До заснування Центрального банку його обов'язки виконувала Суперинтенденція грошового обігу й кредиту, заснована в 1945 році з метою посилення контролю за діяльністю комерційних банків і для отримання необхідного досвіду і створення відповідної фінансової бази для майбутнього центрального банку країни.
31 грудня 1964 року на підставі закону № 4.595 був заснований Центральний банк Республіки Бразилія, який почав виконувати функції Банку Бразилії, Національної скарбниці та Суперинтенденції грошового обігу й кредиту. 18 лютого 1967 року банк було перейменовано на Центральний банк Бразилії[3].
За роки, передувавши заснуванню Центробанку, правлінням країни вироблялись відповідні механізми для повноцінного функціонування майбутньго банку. В 1985 році була проведена державна ініціатива з розділлення повновноважень і функціональних обов'язків Центробанку, Банку Бразилії та Національної скарбниці. Дана реформа тривала до 1988 року; за цей час повноваження Банку Бразилії поступово перейшли до Центробанку Бразилії.
Федеральна Конституція від 1988 року визначила першочерговий список завдань відносно діяльності Центробанку, серед яких варто виділити наступне: всі проекти указів Центробанку відносно монетарної та фінансової політики, емісії національної валюти і т.і. потребують попереднього схвалення Федерального Сенату по результатам таємного голосування і подальшого затвердження Президентом Республіки.
Функції та статус
Статус, мета діяльності, функції і повноваження Центрального банку регулюються «Законом про Центральний банк», а також ухваленою в 1988 році конституцією Бразилії, що встановлює його особливий конституційно-правовий статус[4].
ухвалює рішення про державну реєстрацію кредитних організацій, видає кредитним організаціям ліцензії на здійснення банківських операцій, припиняє їх дію і відкликає, здійснює нагляд за діяльністю кредитних організацій і банківських груп;
встановлює і публікує офіційні курси іноземних валют щодо реала, організовує складання платіжного балансу країни.
Правовий статус
Ключовим елементом правового статусу Центрального Банку є принцип незалежності. Він не є органом державної влади, водночас його повноваження за своєю правовою організацією відносять до функцій державної влади, оскільки їх реалізація передбачає вживання заходів державного примусу. Нормотворчі повноваження Центрального Банку передбачають його виняткові права на видання нормативних актів, обов'язкових для федеральних, регіональних і місцевих органів державної влади щодо питань, що відповідають його компетенції.
Бутаков Д.Д., Золотаренко Е.Д., Рыбалко Г.П. Валюты стран мира: Справочник / Под ред. С. М. Борисова, Г. П. Рыбалко, О. В. Можайскова. — 5-е изд., перераб. и доп. — М. : Финансы и статистика, 1987. — 383 с. — 55 000 прим.
