Центра́льний банк Чи́лі (ісп. Banco Central de Chile) — центральний банк Республіки Чилі, що був заснований урядом Артуро Алессандрі у 1925 році.
Починаючи з середини 19 століття, в Чилі почали процвітати приватні банки, що викликало зростаючу стурбованість держави над контролем за банківською системою та стійкою інфляцією. З цією метою уряд запропонував професору економіки Едвіну Кеммереру з Принстонського університету розробити проекта банку. У серпні 1925 року Декретом 486 було створено Центральний банк Чилі, який встановив його монополію на випуск банкнот за режимом золотого стандарту. Щоб уникнути захоплення державним або приватним сектором, банк мав структуру правління з десяти осіб.[2]
З 1975 р. було змінено деякі функції банку. Надання фінансування як державному, так і не фінансовому приватному сектору було заборонено. Це дозволило йому зосередитись на власній функції: макроекономічній та фінансовій стабільності.
З жовтня 1989 р. діяльність банку регулюється законом, який надає йому автономію від уряду і встановлює основним завданням: забезпечення стабільності грошової одиниці Чилі, та здійснення внутрішніх та зовнішніх розрахунків.
У 2012 році у приміщенні банку був відкритий Нумізматичний музей Центрального банку Чилі.
Вищим органом влади Центрального банку Чилі є його рада, яка керує ним, а також приймає рішення щодо монетарної політики та фінансового регулювання. Рада налічує п’ять членів, кожен з яких призначається на 10 років.
Кожні п’ять років Президент Республіки призначає Президента Центрального банку безпосередньо з числа п’яти членів Ради. Віце-президент обирається членами Ради строком на два роки або на час, що залишився на посаді директора.