Екорегіон центральних та південних мішаних прерій простягається від півдня Центральної Небраски на південь через центральні райони Канзасу та захід Центральної Оклахоми до західних районів Центрального Техасу. Рельєф регіону представлений дещо горбистими височинами, які складають центральну та східну частини Великих рівнин. Висота регіону коливається від 400 до 1220 м над рівнем моря. Тут переважають каштанові ґрунти, основу яких складають лесові відклади.
на більшій частині екорегіону переважає вологий субтропічний клімат (Cfa за класифікацією кліматів Кеппена), а на півночі, в Небрасці, — вологий континентальний клімат (Dfa за класифікацією Кеппена). Середня температура в регіоні коливається від 10 °C на півночі до 19 °C на півдні, а середньорічна кількість опадів — від 300 мм до 812 мм. Влітку в регіоні часто трапляються сильні грози. Через територію екорегіону проходить "Коридор торнадо", де, за статистикою, у Північній Америці найчастіше трапляються сильні смерчі.
Флора
Основними рослинними угрупованнями екорегіону є мішані прерії[en], які за структурою рослинності та кількістю опадів посідають перехідне положення між більш вологими високотравними преріями[en], поширеними східніше, та більш сухими низькотравними преріями[en], поширеними західніше. Від інших екорегіонів мішаних прерій, поширених північніше, екорегіон відрізняється теплішим кліматом та значно довгим вегетаційним періодом, а від перехідних лісостепів, поширених східніше, — майже повною відсутністю дерев та кущів.
Мішані прерії регіону містять флористичні елементи як високотравних, так і низькотравних прерій та, у поєднанні з багатою різнотравною флорою, характеризуються найвищою флористичною складністю серед усіх прерієвих екорегіонів Північної Америки. Серед високих злаків, таких як високий бородачник[en] (Andropogon gerardi) та пониклий сорговник[en] (Sorghastrum nutans), зустрічаються середньої висоти трави, такі як мітлистий бородачник[en] (Schizachyrium scoparium), західний пирійник[en] (Pascopyrum smithii), короткоповисла грама[en] (Bouteloua curtipendula) та великоцвітий кипець (Koeleria macrantha), а також низькі трави, зокрема блакитна грама[en] (Bouteloua gracilis) та бізонова трава[en] (Bouteloua dactyloides). Високі трави переважно поширені у вологих долинах, а середні та низькі трави, зокрема різні види грами[en] (Bouteloua spp.), мюленбергії[en] (Muhlenbergia spp.) та арістіди[en] (Aristida spp.), — на вершинах пагорбів. Інтенсивний випас американських бізонів (Bison bison), а наразі переважно великої рогатої худоби, призводить до більшого домінування невисоких трав.
Максимальне різноманіття рослин спостерігається приблизно в середині вегетаційного періоду, коли рослинна біомаса доволі рівномірно розподіляється між більш холодолюбними видами, що починають квітнути раніше, та теплолюбними видами, що починають квітнути пізніше. Посуха може зменшити щільність та площу поширення невисоких трав на 70-80 %, різнотрав'я — майже на 100 %. Основними факторами порушень в екорегіоні є пожежі, посухи та випас великих травоїдних тварин, причому пожежі відіграють тут менш помітну роль, ніж у високотравних преріях. До появи в регіоні американських колоністів інтервал між пожежами, що спалахували у преріях, становив приблизно 5-10 років. Причинами пожеж були удари блискавки та підпали, які навмисне здійснювалися корінними американцями.
Колись по високотравним преріям регіону блукали стада рівнинних бізонів[en] (Bison bison bison), на яких полювали рівнинні вовки[en] (Canis lupus nubilus). Обидва види були винищені в регіоні, однак бізони пізніше були реінтродуковані в заповідниках.
Більшість прерій екорегіону були перетворені на сільськогосподарські угіддя, і лише від 5 до 13 % від їх колишньої площі перебувають у відносно незайманому стані. В Оклахомі та Техасі приблизно 90 % екорегіону були перетворені на орні землі або пасовища. У Канзасі та Небрасці близько 60 % території регіону займає рілля, а близько 35 % — пасовища. Екстенсивне розорання цілинних прерій призвело до екологічної катастрофи, коли у 1930-х роках під час масштабних пилових бур значна частина верхнього шару ґрунту була здута вітром.
Оцінка 2017 року показала, що 1568 км², або 1 % екорегіону, є заповідними територіями[1]. Природоохоронні території включають:
