Хіп-хоп (музика)

Хіп-хоп
Стилістичні походження
Походження
Типові інструменти
Реп, тернтейблізм
Популярність1970-ті й до сьогодні
Похідні жанриЕлектро (музика), брейкбіт, джангл, драм-енд-бейс, тріп-хоп, грайм, біг-біт, треп

Хіп-хоп [1] (англ. hip-hop music) — музичний напрям, сформуваний у Сполучених Штатах в 1970-ті роки в середовищі вихідців з Африки та Латинської Америки. Складається зі стилізованої ритмічної музики, яка зазвичай супроводжується репом — ритмічною та римованою співаною мовою. Музика є частиною субкультури, помітними чотирма елементами якої є реп, техніка скретчінгу, брейкданс і графіті.

1973—1979: Ранні роки

Витоки

Хіп-хоп як музика та культура сформувалися в 1970-х роках у Нью-Йорку внаслідок багатокультурного обміну між афро-американською молоддю із США та молодими іммігрантами та дітьми іммігрантів з країн Карибського басейну.[2]

Музика хіп-хопу на ранніх етапах розвитку описувалась як голос молоді маргіналізованих верств населення та районів з низьким рівнем доходу, а культура хіп-хопу відображала соціальні, економічні та політичні реалії їхнього життя.[3][4] Багато митців, що заклали основу хіп-хопу, такі як Кул Герк, DJ Disco Wiz, Грендмастер Флеш та Afrika Bambaataa, мали латиноамериканське або карибське походження. Музика хіп-хопу формувалась у мультикультурному середовищі Нью-Йорка.[5]

Кул Герк, ямайський ді-джей, визнаний одним із перших ді-джеїв та виконавців хіп-хопу. Деякі приписують йому офіційну музику хіп-хопу через його «Back to School Jam» 1973 року.[6]

У 1970-х роках у Нью-Йоркському районі Бронксі серед афроамериканської, карибської та латиноамериканської молоді популярності набувають зібрання, що дістали назву «блок-парті[en]». На цих зібраннях виступали ді-джеї, які грали популярну музику, зокрема фанк та соул. Натхнені емоційним прийомом публіки, ді-джеї почали виокремлювати у популярних піснях ударні перегри, як це було властиво ямайській даб-музиці[7], зокрема цей прийом використовував один з піонерів хіп-хопу Кул Герк.[8][9] Оскільки ударні перегри у записах фанку, соулу та диско, як правило, були короткими, Герк та інші ді-джеї почали використовувати два електрофони для подовження цих перегр. Герк створив зразки музики хіп-хопу, спираючись на ямайську традицію імпровізованої речитації (toasting).[10] Експерименти Герка із з'єднання музичних композицій в ланцюг за допомогою двох електрофонів пізніше отримали назву «скретч» (дослівно — дряпання).[11]

Другим ключовим музичним елементом в музиці хіп-хопу є мистецтво Майстра церемоній (master of ceremonies, МС) — ритмічна й римована промова, яка спочатку виконується без супроводу, а пізніше виконується під ритмічний супровід. Витоки цього різновиду мистецтва є в афроамериканських виставах «capping», в яких чоловіки намагалися перевершити один одного оригінальністю своєї мови.[12] MC представляв ді-джея, намагався «розігріти» аудиторію. Ця вступна роль переросла у довші промови, ритмічну гру слів та римування, що стали репом.

Технологія

Рання еволюція хіп-хопу відбулася приблизно в той час, коли технологія семпліювання та драм-машини стали широко доступними для широкої громадськості за доступну для пересічного споживача ціну. Драм-машини та семплери поєднувались у пристроях, які стали називати MPC (Music Production Center), серед перших прикладів яких був Linn 9000. Першим поширеним семплером був Мелотрон, який широко використовувався для створення нової музики в поєднанні з драм-машиною TR-808.

Прийоми гри з електрофонами — наприклад, ритмічний «скретчінг» (штовхання запису вперед-назад, коли голка знаходиться в канавці, щоб створити нові звуки та звукові ефекти; винахідником цього прийому вважається ді-джей Grand_Wizzard_Theodore[en][13]), синхронізація темпів і ритмів — врешті-решт розвивалися разом з технікою барабанних збивок, відкриваючи можливості для створення супроводу, на який можна була записувати реп.[14]

1979—1986: Урізноманітнення стилів

Ді-джей Джазі Джефф, який також є продюсером звукозапису, маніпулюючи грамофонним вертушками в Англії в 2005 році.

1980-ті хіп-хоп розгалужується на окремі течії.[15] Сингл «The Adventures of Grandmaster Flash on the Wheels of Steel[en]» (1981) Грендмастера Флеша[en][16], пісня Planet Rock[en] репера Afrika Bambaata (1982) та «Nunk[en]» гурту Warp 9[en] (1982)[17] складаються лише із семплованих треків, поєднуючи хіп-хоп-музику з електро . Композиція «Beat Bop» (1983) від Rammellzee[en] & K-Rob[en] поєднує риси повільного джему і даб-музики. Пісня Light Years Away[en] гурту Warp 9 (1983) описана The Guardian як «наріжний камінь афрофутуризму на початку 80-х». В середині 1980-х хіп-хоп зазнає впливи рок-музики, зразком чого є альбоми King of Rock[en] гурту Run-D.M.C. та Licensed to Ill гурту Beastie Boys. До цієї зміни хіп-хоп характеризується як старий (old school).

У 1980 році корпорація Roland випустила драм-машину TR-808 Rhythm Composer, одну з найраніших програмованих драм-машин, за допомогою якої користувачі могли створювати власні ритми, а не використовувати попередньо встановлені шаблони. Протягом десятиліття TR-808 здобув популярність серед андеграундних музикантів завдяки доступності[18], простоті використання[19] та своєрідним звукам, особливо глибокому бас-барабану .[20] Зрештою TR-808 був використаний у записах більшої кількості хітів, ніж будь-яка інша драм-машина;[21] її вплив на хіп-хоп порівнюється з впливом електрогітари Fender Stratocaster на рок-музику.[22][23]

Тексти пісень та інструментальний супровід хіп-хопу також розвивався. Такі виконавці, як Melle Mel, Rakim, Chuck D, KRS-One та Warp 9, привнесли вишуканіші аранжування, часто із «чудовими фактурами та декількома шарами»[17] Впливовий сингл «The Message[en]» (1982) Грендмастера Флеша розглядається як початок політичного репу .

1986—1997: золотий вік хіп-хопу

«Золотою ерою» хіп-хопу вважається період з 1980-х до середини 1990-х років,[24][25][26] і характеризується її різноманітністю, інноваційністю та впливовістю. У текстах цього періоду переважав афроцентризм та політична войовничість. У музиці часто був сильний джазовий вплив та еклектичність звукового матеріалу[27]. Серед хіп-хоп виконавців цього періоду — Public Enemy, Boogie Down Productions[en], Eric B. & Rakim[en], De La Soul[en], A Tribe Called Quest, Gang Starr, Big Daddy Kane та Jungle Brothers[en].[28]

Гангста-реп та хіп-хоп Західного узбережжя

Багато чорношкірих реперів, включаючи Ice-T та Sister Souljah, стверджують, що їх несправедливо виділяють, оскільки їхня музика відображає глибокі зміни в суспільстві, про які не йдеться на жодному публічному форумі. Білі політики, нарікають артисти, не розуміють музику і не бажають чути, що відбувається у знедолених громадах, що породили цей вид мистецтва.

— Chuck Philips, Los Angeles Times, 1992[29]

Гангста-реп — це різновид хіп-хопу, який відображає бурхливий спосіб життя американських чорношкірих юнаків у місті.[30] Гангста — це неригічна вимова слова гангстер. Гангста-реп розвивається з середини 1980-х років у творчості реперів Schoolly D[en] та Ice-T, а наприкінці 1980-х — гуртом NWA. Тематика пісень багатьох гангста-реперів була и не тільки соціально-політичною, але й кримінальною.[31]

У 1990-х утворюється все більше регіональних та національних різновидів хіп-хопу. В США окремо розрізняють «Південний реп» (Geto Boys),[32], хіп-хоп з Атланти (Arrested Development[en]) а ін.

1997—2006: «Блінг»

Наприкінці 1990-х після смерті Тупака Шакура та The Notorious BIG, на сцені хіп-хопу з'явився новий комерційний звук, який іноді називають «епохою блінгу»[33] (від пісні репера B.G. «Bling Bling[en]»),[34] або "джиггі-ера "[35][36] (назва походить від пісні «Gettin' Jiggy wit It» Вілла Сміта) або «блискуча ера» (назва походить від металевих костюмів, які носили деякі репери у музичних відео того часу, наприклад «No Money Mo Problems» гурту The Notorious BIG, Шон Комбз та Mase).[37] До кінця 1990-х рр. Гангста-реп хоч і добре продавався, але не вважався поп-музикою. Однак з випуском альбомів гурту Шона Комбза No Way Out гангста-реп стає все більш комерційно успішним і загальновизнаним.

Серед найпопулярніших реперів 1990-х: Неллі, Пуф Паді, Джей-Зі, Fat Joe, Terror Squad[en], Mase, Ja Rule, Fabolous орієнтувались на поп-музику більшою мірою, натомість Big Pun, Fat Joe, DMX, Eminem, 50 Cent та його G-Unit, і The Game відзначались більш сміливим стилем. Вплив хіп-хопу також все частіше потрапляв у популярні напрями, зокрема R&B (Р. Келлі, Акон, TLC, Child's Child, Бейонсе, Ашанті, Алія, Ашер), неосоул (напр. Лорін Хілл, Еріка Баду, Джилл Скотт) та ню метал (напр Korn, Limp Bizkit).

Альтернативний хіп-хоп

Так званий «Альтернативний хіп-хоп» з'явився у 1980-х роках, а після занепаду відродився у середині 2000-х з інтересом до незалежної від найбільших лейблів музики. Альтернативними вважають творчість гуртів OutKast, Kanye West та Gnarls Barkley.[38] Найвизнанішим став альбом гурту OutKast Speakerboxxx / The Love Below (2003), що розійшовся накладом 11 мільйонів примірників[39] та здобув премію «Греммі» в номінації альбом року.

Глітч-хоп і хитка музика

Глітч-хоп — різновид, що формувався під впливом інтелектуальної танцювальної музики (IDM) і відрізняється більш експериментальним характером і важким басом, властивим дабстепу.

Глітч-хоп має порівняно меншу аудиторію. Однак такі виконавці, як « Летючий лотос», «Глітч-моб» та « Хадсон Мохоук», бачили успіх і на інших напрямках. Серед представників глітч-хопу — Prefuse 73[en], Dabrye[en] and Flying Lotus.

Національні течії хіп-хопу

До 1980-х років хіп-хоп музика в основному була обмежена в контексті Сполучених Штатів. Однак протягом 1980-х він розпочав своє поширення і став частиною музичної сцени в десятках країн.

Латинська Америка

Хіп-хоп завжди підтримував дуже тісні стосунки з латиноамериканською громадою в Нью-Йорку, завдяки чому протягом 1980-х хіп-хоп отримав поширення у Пуерто-Рико (Rock Steady Crew[en]), на Кубі (Сенен Рейес, Ульпіано Серджо), та в інших латиноамериканських країнах, де виконувався іспанською мовою. Як і в США, у країнах Латинської Америки хіп-хоп був інструментом, за допомогою якого маргіналізовані спільноти артикулювали своє прагнення до боротьби. Так, на Кубі в часи економічної кризи, що настала з падінням Радянського Союзу[40] Чорношкіре населення країни знаходили можливість у хіп-хопових творах підняти расове питання.[41]. Кубинський уряд спочатку виступив із засудженням вульгарних образів хіп-хопу, але згодом визнав, що, можливо, краще мати хіп-хоп під впливом Міністерства культури як справжнє вираження кубинської культури.[42] Серед відомих кубинських реп-груп — Krudas Cubensi та Supercrónica Obsesión. Аналогічні — расові та економічні проблеми піднімаються у творчості артистів хіп-хопу у Бразилії, серед яких — Racionais MC's[en], Thaide, Marcelo D2, М. В. Білл.[43]

У Венесуелі соціальні заворушення наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років збіглися з популяризацією гангста-репу в США і призвели до появи цього напряму також у Венесуелі, що також піднімала расове питання.[44]

На Гаїті хіп-хоп розвинувся на початку 1980-х. Репери цієї країни створили та реп на гаїтянській креольській мові надавши цьому напряму національної своєрідності[45].

Європа

В Європі національні особливості хіп-хопу помітні у творчості реперів Німеччини (Die Fantastischen Vier[en]), Туреччини (Cartel[en], Kool Savaş[en]), Франції (IAM, Suprême NTM[en], MC_Solaar, Rohff[en], Rim'K[en] та Booba[en]), Румунії (B.U.G. Mafia) та інших країнах. У Великій Британії першим ді-джеєм, що виконував хіп-хоп вважається Грег Вілсон[en].[46]. У Франції популяризатором хіп-хопу став чорношкірий музикант Сідні Дутей[en], автор і ведучий шоу HIPHOP[47] (1984).

Азія

В Азії хіп-хоп набув попурярності у Філіппінах (Френсіс Магалона[en]), в Японії, (т. зв. J-rap[en]), в інших країнах Східної Азії, де хіп-хоп музика злилася з місцевою популярною музикою, утворюючи різні стилі, такі як K-pop, C-pop та J-pop. В Японії хіп-хоп розпочався із виступів Хіросі Фудзівара на початку 1980-х.[48] Японський хіп-хоп розвивався безпосередньо під впливом старого хіп-хопу, він став одним із найбільш комерційно життєздатних музичних напрямів у Японії, і межа між ним та поп-музикою в цій країні часто стирається.

Український хіп-хоп

Докладніше: Український хіп-хоп

Український хіп-хоп, також відомий як Укра-хоп або Укр-хоп — частина української музичної сцени. В Україну потрапила в другій половині 90-тих. Хіп-хоп-культура в Україну прийшла із США. Першовідкривачі — В. У. З. В. Саме вони популяризували напрямок хіп-хоп і принесли музику в маси.

Лідер гурту Тартак Сашко Положинський.

Наприкінці 90-х, на початку 2000-х на додаток до ТНМК, фестиваль Червона Рута відкрив такі імена як Тартак, Основний Показник та багато ін. Пізніше про себе на карті хіп-хопу України заявляють Харків (ХарківРапаСіті), Київ (КиївГеттоСіті), Львів, Луцьк, Донецьк та інші міста. Варто зазначити, що в той час в Україні дійсно розвивалась хіп-хоп-культура в цілому, а не окремі її елементи. На піку другої хвилі Україна виходить на міжнародну хіп-хоп-арену завдяки бі-боям (Soul B, Ruffneck Attack) райтерам і емсі (Інваліди Кунг-Фу, Шнель Шпрехен, У.еР.Асквад, CLC та ін.), відбувається обмін досвідом, багато фестивалів.

Примітки

  1. ↑ Олександр Пономарів. Блог Пономарева: як українською ПМЖ//BBC News — Україна, 4 грудня 2019. Архів оригіналу за 6 грудня 2020. Процитовано 27 листопада 2020. 
  2. ↑ Castillo-Garsow, Melissa; Nichols, Jason (2016). La Verdad: An International Dialogue on Hip Hop Latinidades. Columbus: Ohio University Press. с. ix. ISBN 978-0-8142-1315-5. 
  3. ↑ Crossley, Scott.
  4. ↑ Alridge D, Steward J. «Introduction: Hip Hop in History: Past, Present, and Future», Journal of African American History, 2005. pp. 190.
  5. ↑ Ogbar, Jeffrey (May 2001). "Yele, Yele": Caribbean Identity and the Rubric of Race in U.S-Based Hip-Hop (PDF). University of Florida Digital Collections. Архів оригіналу (PDF) за 14 квітня 2021. Процитовано 24 квітня 2021. 
  6. ↑ Party Over Here: An Oral History of Kool Herc's Historic Back-to-School Jam. Mass Appeal (амер.). 11 серпня 2017. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 2 квітня 2019.  [Архівовано 2019-04-02 у Wayback Machine.]
  7. ↑ Stas Bekman: stas (at) stason.org. What is "Dub" music anyway? (Reggae). Stason.org. Архів оригіналу за 7 вересня 2012. Процитовано 12 січня 2010. 
  8. ↑ Karon, Tony (22 вересня 2000). 'Hip-Hop Nation' Is Exhibit A for America's Latest Cultural Revolution. Time. Архів оригіналу за 27 листопада 2010. Процитовано 27 травня 2014.  [Архівовано 2010-11-27 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Farley, Christopher John (18 жовтня 1999). Rock's New Spin. Time. Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 27 травня 2014.  [Архівовано 2013-08-25 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Campbell та Chang, 2005.
  11. ↑ Birthplace Of Hip Hop – History Detectives – PBS. PBS. Архів оригіналу за 7 серпня 2011. Процитовано 20 червня 2017. 
  12. ↑ Neumann, Fredreich (2000). Hip hop: Origins, Characteristics and Creative Processes. The World of Music. 42 (1): 51—63. JSTOR 41699313. 
  13. ↑ Dye, David (22 лютого 2007). NPR: The Birth of Rap: A Look Back. NPR. Архів оригіналу за 24 квітня 2018. Процитовано 2 квітня 2018. 
  14. ↑ Philen, Robert (5 листопада 2007). Robert Philen's Blog: Mythic Music: Stockhausen, Davis and Macero, Dub, Hip Hop, and Lévi-Strauss. Robertphilen.blogspot.com. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 12 січня 2010. 
  15. ↑ Benson, G. (2010).
  16. ↑ Talbot, M,.(2000).
  17. ↑ а б Toop, David (2000).
  18. ↑ Everything you ever wanted to know about the Roland TR-808 but were afraid to ask. Fact. 16 січня 2014. Архів оригіналу за 19 січня 2014. Процитовано 16 січня 2017. 
  19. ↑ Hamilton, Jack (16 грудня 2016). 808s and heart eyes. Slate (амер.). ISSN 1091-2339. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 16 січня 2017. 
  20. ↑ Norris, Chris (13 серпня 2015). The 808 heard round the world. The New Yorker. Архів оригіналу за 4 травня 2020. Процитовано 16 січня 2017. 
  21. ↑ Wells, Peter (2004), A Beginner's Guide to Digital Video, AVA Books, с. 18, ISBN 978-2-88479-037-6, архів оригіналу за 23 квітня 2016, процитовано 20 травня 2011 
  22. ↑ Baldwin, Roberto (14 лютого 2014). Early hip-hop's greatest drum machine just got resurrected. Wired (амер.). Архів оригіналу за 16 червня 2018. Процитовано 4 січня 2016. 
  23. ↑ Richards, Chris (2 грудня 2008). What's an 808?. Slate (амер.). ISSN 1091-2339. Архів оригіналу за 6 квітня 2018. Процитовано 16 січня 2016. 
  24. ↑ Hip hop's golden age: Where are they now?. Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 24 квітня 2021. 
  25. ↑ What's the Greatest Year in Rap History?. 19 березня 2018. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 24 квітня 2021. 
  26. ↑ Duinker, Ben; Martin, Denis (26 вересня 2017). In Search of the Golden Age Hip-Hop Sound (1986–1996). Empirical Musicology Review. 12 (1–2): 80—100. doi:10.18061/emr.v12i1-2.5410. Архів оригіналу за 25 листопада 2019. Процитовано 27 лютого 2020. 
  27. ↑ Roni Sariq, «Crazy Wisdom Masters» [Архівовано 23 листопада 2008 у Wayback Machine.], City Pages, April 16, 1997.
  28. ↑ Per Coker, Hodgkinson, Drever, Thill, O'Neal Parker and Sariq above.
  29. ↑ Philips, Chuck (19 липня 1992). COVER STORY : The Uncivil War : The battle between the Establishment and supporters of rap music reopens old wounds of race and class. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 2 січня 2014. 
  30. ↑ Gangsta Rap – What Is Gangsta Rap. Rap.about.com. 31 жовтня 2009. Архів оригіналу за 14 травня 2011. Процитовано 23 квітня 2010.  [Архівовано 2011-05-14 у Wayback Machine.]
  31. ↑ Lamont, Michele (1999). The Cultural Territories of Race: Black and White Boundaries. University of Chicago Press. с. 334. ISBN 9780226468365. Процитовано 18 січня 2015. 
  32. ↑ Lomax, John (5 травня 2005). Mouth of the South. Houston Press. Архів оригіналу за 13 січня 2012. Процитовано 1 листопада 2011. 
  33. ↑ Bling Era Playlist | Creative Control. 3 червня 2020. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 25 лютого 2021. 
  34. ↑ The Complete History Of "Bling Bling" | The FADER. 3 червня 2020. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 25 лютого 2021. 
  35. ↑ Revolutionary But Clubbing: Jiggy Era. 24 лютого 2008. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 24 квітня 2021. 
  36. ↑ Independent As Fuck: 20 Essential Underground Hip Hop Releases From 1997. Festivalpeak.com. 3 листопада 2017. Процитовано 25 лютого 2021. 
  37. ↑ The Best Shiny Suits of the Shiny Suit Era | Complex. 3 червня 2020. Архів оригіналу за 3 червня 2020. Процитовано 25 лютого 2021. 
  38. ↑ Michel, Sia (18 вересня 2006). Critics' Choice: New CD's. The New York Times. Архів оригіналу за 7 вересня 2009. Процитовано 10 травня 2008. 
  39. ↑ Gold and Platinum – Diamond Awards. Recording Industry Association of America. Архів оригіналу за 16 травня 2007. 
  40. ↑ Perry, Marc D. (30 грудня 2015). Negro soy yo : hip hop and raced citizenship in neoliberal Cuba. Durham. ISBN 9780822358855. OCLC 903675195. 
  41. ↑ Perry, Marc D. (2016). Negro soy yo : hip hop and raced citizenship in neoliberal Cuba. Durham: Duke University Press. с. 78—80. ISBN 9780822358855. OCLC 903675195. 
  42. ↑ CNN.com – Cuban hip-hop: The rebellion within the revolution – Nov. 25, 2002. CNN. 22 листопада 2002. Архів оригіналу за 27 серпня 2009. Процитовано 24 лютого 2008.  [Архівовано 2009-08-27 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Gates, Henry Louis (2011). Black in Latin America. New York: New York University Press. с. 219. ISBN 9780814738184. OCLC 692291843. 
  44. ↑ Fernandes, Sujatha (2012). Kwame Dixon, John Burdick (ред.). Comparative Perspectives on Afro-Latin America (англ.): 89. Архів оригіналу за 3 грудня 2017. Процитовано 2 грудня 2017. 
  45. ↑ Castillo-Garsow, Melissa; Planas, Melissa Castillo; Nichols, Jason (2016). La verdad : an international dialogue on hip hop Latinidades. Columbus. с. 253. ISBN 9780814213155. OCLC 945948404. 
  46. ↑ Wilson, Greg, "Electro-Funk-What Did It All Mean" November 2002. Globaldarkness.com. Архів оригіналу за 30 липня 2014. Процитовано 24 серпня 2014. 
  47. ↑ MCM retrospective on Sidney: on peut dire aujourd'hui que Sidney est le papa du hip-hop français.
  48. ↑ International Man of Mystery. Theme Magazine. 8 січня 2010. Архів оригіналу за 17 березня 2014. Процитовано 12 січня 2010. 

Література

  • David Toop (1984/1991). Rap Attack II: African Rap To Global Hip Hop. New York. New York: Serpent's Tail. ISBN 1-85242-243-2.
  • Corvino, Daniel and Livernoche, Shawn (2000). A Brief History of Rhyme and Bass: Growing Up With Hip Hop. Tinicum, PA: Xlibris Corporation/The Lightning Source, Inc. ISBN 1-4010-2851-9
  • Hess, Mickey (2009). Hip Hop in America: A Regional Guide: Volume 1: East Coast and West Coast Greenwood. ISBN 0313343233
  • Rose, Tricia (1994). «Black Noise». Middletown, Connecticut: Wesleyan University Press. ISBN 0-8195-6275-0
  • Potter, Russell (1995) Spectacular Vernaculars: Hip-Hop and the Politics of Postmodernism. Albany: State University of New York Press. ISBN 0-7914-2626-2
  • Light, Alan (ed). (1999). The VIBE History of Hip-Hop. New York: Three Rivers Press. ISBN 0-609-80503-7
  • George, Nelson (2000, rev. 2005). Hip-Hop America. New York: Penguin Books. ISBN 0-14-028022-7
  • Fricke, Jim and Ahearn, Charlie (eds). (2002). Yes Yes Y'All: The Experience Music Project Oral History of Hip Hop's First Decade. New York: Da Capo Press. ISBN 0-306-81184-7
  • Kitwana, Bakar (2004). The State of Hip-Hop Generation: how hip-hop's culture movement is evolving into political power. Retrieved December 4, 2006. From Ohio Link Database
  • Chang, Jeff (2005). Can't Stop Won't Stop: A History of the Hip-Hop Generation. Picador, ISBN 0-312-42579-1.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Хіп-хоп (музика)

Strategi Solo vs Squad di Free Fire: Cara Menang Mudah!