Раніше скеля називалася Кизил-Таш, що в перекладі з кримсько-татарської і означає власне «Червоний камінь». Ще раніше, в середньовіччі, вона називалася Гелін-Кая («Еллінська», тобто грецька скеля)[1].
Всупереч назві основний колір поверхні скелі сірувато-білий і лише місцями здається жовто-помаранчевим. Сам Червоний камінь складний з щільного, мармуроподібного темно-сірого вапняку. Місцями в гірській породі уловлюються дрібні кристаликальциту. Вапняк розбитий численними тріщинами, нахиленими в схил під кутом 35–40 градусів. Особливі багато тріщин в гребені Червоного каменя.
Скеля схожа на величезний кам'яний барабан, навзнаки покладений на землю. Висота Червоного каменя 48 м, поперечник 120–130 метрів. Без спеціального спорядження скеля неприступна і лише з боку Головної гряди на неї можна піднятися коротким кам'яним гребенем заввишки 15–20 м.
На гребені скелі збереглися залишки бойової башти, що формою нагадують дзот. На скельну основу покладений фундамент з глиб вапняку, а на ньому були зведені стіни з місцевого каменя на вапняному розчині. Ширина стін близько метра, довжина 5,5 м. Західна стіна збереглася на висоту 2,5 м. Припускають, що на гребені знаходилася невелика фортеця XII–XIII століть, зв'язана димовою сигналізацією з іншими укріпленими пунктами Південного берега. Вона закривала підступи до перевалу Головної гряди в долину річки Качи на протилежному схилі Кримських гір.
Рослинність різноманітна. Ростуть фісташка туполиста і деревовидний ялівець, гайки шипшини, жасмину кримського з чорними круглими ягодами, кизильник. водяться на скелі й птахи — стрижі, кобці, пролітають дикі голуби.
В районі Червоного каменя росте виноград, з якого виробляють відомий білий мускат Червоного каменя. Вино відмічене золотими медалями на міжнародних виставках вин.
↑Також є відомості, що стару скелю Кизил-Таш зробили кар'єром і розібрали на бутовий камінь та щебінь і лише після її зникнення ця назва перейшла на скелю Гелін-Кая — сучасний Червоний камінь.
Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.