — 12:00 15 грудня2000.
5 грудня відбулись парламентські слухання за участю іноземних представників у зв'язку із закриттям ЧАЕС.
Напередодні закриття, 14 грудня 2000, відбувся робочий візит на Чорнобильську АЕС Президента України Леоніда Кучми. Під час зустрічі з персоналом станції Президент запевнив, що жоден працівник не залишиться без соціального захисту. Ухвалена Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада[36] «Про заходи щодо соціального захисту робітників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич у зв'язку з закриттям станції» визначила комплекс заходів щодо пом'якшення соціальних наслідків.
5 грудня 2000 через неполадки в системі захисту,реактор третього енергоблока був зупинений.
14 грудня реактор був запущений на 5 % потужності для церемонії зупинки і 15 грудня 2000 о 13:17 за наказом Президента України під час трансляції телемосту Чорнобильська АЕС — Національний палац «Україна» поворотом ключа аварійного захисту п'ятого рівня (АЗ-5) реактор енергоблока № 3 Чорнобильської АЕС було зупинено назавжди і станція припинила генерацію електроенергії.
24 лютого 2022 року, в ході російського вторгнення в Україну, близько 19:20 надійшла інформація про захоплення Чорнобильської атомної електростанції російською регулярною армією[37]. Всього там перебували близько 500 російських солдатів та 50 одиниць важкої техніки[38]. 9 березня внаслідок бойових дій електростанція перестала отримувати зовнішнє живлення, необхідне для безпечного зберігання відпрацьованого палива. Ввімкнулися аварійні дизельні електрогенератори[39]. 11 березня з’явились розвіддані про підготовку теракту на електростанції російськими військами[40]. Кілька разів зовнішнє живлення відновлювали працівники «Укренерго», але окупанти знову його обривали[41].
Після понад трьох тижнів, увечері 20 березня, вдалося провести часткову ротацію персоналу, 64 особи[42] з 211[41]. На заміну евакуйованому персоналу для виконання службових обов'язків та забезпечення функціонування АЕС відправили 46 добровольців з-поміж працівників станції[42].
Увечері 31 березня російсько-окупаційні війська покинули електростанцію, забравши з собою українських нацгвардійців, які охороняли її, та некритичне для роботи станції обладнання[38] на суму 135 мільйонів доларів. При цьому частина військ РФ за час перебування в Чорнобильській зоні відчуження постраждала від опромінення[43].
Електроживлення сховища відпрацьованого ядерного палива станції відновили 16 квітня[44].
Розслідування інцидентів
Служба безпеки України напередодні річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції (2003) розмістила на своєму сайті в інтернеті 121 документ архіву КДБ УРСР з 1971 по 1988, що стосуються роботи ЧАЕС і аварії, що сталася на станції 26 квітня 1986[45]
Робота станції після зупинки
15 грудня 2000 для колективу ЧАЕС розпочався період зняття зупинених енергоблоків з експлуатації, що є важливою ланкою усього життєвого циклу будь-якої АЕС. Для виконання цього завдання рішенням уряду Чорнобильська АЕС була виведена зі складу компанії «Енергоатом» і перетворена в державне спеціалізоване підприємство. На основі ремонтної служби ЧАЕС у складі «Енергоатому» було створено підприємство «Атомремонтсервіс», де сьогодні працюють 730 робітників, більше трьохсот з яких — колишні працівники Чорнобильської АЕС. Створений на базі управління протиаварійними діями Чорнобильської АЕС навчально-аварійний центр компанії «Енергоатом» також укомплектований переважно колишніми працівниками ЧАЕС.
17 вересня 2007 року було оголошено що нове аркоподібне сталеве укриття (конфайнмент) буде збудоване поверх старого саркофагу над четвертим енергоблоком ЧАЕС. Проектна ширина арки 190 м, і довжина — 200 м.
В листопаді 2016 року почалося насування арки над четвертим енергоблоком ЧАЕС.[53][54] Швидкість насування склала 10 м/год, а тривав процес близько двох тижнів.
29 листопада 2016 року новий конфаймент було встановлено, він став найбільшою на цей час рухомою арковою спорудою в світі. За рік після його встановлення, незважаючи на продовження будівництва, рівень радіації поблизу арки знизився в 10 разів. 10 липня 2019 року конфайнмент було введено в експлуатацію. Проєктний термін його експлуатації складає 100 років.
Проміжне сховище відпрацьованого ядерного палива «сухого» типу (СВЯП-2)
Проміжне сховище відпрацьованого ядерного палива «сухого» типу (СВЯП-2) — об'єкт, призначений для прийому, підготовки до зберігання і безпосередньо зберігання відпрацьованих тепловиділяючих збірок і відпрацьованих додаткових поглиначів, які накопичилися на Чорнобильській АЕС.
Будівництво об'єкта розпочалося у 2001 році та фінансується з Рахунку ядерної безпеки Європейського банку реконструкції і розвитку.
СВЯП-2 складається з 2-х частин:
1. Установка з підготовки відпрацьованого палива до зберігання. Її функцією є підготовка до зберігання і упакування близько 21 тисячі відпрацьованих тепловидільних збірок, що поступають зі сховища «мокрого» типу СВЯП-1. Установку спроектовано для забезпечення мінімальної річної продуктивності з обробки 2500 паливних збірок або поглиначів.
2. Зона зберігання відпрацьованого палива. У цій зоні здійснюються наступні операції:
• Транспортування пеналів, заповнених відпрацьованим ядерним паливом з установки з підготовки відпрацьованого палива до зони зберігання за допомогою системи маніпулювання і транспортування пеналів
• Завантаження пеналів у горизонтальні бетонні модулі-сховища
• Зберігання пеналів з ядерним паливом протягом 100 років
Збереження відпрацьованого ядерного палива буде здійснюватися за технологією сухого модульного зберігання.
Загальний принцип сухого модульного зберігання полягає у тому, що паливо зберігається у герметичних металевих корзинах, що заповнені інертним газом. Самі ж корзини розміщені у бетонних модулях. Конструкція модуля слугує радіаційним захистом, а також запобігає пошкодженню металевої корзини.
Суха технологія має такі переваги:
1. Можливість будівництва сховища чергами та нижча початкова інвестиція у спорудження
2. Пасивна система (за рахунок природнього обміну повітря) відведення залишкового тепла від відпрацьованих тепловидільних збірок
3. Незначне утворення радіоактивних відходів під час експлуатації сховища та майже повна відсутність рідких радіоактивних відходів
4. Експлуатаційні затрати значне нижче, ніж при мокрому зберіганні
Прийнята для СВЯП-2 технологія передбачає використання двостінного сухого екранованого пеналу (ДСЕП). Його конструкція забезпечує довготривале збереження палива за рахунок ізолювання від навколишнього середовища. Відповідно, радіаційний вплив на навколишнє середовище за нормального зберіганні у бетонних модулях буде відсутній. Один ДСЕП вміщає у себе 93 відпрацьовані тепловидільні збірки.
14 грудня 2020 року завершено активну фазу «гарячих випробувань», під час якої до СВЯП-2 перевезено 186 відпрацьованих тепловидільних збірок.
26 квітня 2021 року ЧАЕС отримала Ліцензію на експлуатацію СВЯП-2, що дало змогу розпочати перевезення палива в режимі експлуатації.
21 травня ДСП ЧАЕС отримала окремий дозвіл «На здійснення вивантаження кондиційного відпрацьованого ядерного палива зі СВЯП-1»
08 червня розпочалось перевезення палива в режимі експлуатації. Станом на січень 2022 року на СВЯП-2 відправлено на довготривале зберігання 1 698 відпрацьованих тепловидільних збірок.
Брюханов В. П. — директор Чорнобильської АЕС з квітня 1970 по липень 1986.
Поздишев Е.М. — директор Чорнобильської АЕС з липня 1986 по січень 1987.
Сараєв Ю.П. — виконуючий обов'язки директора Чорнобильської АЕС з липня 1986
Штейнберг М.О. — головний інженер Чорнобильської АЕС з травня 1986 по березень 1987 року.
Уманець М.П. — директор Чорнобильської АЕС з 1 лютого 1987 по 1992.
Сорокін М.М. — заступник головного інженера з експлуатації, головний інженер, генеральний директор з 1987 по 1994.
Васильченко В.М. — головний інженер, генеральний директор у 1994
Парашин С. К. — генеральний директор виробничого об'єднання «Чорнобильська АЕС» з грудня 1994 по квітень 1998.
Толстоногов В.К. — генеральний директор Чорнобильської АЕС з травня 1998 по грудень 2001.
Неретін Ю.О. — генеральний директор Чорнобильської АЕС з 2001 по 2004.
Гора А.А. — генеральний директор Чорнобильської АЕС у червні 2004.
Смишляєв О. Є. — генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС» з 1 липня 2004 по 11 серпня 2005.
Грамоткін І. І. — з 1988 по 1995 рік — начальник зміни реакторного цеху. З 11 серпня 2005 по 30 липня 2018 — генеральний директор ДСП «Чорнобильська АЕС».
Сейда В.О. — виконуючий обов'язки генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС» з 2018 по 2019, з 2021 по 2023.
Калашник С.В. — виконуючий обов'язки генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС» з 2019 по 2020.
Пєсков В.Г. — виконуючий обов'язки генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС» з 2020 по 2021.
Мартинов С.К. — виконуючий обов'язки генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС» з 2 червня 2023.
Білик А.О. — технічний директор — головний інженер з 2005 по 2022.
Гончаров Б.І. — головний інженер з 30 серпня 2004.
Дятлов А. С. — заступник головного інженера з експлуатації другої черги до ядерної катастрофи, яка відбулась в 1986.
Карпана М.В. — заступник начальника ядерно-фізичної лабораторії відділу ядерної безпеки (1986), заступник головного інженера ЧАЕС з науки та ядерної безпеки до 1989.
Кизима В. Т. — начальник Управління будівництва Чорнобильської АЕС з 1970.
Луків І.П. — головний інженер Управління будівництва Чорнобильської АЕС з 1970.
Фомін Н. М. — головний інженер Чорнобильської АЕС з 1981 по 1986.
З 24 лютого Україна вимагала від Радбезу ООН вжити заходів, щоб демілітаризувати зону відчуження. В ЧАЕС завезли багато боєприпасів. Вони могли здетонувати будь-якої миті. Це призвело би до жахливої катастрофи.[55]
Міжнародний контроль
Міжнародний контроль за діяльністю АЕС України постійно здійснює Міжнародне агентство з атомної енергії, періодично надаючи необхідні звіти та рекомендації.
↑У зв'язку з принциповою зміною профілю робіт у бік будівництва атомних електростанцій наказом Міністра енергетики і електрифікації СРСР за № 252 від 5 липня 1974 Управління будівництва «Кременчукгесбуд» було реорганізовано в Будівельно-монтажний трест «Південатоменергобуд».
↑"Аналіз порушень у роботі енергоблоків Мінатоменерго СРСР в 1987 році. Рекомендації та заходи щодо підвищення надійності та безпеки "М., ВНДІАЕС, 1988, стор 36-43
↑Оперативний випуск новин за 19:00. YouTube. Факти ICTV. 24 лютого 2022. Процитовано 9 березня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Вічні дзвони подвигу й скорботи. До 30-річчя від дня аварії на Чорнобильській АЕС (1986) // Дати і події, 2016, перше півріччя : календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С.92-96.
«La fiesta terminó»Sencillo de Paloma San Basiliodel álbum La fiesta terminóPublicación 1985Grabación 1985Género(s) BaladaDuración 3:30Discográfica HispavoxAutor(es) Juan Carlos Calderón «Perfidia» (1984) «La fiesta terminó» (1985) «Como el viento» (1985) [editar datos en Wikidata] «La fiesta terminó» es una canción interpretada por la cantante española Paloma San Basilio, y con la que representó a España en el XXX Festival de la Canción de Eurovisión cele...
Señor del Mundo de Robert Hugh Benson Género DistopíaSubgénero Ficción distópica, ficción apocalíptica, ciencia ficción y ficción política Idioma Idioma inglésTítulo original Lord of the World (1907)Editorial Dodd, Mead and CompanyPaís Reino UnidoFecha de publicación 1907Páginas 352[editar datos en Wikidata] Señor del Mundo (Lord of the World en el original) es una novela de ciencia ficción distópica, escrita en 1907 por monseñor Robert Hugh Benson. Se centr...
Indian political party Political party in India Marxist Leninist Party of India (Red Flag) AbbreviationMLPI (Red Flag)General SecretaryM.S. JayakumarFounded2003Split fromCPIML Red FlagHeadquartersCochin, KeralaYouth wingRevolutionary Youth OrganizationLabour wingTUCI (Red Flag)IdeologyCommunismMarxism–LeninismPolitical positionLeft-wingColours RedECI StatusRegistered-UnrecognizedWebsitemlpiredflag.orgPolitics of IndiaPolitical partiesElections The Marxist-Leninist Party ...
Tallo Gadji oleh Ben Sutherland, 2015Informasi pribadiNama lengkap Tallo Carmel Gadji-Celi Jr.Tanggal lahir 21 Desember 1992 (umur 30)Tempat lahir Magbehigouepa,[1] Pantai GadingTinggi 1,87 m (6 ft 1+1⁄2 in)Posisi bermain PenyerangInformasi klubKlub saat ini SC Bastia (pinjaman dari Roma)Nomor 11Karier junior2005–2006 Stella Club d'Adjamé2007–2008 Centre de formation Cyril Domoraud[2]2010–2011 Chievo2011 → Internazionale (pinjaman)Karier seni...
SMA Negeri 2 Yogyakarta (Smada Jogja)Sekolah Menengah Atas Negeri 2 YogyakartaInformasiDidirikan17 Juli 1965JenisNegeriAkreditasiA[1]Nomor Statistik Sekolah301046005004PMaskotBunga terataiKepala SekolahLucia Wirastuti Kindarsih, S.Pd., M. AccKetua KomiteDr. SuharnoJumlah kelasKelas X dan XI masing-masing tingkatan terdiri dari 8 kelas IPA dan 1 kelas IPS.Jurusan atau peminatanIPA dan IPSRentang kelasX PMIIA, X PIIS, XI IPA, XI IPS, XII IPA, XII IPSKurikulumCambridge Int...
Indian professional hockey team Pune StrykersFull namePune StrykersNickname(s)Strikers Masters of ComebackFounded2011Home groundPCMC Hockey Stadium, Pune(Capacity 5,000)OwnerSai Grace Sports & Events Pvt. Ltd.Coach Gundeep SinghWebsiteOfficial Website Official Facebook Page Home Away Pune Strykers (abbreviated as PS) is an Indian professional hockey team based in Pune, Maharashtra that plays in the World Series Hockey. Currently[when?], Canadian Ken Pereira is the captain of the t...
This article uses bare URLs, which are uninformative and vulnerable to link rot. Please consider converting them to full citations to ensure the article remains verifiable and maintains a consistent citation style. Several templates and tools are available to assist in formatting, such as reFill (documentation) and Citation bot (documentation). (September 2022) (Learn how and when to remove this template message) For the Football trophy which was a predecessor to the Charity Shield, see Sheri...
English cardinal, the last Catholic Archbishop of Canterbury His EminenceReginald PoleCardinal Archbishop of Canterbury and Primate of All EnglandPortrait by the school of Sebastiano del Piombo, c. 1549ChurchCatholic ChurchInstalled22 March 1556Term ended17 November 1558PredecessorThomas CranmerSuccessorMatthew ParkerOrdersOrdination20 March 1556Consecration22 March 1556by Nicholas HeathCreated cardinal22 December 1536by Paul IIIPersonal detailsBorn(1500-03-12)12 March 1500Stourton...
The fifth round of the 2005 MotoGP Championship. 2005 Italian Grand PrixRace detailsRace 5 of 17 races in the2005 Grand Prix motorcycle racing seasonDate5 June 2005Official nameGran Premio Alice d'Italia[1][2][3]LocationMugello CircuitCoursePermanent racing facility5.245 km (3.259 mi)MotoGPPole positionRider Valentino RossiTime 1:49.223Fastest lapRider Max BiaggiTime 1:50.117 on lap 5PodiumFirst Valentino RossiSecond Max BiaggiThird Loris Capiross...
British experimental black comedy sketch show JamCover of the British DVD releaseGenreSketch comedyBlack comedySurreal humourHorrorCreated byChris MorrisBased onBlue Jamby Chris MorrisWritten byChris MorrisPeter BaynhamDirected byChris MorrisStarringChris MorrisMark HeapKevin EldonAmelia BullmoreDavid CannJulia DavisCountry of originUnited KingdomOriginal languageEnglishNo. of series1No. of episodes6ProductionExecutive producerPeter FinchamProducerChris MorrisRunning timeApprox. 25 minutesPro...
Deity of the Noongar people WagylA track marker from the Bibbulmun Track featuring a symbol of the WagylSimilar entitiesRainbow SerpentFolkloreAustralian AboriginalOther name(s)Waugal, WaagalRegionSouthwest Western AustraliaThe Wagyl (also written Waugal and Waagal and variants) is the Noongar manifestation of the Rainbow Serpent in Australian Aboriginal mythology, from the culture based around the south-west of Western Australia. The Noongar describe the Wagyl as a snakelike Dreaming creatur...
2006 plane crash in the Black Sea off Sochi, Russia This article includes a list of general references, but it lacks sufficient corresponding inline citations. Please help to improve this article by introducing more precise citations. (October 2019) (Learn how and when to remove this template message) Armavia Flight 967EK-32009, the aircraft involved, 3 days before the crashAccidentDate3 May 2006 (2006-05-03)SummaryControlled flight into water due to pilot error aggravated by p...
École supérieure allemande de culture physiqueHistoireFondation 22 octobre 1950Dissolution 11 décembre 1990StatutType École supérieureNom officiel Deutsche Hochschule für KörperkulturLocalisationPays République démocratique allemandeVille LeipzigLocalisation sur la carte d’Allemagnemodifier - modifier le code - modifier Wikidata L'École supérieure allemande de culture physique (allemand : Deutsche Hochschule für Körperkultur ou DHfK) est une ancienne école ...
East Slavic legendary knights This article is about the medieval epic heroes. For other uses, see Bogatyr (disambiguation). Three of the most famous bogatyrs, Dobrynya Nikitich, Ilya Muromets and Alyosha Popovich, appear together in Victor Vasnetsov's 1898 painting Bogatyrs. A bogatyr (Russian: богатырь, IPA: [bəɡɐˈtɨrʲ] ⓘ) or vityaz (Russian: витязь, IPA: [ˈvʲitʲɪsʲ]) is a stock character in medieval East Slavic legends, akin to a Western Eu...
Church in San Miguel, El SalvadorCathedral Basilica of Queen of PeaceCatedral-Basílica Reina de la PazLocationSan MiguelCountry El SalvadorDenominationRoman Catholic Church The Cathedral Basilica of Queen of Peace [1] (Spanish: Catedral-Basílica Reina de la Paz), also called San Miguel Cathedral, is a Catholic church located in the city of San Miguel,[2] El Salvador.[3][4] In 1740 the mayor of San Salvador, Manuel Gálvez del Corral, reported that in San...
Small-scale massacres with genocidal component Part of a series onGenocide Issues List of genocides Genocides in history Effects on youth Denial Massacre Rape Incitement In relation to Colonialism / War Perpetrators, victims, and bystanders Prevention Psychology Recognition politics Risk factors Stages Types Anti-Indigenous Cultural Utilitarian Studies Outline Bibliography 18th and 19th century genocides Taíno Dzungar Circassian Black War Moriori California Putumayo Selk'nam Early 2...
خطوط إس سفن الرحلة 778 الطائرة المنكوبة نفسها في مطار باريس شارل ديغول في 15 يونيو 2003 ملخص الحادث التاريخ 9 يوليو 2006 البلد روسيا نوع الحادث إجتياح المدرج بسبب خطأ الطيار بسبب عدم الإتجاه لمطار بديل وإمتلاء المدرج بالمياه بسبب الطقس السئ وتصميم المدرج وعطل عاكس الدفع للمحر...
For the defunct Cumberland County Council abolished in 1964, see County of Cumberland, New South Wales. Local government area in New South Wales, AustraliaCumberland City CouncilNew South WalesLocation in Metropolitan SydneyPopulation 235,439 (2021 census)[1] (15th) 236,893 (2018 est.)[2] • Density3,270/km2 (8,470/sq mi)Established12 May 2016 (2016-05-12)Area72 km2 (27.8 sq mi)[3]MayorLisa LakeCouncil seatAdminis...
Use of dance in religious ceremonies and rituals Bharatanatyam, one of the classical sacred dance styles of India Sacred dance is the use of dance in religious ceremonies and rituals, present in most religions throughout history and prehistory. Its connection with the human body and fertility has caused it to be forbidden by some religions; for example, some branches of Christianity and Islam have prohibited dancing. Dance has formed a major element of worship in Hindu temples, with strictly ...
Franz Klemmer (* 24. November 1879 in Fischenich, heute ein Stadtteil von Hürth; † 7. August 1964 in Anzing) war ein deutscher Maler. Leben Nach seiner Schulzeit begann Klemmer eine Lehre als Kirchenmaler und wechselte nach Beendigung der Ausbildung 1905 an die Kunstgewerbeschule München. Drei Jahre später, 1908, begann Klemmer an der Akademie der Bildenden Künste München ein Studium der Malerei in der Klasse von Hugo Freiherr von Habermann. Klemmer trat 1914 mit Beginn des Ersten Welt...
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
