20 жовтня1944 року у Гватемалі сталось народне збройне повстання. Та «Жовтнева революція», як її почали називати у подальшому, повалила диктатуру генерала Хорхе Убіко та відкрила перспективи для національного відродження Гватемали.
Президентом було обрано представника патріотично налаштованих кіл Аревало, який здобув близько 85 % голосів виборців. Уряд розпочав прогресивні реформи. Вперше в історії Гватемали було створено закон про працю, що обмежував свободу діяльності північноамериканських фірм, а також закон про соціальне забезпечення; робітники отримали право об'єднуватись у профспілки та оголошувати страйки.
Було ухвалено демократичну конституцію, яка проголосила те, чого найбільше потребував народ, — аграрну реформу. Вона надала селянам надію, що земля, якою володіли іноземні компанії та місцеві поміщики, буде передана тим, хто її обробляє. Однак минуло п'ять років після ухвалення конституції, а понад 40 % усієї сільськогосподарської землі у країні належало 163 крупним поміщикам. Решта землі, принаймні більша її частина, залишалась у руках північноамериканців.
Хуан Аревало розвивав освітні програми, програми охорони здоров'я, будівництва доріг. Він проголосив свободу слова та друку, а також, відповідно до своєї національної політики, повторно підняв питання щодо приналежності Белізу до Великої Британії.
Завдяки трудовому закону комуністи отримали контроль над профспілками, а 1948 року відбулась низка великих страйків робітників «Юнайтед-фрут-компані» — найбільшого землевласника країни, який ігнорував той закон.
