PROFILBARU.COM

Цвєткова Валентина Петрівна
Цвєткова Валентина Петрівна
Народження	23 квітня 1917; Астрахань
Смерть	26 листопада 2007 (90 років)
	Ялта
Країна	СРСР → Україна
Діяльність	художниця
Вчитель	Власов Павло Олексійович
Член	Національна спілка художників України
Нагороди	Орден княгині Ольги ІІІ ступеня Медаль «За трудову відзнаку» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Цвєтков.

Валенти́на Петрі́вна Цвєтко́ва (* 23 квітня 1917, Астрахань — † 26 листопада 2007, Ялта) — український живописець, заслужений художник УРСР — 1985, народний художник України — 1997, з 1960 — член НСХУ. Нагороджена орденами Слави, Вітчизняної війни, орденом княгині Ольги — 2007, медалями «За трудову відзнаку» та «За доблесну працю».

Життєпис

1935 року закінчила Астраханське художнє училище, вчителем був Власов Павло Олексійович. Протягом 1935—1938 років працювала в товаристві «Художник» в Астрахані.

У виставках почала брати участь з 1936 року, з 1952 — республіканських, 1955 — всесоюзних, 1965 — зарубіжних.

У 1938—1940 роках працювала в майстерні при ленінградському Будинку мистецтв.

Жила та працювала в Ялті, де проведено понад 20 її персональних виставок, 1960 — виставка в Києві. У складі Союзу художників СРСР з 1944 року, у Кримському відділенні — починаючи 1950-м.

Картини експонувалися в Болгарії, Канаді — 1970, США, Угорщині, Чехії, Франції — 1965 та 1967 — у Парижі — визнана однією з трьох найкращих художниць світу; у Японії.

До шанувальників її мистецтва належали Андре Моруа, Олександр Твардовський, Георгій Меліхов та Микола Глущенко.

Її твори:

«Бузок»,
«Голубі квіти»,
«Квітучий Крим» — 1985,
«Гліцинія» — 1986,
«Флокси»,
«Японська айва»,
«Японська магнолія» — 1998.

2002 року її іменем названо малу планету, котру відкрила Кримська обсерваторія.

2007 року художниця подарувала Ялті 75 своїх творів.

Стиль

Цвєткова сповідувала вільну, широку манеру, у якій вбачається інколи навіть чоловіча сила і розмах обраних композиційних і кольорових рішень, відзначає Ігор Шаров. Але, на його думку, в той же час, безумовно, ця вільність — це жіноче начало, це свобода у виборі фарб та відтінків, вишуканості їх сполучень. Художниця була завжди відкрита та безпосередня, емоційна й чутлива. Її творчості абсолютно непритаманні екстравагантність, позування і сліпе наслідування моди. Її квіти — світлі, невишукані і чисті, навіть у чомусь наївні, проте саме ця їх особливість вражає глядача, сприймається як істина і запам'ятовується, хвилює і не залишає байдужих.